Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 66)

Тоді, сповнений нових знань, кожен хлопчик повертався й навчав інших того, що бачив і чув. «Річ, — казав Ланц, — не в тому, щоб зробити вас усіх кандидатами у Вищий конклав Дванадцятьох, а в тому, щоб ви могли приміряти будь-які шати та маски і стати священником на будь-який період, коли нам це знадобиться. Коли ти священник, люди, як правило, бачать храмовий одяг, а не чоловіка».

Але наразі ніякого навчання не проводилося. Жан проходив вишкіл у Домі скляних троянд, а хлопці чекали на нього на південному краю Мінливого ринку, на покришеному кам’яному пірсі в кінці короткого провулка. Був теплий весняний день, вітряний і свіжий, небо майже затулили півмісяці сіро-білих хмар, що налітали з північного заходу, віщуючи бурі.

Лок, Кало і Ґальдо спостерігали за результатами зіткнення човна продавця курей і перевізника котів. Коли човники з тріском ударилися один об одного, відчинилося кілька кліток, і тепер схвильовані торговці обережно крокували взад-вперед у міру того, як розгорталася битва між птахами та котячими. Кілька курей втекли у воду й марно хляпали крилами, виписуючи невеличкі кола й верещачи, бо природа немов спеціально зробила так, щоб вони плавали навіть гірше, ніж літали.

— Ну й ну, — сказав голос позаду них. — Ви тільки гляньте. Ці ледацюги мені ніби знайомі.

Лок і Санци обернулися, як один — за ними в провулку стояло пів десятка хлопців і дівчат їхнього віку. Вони були одягнені так само, як Шляхетні Шельми, у скромний одяг звичайного крою, їхній ватажок мав густу темну кучму кучерявого чорного волосся, затягнутого позаду й перетятого чорною шовковою стрічкою — досить відмінний знак для вуличного хлопчиська.

— Ви друзі друзів, хлопці? Ви правильні люди? — Ватажок прибулих стояв, поклавши руки на стегна; позаду нього невисока дівчина зробила кілька жестів руками, до яких вдавалися задля загального впізнавання серед підданих капи Барсаві.

— Ми друзі друзів, — сказав Лок.

— Найправильніші з усіх правильних, — додав Ґальдо, роблячи відповідні контржести.

— Молодці, хлопці. Ми піддані Повних Крон, на Тіснині. Звемося Півкрони. А ви кому присягли на вірність?

— Шляхетним Шельмам, — відповів Лок. — Із Храмового району.

— А піддані чиї?

— Нічиї, — сказав Ґальдо. — Ми самі по собі. Шляхетні Шельми, усі до одного.

— Поняв, — сказав ватажок Півкрон із дружньою усмішечкою. — Я Тессо Воланті. Це моя банда. Ми прийшли зібрати монети. Якщо, звісно, ви не хочете прихилити коліно й зробити свій вибір на нашу користь.

Лок скривився. Мовою правильних людей «зробити вибір» означало, що Шляхетні Шельми оголосять Півкрон кращою, лютішою бандою, уступатимуть їм на вулицях і стерплять будь-яку образу й наругу, яку Півкрони захочуть на них звалити.

— Я Лок Ламора, — сказав Лок, повільно підвівшись, — і, окрім капи, Шляхетні Шельми ні перед ким не схиляють колін.

— Он як? — з робленим подивом озвався Тессо. — Навіть із шістьма на трьох? Якщо ваша відповідь «ні», буде розмова по-доброму.

— Ти, видно, недочуваєш, — сказав Кало, коли вони разом із братом підвелися як один. — Він сказав, що ми зробимо вибір на вашу користь, хіба коли визбираєте горох з нашого лайна й смоктатимете його на вечерю.

— А оце вже було зайве, — сказав Тессо. — І того я добряче розважуся з вашими черепушками.

Ще до того, як він закінчив говорити, Півкрони рушили вперед і в кінці пірса стояло шестеро на трьох. Лок був найменшою дитиною, навіть якщо рахувати дівчаток, і поки він пішов у рукопашну, розмахуючи своїми маленькими кулачками, то бив переважно повітря, і його швидко змолотили. Одна старша дівчина сіла йому на спину, а друга сипала піском з провулка в очі.

Перший хлопець, який потягнувся до Кало, отримав коліном у пах і, стогнучи, впав; відразу за ним прийшов Тессо й затопив йому з правої руки, аж Кало поточився. Ґальдо з виттям вчепився Тессо за пояс, і вони гепнули об землю. «Розмова по-доброму» означала ніякої зброї та ударів, які могли б убити чи покалічити, але майже все інше цілком віталося. Санци були здібними кулачниками, але навіть якби Лок зміг витримати свій бій, більшість була проти них. Зрештою, після кількох хвилин боротьби, лайки й ударів ногами, трьох Шляхетних Шельм викинули посеред провулка, закушпелених і побитих.

— Ну що, хлопці. Що там з вашим вибором, зробили вже? Ану ж послухаємо.

— Іди складися навпіл, — сказав Лок, — і вилижи собі сраку.

— А от це неправильна відповідь, недотепо, — сказав Тессо, і поки один із його хлопців стискав Лока за руки, лідер Півкрон обмацував його в пошуках монет. — Гм. Нічого. Ну що ж, солоденькі, ми ще раз обшукаємо вас завтра. І післязавтра. І після післязавтра. Поки не надумаєте, ми будемо спостерігати за вами і влаштуємо вам ще ту веселуху. Запам’ятай мої слова, Локу Ламоро.

Півкрони пішли, сміючись, отримавши кілька синців і розтягнень, але не так багато, як завдали вони. Брати Санци зі стогоном підвелися й допомогли стати на ноги Локу. Вони разом пошкандибали до Дому Переландро і прослизнули в скляну нору через дренажну трубу, обладнану потаємними дверима.

— Не повірите, що трапилося, — сказав Лок, коли вони із Санцами ввійшли до їдальні. Ланц сидів біля столу, дивлячись униз на зібрання рукописів, старанно виводячи щось на одному тонким пером. Підробка митних документів була для нього свого роду хобі, як деякі люди поралися на городі чи розводили гончих псів. У нього була повна шкіряна тека таких, і він час від часу отримував за них немало срібла.

— М-угу, — сказав Ланц, — ваші дупи віддубасила зграя Півкрон.

— Як ви дізналися?

— Заходив до «Останньої помилки» вчора й чув від Повних крон. Розказали мені, що їхні попихачі можуть прочісувати райони й шукати собі якихось малюків для забави.

— Чому ви нам не сказали?

— Я подумав, що якщо будете достатньо обережні, вони ніколи не зможуть верховодити вами. Схоже, ваша увага була десь в іншому місці.

— Вони хочуть, щоб ми зробили свій вибір на їхню користь.

— Ага, — сказав Ланц. — Це така гра для молодняку. Більшість підданих поки що не може виконувати справжньої роботи, тому тренується на інших підданих. Вам можна пишатися собою — вас нарешті помітили. Тепер ви накликали на себе невелику війну, поки один із вас не заблагає про милосердя. І це лише розмови по-доброму, зауважте.

— Ну так що нам робити? — повільно сказав Лок.

Ланц схопив Лока за кулак, а потім удав, що б’є ним у щелепу Кало.

— Повторюйте, скільки потрібно, — сказав Ланц, — доки ваші проблеми не почнуть зуби спльовувати.

— Ми вже пробували. І вони застали нас, поки Жана не було. А ви знаєте, що я не дуже здібний у таких речах.

— Звісно, знаю. Того наступного разу ходіть із Жаном. І користуйся своєю хитрою головешкою. — Ланц почав плавити циліндр сургучу над невеличкою свічкою. — Але я не хочу бачити нічого надто складного, Локу. Не втягуй сюди варту, храми, армію герцога чи когось іншого. Спробуйте зробити так, ніби ви просто зграя звичайних злодіїв, як я всім кажу.

— О, чудово. — Лок стояв, склавши руки, поки Кало й Ґальдо обмивали одне одному побиті лиця мокрими ганчірками. — Значить, це ще одне довбане випробування.

— Який розумний хлопчик, — пробурмотів Ланц і заходився виливати рідкий віск у крихітну срібну посудину. — Звісно, випробування. І я особисто буду дуже засмучений, якщо ці маленькі гімнюки не благатимуть прислуговувати вам до середини літа.

2

Наступного дня Лок і брати Санци сиділи на тому самому пірсі в той самий час. По всьому Мінливому ринку купці тягали парусину й згортали навіси, бо дощі, які заливали місто всю ніч і половину ранку, давно минули.

— Мені, напевно, ввижається, — пролунав голос Тессо Воланті, — бо не можу уявити, що ви, гімноїди, справді сидите там, де ми тільки вчора вибили з вас підливу.

— Чому б і ні? — сказав Лок. — Адже ми ближче до нашої території, ніж до вашої, і приблизно через дві хвилини ваші яйця будуть у ваших горлянках замість мигдалин.

Троє Шляхетних Шельм підвелися — перед ними стояли ті самі пів десятка Півкрон із жадібними посмішками на обличчях.

— Я бачу, з цифрами в тебе не стало краще відтоді, як ми бачилися, — сказав Тессо, хруснувши кісточками пальців.

— Цікаво, що ти це сказав, — мовив Лок, — оскільки цифри змінилися. — Він махнув Півкронам за спину. Тессо сторожко повернув голову, але, побачивши Жана Таннена в провулку позаду його банди, засміявся.

— Досі на нашу користь, я сказав би. — Він підійшов до Жана, який просто дивився на нього з милою усмішкою на круглому обличчі. — І що це таке? Товстий червоний вилупок. Я он бачу твої скляні очі в кишені жилетки. Ти що собі думаєш, га, товстунцю?

— Мене звуть Жан Таннен, і я — засідка.

Від довгих місяців тренувань з доном Маранцаллою Жан мав трохи інакший вигляд, звідтоді як почав, але Лок і Санци знали, що під його м’яким фасадом сталася якась алхімія. Тессо з посмішкою підступив ближче, й руки Жана розмахнулися, як латунні поршні веррарського водяного двигуна.

Тессо поточився, задриґавши руками й ногами, наче маріонетка, яка потрапила в сильний вітер. Його голова схилилася вперед; потім він просто звалився купою, пустивши під лоба очі.

У провулку вибухнуло мініатюрне пекло. Троє хлопців із Пів-крон кинулися на Лока та братів Санців; дві дівчини насторожено підійшли до Жана. Одна з них спробувала кинути йому в обличчя жменю гравію. Він обійшов дівчину, схопив її за руку й легко закинув в одну з кам’яних стін провулка. Один з уроків дона Маранцалли: хай стіни й вулиці зроблять роботу за тебе, коли доводиться битися голими руками. Коли вона відскочила від стіни, Жан зацідив їй швидким хуком правої руки, й та полетіла ницьма на гравій.