Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 53)

— Звичайно, — тихо сказав він.

Потім він відійшов, залишивши капу в кривавому ранковому світлі, зоставивши його вдруге самого в центрі своєї фортеці; єдиною компанією йому був труп.

2

— Панове, — сказав Лок захекано, зачиняючи за собою двері до кімнат на сьомому поверсі. — Ми на цьому тижні пробули тут достатньо; попрацюймо тепер з храму до подальших вказівок.

Жан сидів у кріслі навпроти дверей, поклавши сокири на стегно, з потертим старовинним томом «Корських романів» у руках. Жук хропів на лежанці, розкинувшись в одній із тих абсолютно необережних поз, які миттєво викликають артрит у всіх, окрім дуже молодих і дурних. Санци сиділи біля дальньої стіни, знічев’я грали в карти; обидва підняли очі, коли зайшов Лок.

— Від одного ускладнення звільнилися, — сказав Лок, — і кидаємося з головою в інше. Зубастіше.

— І які новини? — спитав Жан.

— Гірших не буває. — Лок опустився на крісло, закинув голову й заплющив очі. — Наска мертва.

— Що? — Кало скочив на ноги, й Ґальдо слідом. — Як це сталося?

— Сірий Король стався. Мабуть, це були «ще справи», про які він згадував, коли я був у нього в гостях. Він відправив тіло її батькові в чані з кінськими сцяками.

— Боги, — сказав Жан. — Мені дуже шкода, Локу.

— А тепер, — продовжив Лок, — очікується, що ми з вами супроводжуватимемо капу, коли він помститься за неї, на «таємній зустрічі» через три ночі. Яка, до речі, буде біля Лункої Діри. А розуміння капи про «таємне» — це сотня ножів, які кинуться, щоб порізати Сірого Короля на криваві стрічки.

— Ти маєш на увазі, порізати тебе на криваві стрічки, — сказав Ґальдо.

— Я добре знаю, хто буде там в одязі Сірого Короля, дуже дякую. Я просто обдумую, чи варто вішати на шию мішень для стрільби з лука. О, і цікаво, чи встигну я навчитися ділитися на дві частини до Дня герцога.

— Це все безглуздя якесь. — Жан сердито згорнув книгу.

— Цей досі було безглуздя, але тепер стало підступним і ще небезпечнішим.

— Нащо Сірому Королю вбивати Наску?

— Щоб привернути увагу капи. — Лок зітхнув. — Або щоб налякати його, що, звичайно, не вийшло, або розлютити його понад смертельну міру, що вдалося.

— Миру тепер не буде ніколи. Капа вб’є Сірого Короля або сам загине. — Кало закрокував по кімнаті. — Звичайно, Сірий Король має це усвідомлювати. Він не полегшив переговорів; він зробив їх неможливими. Назавжди.

— Мені спадало на думку, — сказав Лок, — що Сірий Король, можливо, розповідає нам не все про цей його план.

— Значить, тікаємо через Віконтові ворота, — сказав Ґальдо. — Можемо почати готувати транспорт і харчі. Можемо спакувати наші статки й зникнути десь у дорозі. Бляха, хлопці, якщо ми не можемо знайти, де побудувати інше життя, маючи під рукою сорок тисяч крон, ми явно не заслуговуємо жити. Ми ж могли б купити титули в Лашейні, зробити Жука графом, а себе — його придворними.

— Або зробити себе графами, — сказав Кало, — а Жука — придворним. Буде в нас на побігеньках. Це непогано для його морального виховання.

— Не можна, — сказав Лок. — Ми маємо враховувати, що Сірий Король може слідувати за нами, хоч куди б ми пішли, або точніше його наймаг може. Поки Сокільничий служить йому, втікати не можна. Принаймні не як перший варіант.

— Тоді, може, як другий? — спитав Жан.

— Можемо йти за попереднім планом: спакувати речі і, якщо ну вже точно неодмінно доведеться тікати, то тоді впряжемося разом із кіньми, якщо знадобиться.

— Залишається лише головоломка, — сказав Жан, — від якого зобов’язання звільнити тебе в ніч цієї зустрічі в Лункій Дірі.

— Ніякої головоломки в цьому нема, — заперечив Лок. — Сірий Король узяв гору над нами; Барсаві ж ми можемо обдурити, і ми це знаємо. Тож я зіграю Сірого Короля й придумаю якийсь спосіб викрутитися із зобов’язання перед капою, і щоб мене при цьому не стратили.

— Непростий буде фокус, — сказав Жан.

— А якщо це не знадобиться? — Кало показав на брата. — Один з нас зіграє Сірого Короля, а ви з Жаном можете стояти поруч із Барсаві, якщо потрібно.

— Так, — сказав Ґальдо, — чудова ідея.

— Ні, — відказав Лок. — По-перше, я краще міняю личину, ніж ви обоє, і ви це знаєте. Ви двоє просто надто помітні. Цим не можна ризикувати. З іншого боку, поки я буду грати Сірого Короля, про вас обох усі забудуть. Ви зможете вільно пересуватися, як вам заманеться. Я вважаю за краще, щоб ви чекали з транспортом в одній з наших точок, якщо все піде псу під хвіст і нам доведеться тікати.

— А що з Жуком?

— Жук останні кілька хвилин удавав, що дає хропака, — озвався Жук. — І я знаю Лунку Діру, бувало ховався там, коли був у банді Пагорба Тіней. Я буду там, під підлогою, біля водоспаду, чекати раптом щось піде не так.

— Жуче, — сказав Лок, — ти...

— Якщо тобі щось не подобається, то доведеться закрити мене в коробці, аби зупинити. Тобі потрібен спостерігач, а Сірий Король не сказав, що ти не можеш взяти друзів, які заляжуть у тінях десь неподалік. А я якраз добре це роблю. Ніхто з вас до мене не дорівняється, тому що ви всі більші, повільніші й скрипучіші, і...

— Боги милі, — сказав Лок. — Мої дні ґарристи злічені — герцог Жук диктує умови своєї служби. Дуже добре, Ваша милосте. Я дам вам таку роль, щоб були під рукою, але залягати будеш там, де я скажу, згода?

— Згода!

— Тоді все вирішено, — сказав Лок. — І якщо нікому більше не потрібно, щоб я вдавав із себе великого й могутнього або друга, якого вони хотіли б вбити, мені б добре піти виспатися.

— Шкода, чортяка його бери, за Наску, — сказав Ґальдо. — Сучий син.

— Так, — сказав Лок. — Я якраз збираюся поговорити з ним про це сьогодні ввечері. З ним або його домашнім чаклуном, залежно від того, хто надумає прийти.

— Свічка, — сказав Жан.

— Ага. Після того як ми з тобою закінчимо нашу справу, і після Лжесвітла. Ви можете почекати в «Останній помилці». Я сяду тут, запалю й чекатиму, поки вони покажуться. — Лок усміхнувся. — Подивимося, як цим придуркам сподобаються наші сходи.

З

День видався ясний і приємний, вечір був свіжий, як ніколи. Лок сидів у кімнаті на сьомому поверсі з відчиненими вікнами й опущеними сітками, а фіолетове небо освітлювалося вимпелами примарного світла.

Біля залишків скромної вечері Лока та напівпорожньої пляшки вина жевріла свічка Сокільничого. Друга половина цієї пляшки зігрівала черево Лока, коли він сидів обличчям до дверей і масажував свіжу пов’язку, якою Жан наполегливо обгорнув його руку, перш ніж засісти в «Останній помилці».

— Нечесний Наглядачу, — сказав Лок у розріджене повітря, — якщо я з якоїсь причини дратую тебе, то тобі не потрібно йти аж на таке, щоб покарати мене. І якщо я не дратую тебе, то молюся, що досі забавляє тебе. — Він зігнув пальці ушкодженої руки, скривився, потім знову взяв келих і пляшку.

— Келих, налитий для відсутнього друга, — сказав він, наповнюючи його темно-червоним вином — Накоцькою рециною, яка прибула з виноградників дона Сальвари. Подарунок Лукасу Фервайту, коли він зійшов із прогулянкової барки дона так багато днів тому... або не так і давно. Відчуття було, ніби звідтоді минуло ціле життя.

— Ми вже сумуємо за Наскою Барсаві й зичимо їй добра. Вона була справедливою ґарристою й намагалася допомогти своєму пецону вийти з непідходящої для них обох ситуації. Вона заслужила кращого. Плюй на мене скільки хочеш, але зроби для неї все, що можеш. Я благаю цього як твій слуга.

— Хочеш взнати, наскільки людина покаянна, — сказав Сокільничий, — поспостерігай за нею, коли вона вважає, що вечеряє сама.

За наймагом якраз зачинялися вхідні двері; Лок не бачив і не чув, як вони відчинялися. Та й до того ж вони були замкнені на засув. Сокільничий був без свого птаха, одягнений у те саме широке сіре пальто зі сріблястими ґудзиками й червоними манжетами, яке Лок бачив минулої ночі. На голові в нього був сірий оксамитовий берет, прикрашений одною пір’їною під срібною брошкою. Впізнати було нескладно — пір’їна належала Вестріс.

— Я, наприклад, ніколи не був дуже покаянною людиною, — продовжив він. — Також я ніколи особливо не любив сходів.

— Моє серце переповнила скорбота через труднощі, які тебе спіткали, — сказав Лок. — Де ж соколиця?

— Облітає кола.

Лок раптом немов загадав про відчинені вікна — який затишок вони давали миттю раніше. Сітка не втримає Вестріс, якщо та надумає влетіти в кімнату.

— Я сподівався, що твій господар з’явиться разом з тобою.

— Мій клієнт, — наголосив наймаг, — зайнятий іншими справами. Я говорю за нього, і я передам йому твої слова. Це якщо в тебе є щось таке, що йому варто почути.

— У мене завжди є кілька слів, — сказав Лок. — На кшталт «повністю з глузду з’їхав» і «кончений ідіот». Тобі чи твоєму клієнту спадало на думку, що єдиний спосіб гарантувати, що каморрець ніколи не буде вести з тобою переговорів з доброї волі, — це вбити його кров і плоть?

— Небеса, — озвався Сокільничий. — І справді кепські новини. А тут Сірий Король був такий же ж упевнений, що Барсаві витлумачить убивство своєї дочки як дружній жест. — Брови чаклуна зійшлися на переніссі. — І що ж, ти сам хотів йому розповісти, чи мені зараз поспішати до нього з твоїм одкровенням?

— Дуже смішно, дешевий смоктун ти пісюнів. Хоча я погодився під примусом гарцювати, одягнений як твій господар, ти мусиш визнати, що відправивши єдину дочку капи йому в чані зі сцяками, він ускладнив мені, бляха, мою роботу.