Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 76)

— А чим тоді?

— Не чим, а ким. На кого він нападав усі ці місяці? Жане, Барсаві певний, що Сірий Король — мертвий. Що він сьогодні тоді робитиме?

— Він... влаштує гулянку. Як робив на День змін. Він святкуватиме.

— На Плавучій Могилі, — сказав Лок. — Він порозчиняє двері, позатягує бочки — боги, цього разу справжні. Він скличе весь свій двір. Усі правильні люди будуть п’яні, як свині. Як у старі добрі часи.

— Значить, Сірий Король удав власну смерть, щоб Барсаві влаштував гульню?

— Не в гульні справа, — сказав Лок. — А в людях. Усі правильні люди будуть там. Ось у чому річ, боги! Сьогодні ввечері Барсаві постане перед своїми людьми вперше за кілька місяців. Ти розумієш? Усі банди, усі ґарристи будуть свідками всього, що там відбудеться.

— І Сірому Королю це дає що?

— Те падло має слабкість до театральності. Я сказав би, що Барсаві в купі лайна. Греби, Жане. Негайно відвези мене до Казана. Я можу сам перейти до Пустки. Мені треба бути на Плавучій Могилі, і то хутко.

— Ти геть здурів? Якщо Сірий Король та його люди досі нишпорять десь неподалік, вони точно вб’ють тебе. А якщо тебе побачить Барсаві, ти ж маєш бути напівмертвим від болячки! А ти ледь живий і так!

— Вони не побачать Лока Ламору, — сказав Лок, перебираючи деякі речі, які йому вдалося врятувати з маскарадної скриньки. Він приклав до підборіддя накладну бороду й усміхнувся. — Волосся ще буде сиве кілька днів, оскільки мазь для видалення саме палає у вогні, поки ми з тобою говоримо. Підмажуся кіптявою, надіну каптур — ще один миршавий волоцюга із синцями по всьому обличчю, який прийде по халявне вино від капи.

— Тобі відпочити треба нормально — тебе віддухопелили майже до смерті. Я не мав на увазі, що тобі треба вже кудись бігти просто цієї секунди.

— У мене болять такі місця, про які я раніше не здогадувався, — сказав Лок, обережно наносячи пальцями на підборіддя клейку пасту. — Але нічого не поробиш. Це єдине маскувальне спорядження, яке в нас залишилося; у нас немає ні грошей, ні гардероба, ні храму, ні друзів. А в тебе є лиш кілька годин, у кращому разі, щоб підшукати нам схованку, перш ніж люди Сірого Короля зрозуміють, що один з їхніх кудись дівся.

— Але все одно...

— Я вдвічі менший за тебе, Жане. Не час зараз зі мною панькатися. Я можу залишитися непоміченим — ти ж будеш видний, як схід сонця. Моя пропозиція полягає в тому, щоб ти знайшов нам якусь халупу на Попелищі, вигнав звідти щурів і залишив наших знаків у цьому районі. Просто нашкрябай щось кіптявою на стінах. Я знайду тебе, коли закінчу.

— Але...

— Жане, ти хотів Шипа Каморра. Ти його маєш. — Лок приклав до підборіддя накладну бороду й тримав так, поки клей не перестав поколювати й підсох. — Відвези мене до Казана, а звідти я вже сам. За Кало, Ґальдо і Жука, якщо не за себе! Щось ось-ось станеться на Плавучій Могилі, та я маю побачити, що це таке. Усе, що той виплодок зробив з нами, поясниться за ці кілька годин — якщо цього вже не сталося.

2

Можна було з упевненістю сказати, що Венкарло Барсаві перевершив самого себе святкуванням своєї перемоги над убивцею його дочки.

Плавуча Могила була відкрита для гостей. Варта залишилася на своїх постах, але дисципліна помітно ослабла. Під шовковими навісами на верхніх палубах галеона підвісили величезні алхімічні ліхтарі, й вони освітлювали Дерев’яну пустку під темним небом і сяяли крізь туман, як маяки.

На «Останню помилку» відправляли слуг за їжею та вином. Таверна швидко спорожнилася від усіх своїх харчів, більшості бочок і кожного з відвідувачів. Ті, п’яні чи тверезі, потекли рікою до Дерев’яної пустки, об’єднані схвильованим очікуванням.

Варта на набережній дивилася на гостей, що набивалися в галеон, але нічого не робила. Чоловіків і жінок без очевидної зброї, прихованої під одягом, пропускали навіть без побіжного огляду. Натхненний перемогою, капа вирішив бути великодушним з усякого погляду. Це було на користь Локу: у каптурі, з бородою й замурзаним кіптявою обличчям він прослизнув із величезним натовпом головорізів з Казана, які галасливо ішли по хіднику до галеона Барсаві, освітленого, як галера для розваг із якоїсь романтичної історії про пашів Бронзового моря.

Плавуча Могила репалася від гостей. Капа Барсаві вивищувався над усіма на своєму троні, оточений найближчими: його червонолицими горлаючими синами, наймогутнішими ґарристами, які в нього лишилися, мовчазними невсипущими близнючками Беранґіас. Локу довелося пхатися, штовхатися й лаятися, щоб пробитися в серце фортеці. Він пробрався в кут біля головних дверей бальної зали й спостерігав за подією з цієї позиції. Було боляче й незручно, але він дякував лише за те, що мав можливість зайняти хоч якесь місце.

Балкони були по вінця переповнені головорізами з усіх угруповань у Каморрі — бешкет наростав щохвилини. Спека була неймовірна, а запах — Лока немов притисло до стіни вагою запахів. Мокра шерсть і пропотіла бавовна, винні випари та винний дух, масла для волосся та шкіра.

Минала лиш перша година ночі, коли Барсаві раптом встав зі стільця й підняв руку.

Юрбою розлилася хвиля шепотів. Правильні люди давали одне одному стусанів і цитькали на сусідів, показуючи на капу. Лункий хаос святкування вщух до тихенького мурмотіння менш як за хвилину. Барсаві схвально кивнув.

— Сподіваюся, усім весело?

У відповідь йому був вибух вітань, оплесків і тупотіння ногами. Лок потай дивувався, наскільки це справді мудро робити на кораблі. Він обережно аплодував разом із натовпом.

— Здорово — вибратися з-під хмари, еге?

Знову крики й оплески. Лок почухав свою тимчасову бороду, тепер вологу від поту. Живіт хлопця раптом прорізало різким болем, саме там, куди прийшлася особлива вага кулака одного з молодших Барсаві. Спека і запах викликали в нього дивне відчуття нудоти десь під піднебінням, і йому стачило цього відчуття на все життя. Він закашлявся собі в руки й помолився про ще хоч кілька годин сили.

Одна з сестер Беранґіас підійшла до капи, її браслети з акулячими зубами сяяли у світлі люстр залу, і прошепотіла йому щось на вухо. Він прислухався кілька секунд, а потім усміхнувся.

— Тут ось Черін, — крикнув він, — пропонує дозволити їм із сестрою трохи нас порозважати. Як думаєте?

Крики й оплески у відповідь були вдвічі сильніші (і вдвічі щиріші, для вух Лока), ніж будь-що досі. Від дерев’яних стін відбивалася луна, й Лок здригнувся.

— Тоді влаштуємо Зубне видовище!

Наступні кілька хвилин панував хаос. Десятки людей Барсаві відтіснили гуляк, розчистивши квадрат у центрі підлоги приблизно десять ярдів з кожної сторони. Гуляк відпихали вгору по сходах, поки під їхньою вагою не заскрипіли балкони. Оглядові вікна були розчахнуті, щоб ті, хто був на верхній палубі, могли дивитися вниз на процес. Лока загнали назад у його кут так тісно, що він ледве дихав.

Чоловіки з жердинами з гачками на кінцях висмикнули з підлоги дерев’яні панелі, відкриваючи темну воду Каморрської затоки. На думці про те, що там може плавати, юрбою пробіг трем очікування й тривоги. «Там можуть плавати неупокоєні духи восьми Повних Крон, наприклад», — подумав Лок.

Коли зняли останні панелі в центрі квадрата, майже всі присутні могли побачити маленькі, не ширші за людську руку, опорні платформи, на які вони спиралися. Ті були на відстані приблизно п’яти футів одна від одної. Арена Барсаві для його приватних Зубних видовищ — виклик для будь-якої контрареквіалли, навіть для пари таких досвідчених, як сестри Беранґіас.

Черін і Раїца, вправні в заграванні з натовпом, знімали шкіряні дублети, наручі та нашийники. Вони граційно зволікали, поки піддані капи схвально вигукували, підіймали кубки та склянки, а в деяких випадках навіть вигукували неймовірні пропозиції.

Анджаїс поспішив уперед з невеликою пачкою алхімічних порошків у руках. Він висипав його у воду й відступив. Це був «заклик» — потужна суміш речовин, яка викликала гнів акули та підтримувала його на час змагань. Кров у воді могла привабити й розлютити акулу, але від виклику вона п’яніла від бажання напасти — плигати, битися й наскакувати на жінок, які стрибають туди-сюди по своїх маленьких платформах.

Сестри Беранґіас підійшли майже впритул до краю штучного басейну, тримаючи в руках свою традиційну зброю: сокири-кирки та короткі списи. Анджаїс і Пачеро стояли позаду них трохи ліворуч; капа залишився стояти біля свого стільця, плескаючи в долоні й усміхаючись на всі зуби.

Поверхню басейну розітнув чорний плавник, замолотив по воді хвіст, і наелектризована напруга в натовпі посилилася. Лок відчув, як вона накочує на нього — хіть і страх, потужне, тваринне чуття. Натовп відступив приблизно на два ярди від краю басейну, але все одно деякі в перших рядах нервово тремтіли, а деякі намагалися протиснутися далі крізь натовп, на радість і глум усіх довкола.

Насправді акула не могла бути довшою, ніж п’ять чи шість футів; деякі з тих, які використовувалися на Мінливій Гульні, сягали вдвічі більшої довжини. Та все ж така риба могла легко покалічити під час свого стрибка, і якби вона затягнула за собою людину у воду, розміри в такому нерівному змаганні важили б мало.

Сестри Беранґіас підняли руки, а потім як одна повернулися до капи. Сестра праворуч — Раїца? Черін? Лок так і не навчився їх розрізняти... І від цієї думки його серце боляче шпигнуло за Санців. Ловко граючи перед натовпом, Барсаві підняв руки й озирнувся на свій двір. Коли ті підбадьорливо загорлали, він став між дамами й отримав від кожної з них поцілунок у щоку.