Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 64)
Слідом з’явилися ще два смолоскипи, а потім ще два; Барсаві посилав своїх людей на сходи парами. Невдовзі перед Локом стояло широке півколо людей, і їхні смолоскипи відлили внутрішню частину Лункої Діри в червоний рельєф. На стінах були різьблення — дивні старі символи мовою елдренів, яких люди так ніколи й не розшифрували.
Десяток, два десятки осіб; натовп озброєних людей зростав, і Лок упізнав деякі обличчя. Горлорізи, костоломи, мучителі. Убивці. Люте кодло. Саме те, що йому обіцяв Барсаві, коли вони стояли разом над тілом Наски.
Минали хвилини. Лок мовчав. Прибували нові чоловіки й жінки. Сестри Беранґіас — навіть при тьмяному світлі Лок упізнав би їхню бундючну ходу. Вони стояли попереду й у центрі юрби, склавши руки, мовчали, поблискуючи очима у світлі смолоскипів. За якоюсь негласною командою ніхто з людей Барсаві не ставав за Локом. Він так і стояв сам, поки перед ним ширилася юрба правильних людей.
Нарешті натовп головорізів почав розходитися навсебіч. Лок чув відлуння їхнього дихання й шепотіння, а також скрип шкіри, який відбивався від стіни до стіни, змішуючись зі звуком води. Деякі з тих, хто стояв скраю, гасили смолоскипи мокрими шкіряними сумками; поступово запах диму просочився в повітря, і поволі світло затухло, поки хіба кожен п’ятий з людей капи досі тримав запалені вогні.
Світла було більш ніж достатньо, щоб побачити капу Барсаві, коли він завернув за ріг і ступив у двері. Його сиве волосся було зібране намащеними олією рядами; три бороди були щойно причесані. Він прийшов у пальті з акулячої шкіри та чорній оксамитовій накидці, підбитій золотою парчею, накинутій на одне плече. Анджаїс був праворуч від батька, а Пачеро — ліворуч, коли капа крокував уперед, і у відбитих вогнях їхніх очей Лок не бачив нічого, крім смерті.
«Усе не так, як здається, — почув він голос Сокільничого. — Стій твердо».
Барсаві зупинився перед натовпом і довгу мить дивився на примару перед собою, на прохолодні помаранчеві очі в тіні каптура чоловіка в сірому.
— Королю, — сказав він нарешті.
— Капо, — відповів Лок, напускаючи на себе вищість, викликаючи її з нічого. Перевтілюючись на такого чоловіка, який стояв би перед сотнею вбивць з посмішкою на обличчі; такого чоловіка, який викликав би Венкарло Барсаві слідом трупів, останній з яких — його єдина дочка. Такою людиною Лок мав бути, не другом Наски, а її вбивцею; не пустотливим підданим капи, а рівнею йому.
Лок по-вовчому вищирився, а потім скинув з лівого плеча накидку. Лівою рукою він поманив капу, — глузливий жест, як хуліган у провулку, який підбиває свого опонента вийти вперед і зробити перший мах.
— Зробіть йому таку ласку, — сказав капа, й десяток чоловіків та жінок наставили арбалети.
«Нечесний Наглядачу, дай мені сил», — подумав Лок. Він зціпив зуби в очікуванні й чув, як скрипіли його щелепні м’язи.
По залі луною пройшло шипіння випущених стріл. Десяток тугих тятив дзиґнув занадто швидко, як темні після-образи в розмитому повітрі, а тоді... десяток вузьких чорних стріл зрикошетив від самого повітря просто перед його носом і з гуркотом попадав на підлогу, розсипавшись дугою, наче мертві птахи, йому під ноги.
Лок високо засміявся від непідробної втіхи. На одну коротку мить він поцілував би Сокільничого, якби наймаг стояв перед ним.
— Прошу, — сказав він. — Я думав, ти слухаєш те, що говорять.
— Просто перевіряю чутки, Ваша
— Мені приємно, що ти відповів на мій виклик, — відповів Лок.
— Мене викликала лиш кров моєї доньки, — сказав Барсаві.
— Хай буде так, якщо тобі так легше, — імпровізував Лок, молячись про себе: «Наско, боги, прошу пробач мені». — Чи був ти м’якшим, коли брав собі це місто двадцять два роки тому?
— На твою думку, ти це зараз робиш? — Барсаві зупинився й дивився на нього за якісь сорок футів. — Забираєш у мене моє місто?
— Я викликав тебе, щоб обговорити справу Каморра, — сказав Лок. — Щоб розв’язати це питання на наше взаємне задоволення. — Сокільничий ще не перервав його, і Лок вирішив, що все йде добре.
— Задоволення, — сказав Барсаві, — не буде взаємним. — Він підняв ліву руку, і з юрби вийшов чоловік.
Лок уважно придивився до цього чоловіка; він здавався підтоптаним, худим і лисим, і на ньому не було обладунків. Дуже цікаво. Він до всього ще й тремтів усім тілом.
— Роби, як ми обговорювали, Еймоне, — сказав Капа. — Я свого слова дотримаюся, будь певний.
Неозброєний чоловік пішов уперед, повільно, нерішуче, дивлячись на Лока з явним страхом. Але він продовжував іти просто на Лока, а сто озброєних чоловіків і жінок непорушно чекали за ним.
— Сподіваюся, — сказав Лок жартівливим тоном, — цей чоловік не задумав того, що я підозрюю.
— Незабаром ми всі побачимо, що він задумав, — сказав Капа.
— Мене не можна порізати чи проколоти, — мовив Лок, — і цей чоловік помре від одного мого дотику.
— Чув таке, — відповів Капа. Еймон ішов далі; він був за тридцять футів від Лока, потім за двадцять.
— Еймоне, — сказав Лок, — тебе використовують. Зупинись зараз же.
«Боги, — подумав він. — Не роби того, що ти збираєшся робити, якщо я правильно розумію. Не змушуй Сокільничого вбити тебе».
Еймон продовжував незграбно йти вперед; його щелепи тремтіли, рот спазматичним зіпанням убирав повітря. Він ступав, простягнувши перед собою тремтячі руки, наче людина, яка зібралася лізти у вогонь.
«Нечесний Наглядачу, — подумав Лок, — будь ласка, нехай він злякається. Будь ласка, нехай він зупиниться. Сокільничий, будь ласка, налякай його, зроби хоч щось, тільки не вбивай його». По хребту текла ріка поту; він злегка схилив голову й витріщився на Еймона. Тепер між ними лежало десять футів.
— Еймоне, — сказав він, намагаючись набрати невимушеного тону, але не дуже вдало, — тебе попередили. Ти в смертельній небезпеці.
— О так, — сказав чоловік тремтячим голосом. — Так, я знаю. — А потім він скоротив відстань між ними й обома руками потягся до правиці Лока...
«Бля», — подумав Лок, і хоча глибоко в душі знав, що людину вб’є Сокільничий, а не він сам...
Він відсахнувся від дотику Еймона.
Очі чоловіка загорілися, він ахнув, а потім, на жах Лока, стрибнув уперед і вчепився обома руками в Локову руку, немов стерв’ятник, що хапається за сховану їжу.
— Ха-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а! — закричав він, і на одну мить Локу здалося, що з ним відбувається щось жахливе.
Але ні — Еймон досі жив і мав дуже міцну хватку.
— Подвійне бля, — пробубнів Лок, піднявши лівий кулак, щоб ударити бідолаху; але втратив рівновагу, а Еймон застав його зненацька. Стрункий чоловік відштовхнув Лока назад, знову закричавши: «Ха-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!» Крик абсолютного тріумфу. Лок упав на дупу з дуже спантеличеним виглядом.
А потім за спиною Еймона затупотіли ноги в чоботях, а довкола заклубочилися люди й побігли на Лока. У жвавому світлі, яке відкидали два десятки рухомих смолоскипів, Лок знову піднявся на ноги, притиснутий сильними руками, що стискали його руки, плечі та шию.
Капа Барсаві проштовхнувся крізь нетерпеливий натовп чоловіків і жінок, м’якше відштовхнув Еймона вбік і став віч-на-віч з Локом; товсті рум’яні риси обличчя чоловіка спалахнули від очікування.
— Ну, Ваша Величносте, — сказав він, — б’юся об заклад, що ти зараз добряче ошелешений сучий син.
А люди Барсаві сміялися, раділи. І тоді м’ясистий кулак капи затопився в живіт Лока, і повітря зі свистом вилетіло з його легенів, і чорний біль вибухнув у грудях. І тоді він зрозумів, у наскільки глибокому лайні він насправді застряг.
4
— Так, б’юся об заклад, що тобі
Грубі руки смикнули капюшон і мантію Лока, і капа холодно вдивлявся в нього, проводячи однією рукою по бородах.
— Сіре, сіре, усе сіре. Тобі б на сцену, — засміявся він. — І худий який. Якого слабкого маленького чоловічка ми спіймали сьогодні ввечері — Сірого Короля, володаря туманів, тіней і мало чого ще.
Капа з насмішкою вдарив його навідліг; колючий біль щойно влігся, як він затопив знову, з іншого боку. Голова Лока похилилася. Його схопили ззаду за волосся і змусили дивитися капі просто в обличчя. У голові Лока несамовито кружляли думки. Чи люди капи якимось чином знайшли Сокільничого? Вони відвернули його увагу? Чи був капа достатньо божевільним, щоб насправді вбити наймага, якби в нього була така можливість?
— О, ми знаємо, що тебе не можна порізати, — продовжував Барсаві, — і ми знаємо, що тебе не можна проколоти, що, звісно, шкода. Але синці? Цікава деталь про заклинання наймагів. Вони такі до біса
А потім він знову вдарив Лока кулаком у живіт під шепіт загальної потіхи. Коліна Лока підігнулися під ним, і його знову підняли й поставили прямо; у животі аж пострілювали удари болю.
— Один із твоїх людей, — сказав Барсаві, — сьогодні вранці зайшов у мою Плавучу Могилу.
По хребту Лока поповз легкий холодок.
— Мабуть, я не єдиний, кого ти розлютив, коли повернув мені мою Наску, — сказав Барсаві, вискаливши зуби. — Видно, дехто з твоїх людей не приєднався до твоєї веселої маленької команди для такої клятої