Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 67)

— Неввічливо бити дівчат, — сказала її супутниця, обходячи його.

— Ще менш ввічливо бити моїх друзів, — сказав Жан.

Вона відповіла, повернувшись на лівій п’яті й швидко вдаривши його ногою в горло; він упізнав мистецтво, під назвою чассон, свого роду боксування ногами, привезене сюди з Тал Веррара. Він відбив удар долонею правої руки, і вона крутнулася завдати другий, використовуючи імпульс від першого, щоб підняти ліву ногу. Але Жан ухилився швидше, ніж вдарила. Її стегно, а не ступня, штовхнуло йому в бік, і він обвів його лівою рукою. Поки дівчина намагалася втримати рівновагу, він дозволив їй завдати препаскудний удар по своїх нирках, а потім витягнув з-під неї її праву ногу, й дівчина полетіла на гравій, де лежала, корчачись від болю.

— Дами, — сказав Жан, — прийміть мої найглибші вибачення.

Локу, як завжди, дістався найгірший бік бійки, поки Жан не взяв опонента за плече й не розвернув його, а тоді обхопив хлопця своїми важкими руками за талію й буцнув того головою в сонячне сплетіння. Півкрона ахнув від болю, й Жан випростався, хруснувши підборіддям хлопчика об свою потилицю. Той упав назад, приголомшений, і в цей момент усе вирішилося. Кало і Ґальдо були рівнею своїм суперникам. Коли перед ними раптом замаячив Жан (поруч із Локом, який з усіх сил намагався здаватися небезпечним), Півкрони відскочили назад і підняли руки в повітря.

— Ну що, Тессо, — сказав Лок, коли кучерявий хлопець за кілька хвилин зіп’явся на ноги із закривавленим носом, — тепер ти зробиш вибір на нашу користь чи нам із Жаном ще тебе віддубасити?

— Визнаю, що це було добре зроблено, — сказав Тессо, коли його банда, кульгаючи, вийшла на півколо позаду нього, — але я назвав би це нічиєю: один-один. Ще побачимося.

З

Так війна тривала, дні подовжувалися, а весна переходила в літо. Ланц дозволив хлопцям не сидіти з ним на сходах після першої години дня, і вони почали бродити по півночі Каморра, енергійно полюючи на Півкрон.

Тессо у відповідь вивільнював усю силу своєї маленької групи. Повні Крони були найбільшою справжньою бандою в Каморрі, і їхні піддані мали рівновелику групу новобранців, деякі були щойно з Пагорба Тіней. Однак, навіть зважаючи на перевагу кількості, бойові навички Жана Таннена було важко переплюнути, і тож характер битви змінився.

Півкрони розділилися на дрібніші групи, намагаючись ізолювати та влаштувати засідку на Шляхетних Шельм, коли ті не були разом. Здебільшого Лок тримав свою банду під рукою, але іноді окремі доручення були неминучі. Лока кілька разів побили досить сильно; одного дня він прийшов до Жана з розбитою губою та парою синців на гомілках.

— Дивіться, — сказав він, — минуло кілька днів відтоді, як ми не відгамселили Тессо. Отже, ось що ми з вами зробимо. Завтра я збираюся забрести на південь від ринку з таким виглядом, ніби я щось задумав. Ви сховаєтеся далеченько, за двісті чи триста ярдів. Десь, де вони не можуть вас помітити.

— Я нізащо не встигну до тебе прибігти, — сказав Жан.

— Суть не в тому, щоб дістатися до мене, до того як мене поб’ють, — сказав Лок. — А в тому, що коли ти туди дістанешся, ти вибиваєш з нього лайно. Ти б’єш його так сильно, що його крики почують у самому Талішамі. Труси його так, як ніколи раніше.

— Залюбки, — сказав Жан, — але цього не станеться. Вони, як завжди, втечуть тоді, коли побачать, що я підходжу. Єдине, чого я не можу зробити, це не відставати від них пішки.

— Просто залиш це мені, — сказав Лок, — і принеси свою швейну скриньку. Треба, щоб ти дещо зробив.

І от Лок Ламора причаївся в провулку в похмурий день, зовсім недалеко від місця, де почалася їхня війна з Півкронами. Мінливий ринок вів жваву торгівлю, оскільки люди намагалися скупитися до того, як з неба сипоне дощем. Десь там, з вутлого суденця, спостерігав за Локом Жан Таннен.

Локу довелося лише якісь пів години демонстративно бродити по місцині, перш ніж Тессо знайшов його.

— Ламоро, — сказав він. — Я думав, ти розумніший. Щось не бачу нікого з твоїх друзів на районі.

— Тессо. Привіт. — Лок позіхнув. — Я думаю, що сьогодні той день, коли ти таки зробиш вибір на нашу користь.

— Ага, як свиня на горі свисне, — сказав старший хлопець. — Думаю забрати твій одяг, коли закінчу, і кинути його в канал. От буде смішно. Чорт, що довше ти впираєшся, то веселіше мені з тобою буде.

Він упевнено пішов в атаку, знаючи, що Лок ніколи не був рівнею йому в бою. Лок зустрів його в лоб, дивно трусячи лівим рукавом пальта. Цей рукав був насправді на п’ять футів довшим завдяки Жану Таннену; Лок хитро притискав його до живота, щоб приховати його справжню природу, поки до нього підбирався Тессо.

Хоча Лок був скупий на бійцівські таланти, він міг бути навдивовижу швидким, а в манжету його рукава був вшитий невеликий свинцевий тягарець, щоб легше було його закинути. Він кинув його вперед, обгортаючи груди Тессо під руками, і піймав кінець лівою рукою.

— Ти що в біса робиш? — хекав Тессо. Він ляснув Лока трохи вище правого ока, і той здригнувся, але не зважав на біль.

Він засунув подовжений рукав у петлю з тканини, яка звисала з лівої кишені його пальта, загорнув його й потягнув ще один шнур під ним. Мережа шнурів, які Жан вшив у підкладку його пальта, міцно стягувалася; тепер хлопці стояли грудьми до грудей, і ніщо, крім ножа, не могло звільнити Тессо з петлі товстої тканини, що зв’язувала їх разом.

Лок обхопив руками живіт Тессо, а потім обвів своїми тонкими ногами ноги Тессо, трохи вище колін старшого хлопця. Тессо хвицав і ляскав Лока, намагаючись відіпхнути його. Зазнавши невдачі, він почав бити Лока по зубах і по маківці — важкі удари, від яких у Локових очах спалахували вогники світла.

— Що це за біс, Ламоро? — кректав Тессо, намагаючись витримати вагу Лока на додаток до власної. Нарешті, як Лок сподівався й очікував, він кинувся вперед. Лок приземлився спиною на гравій, а Тессо був верхи на ньому. Повітря вирвалося з легенів Лока, і весь світ немов здригнувся перед очима. — Це смішно. Ти не можеш битися зі мною. А тепер і втекти не можеш! Здавайся, Ламоро!

Лок харкнув кров’ю Тессо в обличчя.

— Мені не треба з тобою битися. І тікати мені не треба. — Він обдарував противника диким вищиром. — Я просто триматиму тебе тут... поки Жан не прийде.

Тессо охнув і озирнувся. На Мінливому ринку просто на них прямував вутлий човник. У ньому чітко було видно повненьке тіло Жана Таннена, який швидко налягав на весла.

— От бляха. Ох ти й падло мале. Пусти, пусти мене, пусти!

Тессо підкреслював слова удар за ударом. Незабаром у Лока з носа, губ, вух і десь під волоссям цебеніла кров. Тессо гамселив його як міг, але Лок чіпко тримався за старшого хлопця. У голові все крутилося від болю й тріумфу. Лок бульбашився піднесеним, радісним і, можливо, трохи божевільним сміхом.

— Мені не треба битися чи тікати, — хихотів він. — Я змінив правила гри. І просто триматиму тебе тут... придурку. Тут... поки... Жан не прийде.

— Чорти тебе дери, — прошипів Тессо й подвоїв атаку на Лока, і бив, плювався та кусав, обрушуючи кару на голову й лице беззахисного хлопчика.

— Ану бий далі, — сплюнув Лок. — Бий-бий. Я весь день так можу. Ти бий... далі... поки... Жан не прийде!

Книга III

Одкровення

Природа ніколи не обманює нас; ми завжди обманюємося самі.

Глава дев’ята

Цікава історія для графині Бурштинового Скла

1

О пів на одинадцяту годину вечора на День герцога, коли низькі темні хмари обступили Каморр, закриваючи зірки та місяці, донна Софія Сальвара піднімалася на вершину елдерскляної вежі випити пізнього чаю з донною Анджіавестою Ворченцою, графинею-вдовою Бурштинового Скла.

Клітка для пасажирів тріщала й хиталася, й Софія вчепилася в чорні залізні ґрати, щоб не впасти. Вона подивилася на південь, і її пальто затермосив паркий Вітер Шибеника. Усе місто лежало під нею, чорне й сіре від горизонту до горизонту, наповнене сяйвом вогню й алхімії. Щоразу, коли випадала нагода побачити цей вид з однієї з П’яти веж, вона повнилася тихою гордістю. Елдрени побудували скляні чудеса, щоб люди могли забрати їх собі; інженери створили будівлі з каменю та дерева в руїнах елдренів, щоби збудувати власні міста. Наймаги вдавали, що мають здібності, якими колись володіли елдрени. Але саме алхімія щовечора відганяла темряву; алхімія освітлювала як звичайнісінький дім, так і найвищу вежу, чистіша й безпечніша за природний вогонь. Саме її мистецтво приборкало ніч.

Нарешті довгий підйом закінчився; клітка зупинилася біля посадкової платформи на чотири п’ятих шляху до верхівки вежі. У дивних рифлених арках на вершині вежі жалібно зітхав вітер. Двоє лакеїв у кремово-білих камзолах і бездоганних білих рукавичках та бриджах допомогли їй вибратися з клітки, як могли б допомогти їй вийти з карети на землі. Щойно вона опинилася на платформі, двоє чоловіків вклонилися від пояса.

— Міледі Сальваро, — сказав той, що ліворуч, — моя господиня запрошує вас у Бурштинове Скло.

— Дуже люб’язно з її боку, — сказала донна Софія.

— Якщо ваша ласка, зачекайте, будь ласка, на терасі, й вона за мить приєднається до вас.

Той самий лакей пройшов повз пів десятка слуг у схожих лівреях, які стояли, важко дихаючи, поруч зі складним розташуванням шестерень, важелів і ланцюгів, які вони рухали, щоб перетягувати вантажну клітку вгору й вниз. Ті теж вклонилися, коли вона проходила; вона обдарувала їх усмішкою й помахом руки. Ніколи не завадить бути люб’язним до слуг, які відповідали за цю конкретну процедуру.