Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 48)

У голові хлопця заметалися думки. Кало і Ґальдо планували провести вечір на Сильці, з Жуком на хвості. Напевне, подадуться в «Останню помилку» грати в кості, пити і старатися, щоб їх не вигнали за шахрування. Жан збирався провести ніч у кімнатах Розбитої вежі, де було їхнє фальшиве житло, принаймні до повернення Лока. Звідти буде найближче почати пошуки. Саме тоді Лок згадав, що досі був одягнений як Лукас Фервайт, і ляснув себе по лобі.

Він стягнув пальто й шийні хустки, зняв з перенісся фальшиві окуляри й запхав їх у кишеню. Він обережно обмацав порізи на лівій руці; вони були глибокі й досі болісні, але вже взялися згори кірочкою, тож він принаймні не заляпає тут усе кров’ю. «Проклятий Сірий Король, — подумав Лок, — і дайте боги, щоб випала нагода відбити сьогоднішні втрати».

Він скуйовдив собі волосся, розстібнув жилет, висмикнув зі штанів сорочку й потягнувся вниз скласти й сховати з виду безглузді язики черевиків. Хустки та декоративні пояси запхав у пальто, яке потім склав і зав’язав за рукави. У темряві воно дуже нагадувало звичайний старий сукняний мішок. Покінчивши з личиною Лукаса Фервайта, він міг принаймні пройти непоміченим хоч деякий час. Задоволений, він розвернувся і припустив південною стороною мосту, до все ще жвавих вогнів і гомону Сильця.

Коли Лок повернув на вулицю з північного боку Розбитої вежі, де на брук виходив головний вхід до «Останньої помилки», з провулка з’явився Жан Таннен і взяв його під руку.

— Локу! Ти де в чорта був усю ніч? Ти в порядку?

— Жане, боги, як я радий тебе бачити! Я далеко не в порядку, як і ти. Де інші?

— Коли ти не повернувся, — стиха проказав Жан біля вуха Лока, — я знайшов їх у «Останній помилці» й відправив до наших кімнат разом із Жуком. Я ходив провулками, старався не відсвічувати. Не хотілося, щоб ми всі були розкидані по місту вночі. Я... ми боялися...

— Мене забрали, Жане. Але потім відпустили. Пішли в кімнату. У нас нова проблема, свіжа, щойно з пічки, й гаряча, як із пекла.

7

Цього разу вони лишили вікна у своїх кімнатах відчиненими, затягнувши хіба тонкими листами напівпрозорої сітки, щоб не залітала комашня. Коли Лок закінчив розповідати про події ночі, небо взялося сірим, під східними підвіконнями виднілися червоні лінії. Його слухачі мали тіні під помутнілими від утоми очима, але жоден не виказував і натяку на сонливість.

— Принаймні тепер ми знаємо, — закінчив Лок, — що він не буде намагатися вбити мене, як інших ґарристів.

— У всякому разі не раніше ніж через три ночі, — сказав Ґальдо.

— Цьому падлу просто не можна довіряти, — виговорив Жук.

— Але поки що, — мовив Лок, — треба його слухатися.

Лок переодягнувся в запасний одяг; тепер він мав відповідний низькому класу вигляд. Жан наполягав на тому, щоб промити йому руку міцним вином, розігрітим майже до кипіння на алхімічному вогнищі. Лок сидів із притиснутим до руки компресом із просоченої бренді тканини й купав її у світлі білої кульки. Серед лічців Каморра було загальновідомо, що світло відганяє смердюче повітря й допомагає запобігти затяжним інфекціям.

— Точно треба? — Кало чухмарив поросле стернею підборіддя. — Як думаєш, як далеко ми зможемо зайти, якщо побіжимо швидше за чорта?

— Від Сірого Короля? Хтозна, — зітхнув Лок. — Від наймага? Недалеко.

— Значить, нам просто сидіти, — сказав Жан, — і дивитися, як він смикає тебе за нитки, як маріонетку на сцені?

— Мені здалася переконливою, — відповів Лок, — думка про те, що він не розповість капі Барсаві про наші афери, так.

— Це все божевільня якась, — мовив Ґальдо. — Ти сказав, що бачив три кільця на зап’ясті цього Сокільничого?

— На тому, де не сидів клятий сокіл-скорпіон, так.

— Три кільця, — пробурмотів Жан. — Це і правда божевільня. Щоб утримати одного з цих людей на службі... Минуло десь два місяці, як з’явилися перші історії про Сірого Короля. Відтоді, як убили першого ґарристу... Нагадайте, хто це був?

— Ґіл Різак із Ромових Гончих, — сказав Кало.

— Грошей на це все треба... неміряно. Я сумніваюся, що навіть герцог зміг би так довго оплачувати собі наймага такого рангу. Тож хто, на біса, цей Сірий Король, і як він платить за це все?

— Неважливо, — сказав Лок. — Через три ночі чи дві з половиною, коли зійде сонце, будуть два Сірі Королі, і я буду одним із них.

— Святі Тринадцять, — сказав Жан, обхопивши голову руками, й потер очі долонями.

— Погана новина: капа Барсаві хоче, щоб я одружився з його дочкою, а тепер Сірий Король хоче, щоб я видав себе за нього на таємній зустрічі з капою Барсаві. — Лок усміхнувся. — Гарна новина полягає в тому, що на цей новий вексель на чотири тисячі крон я не ляпнув і краплі крові.

— Я його вб’ю, — сказав Жук. — Дайте мені отруєні стріли та арбалет, і я просвердлю йому очі.

— Жуче, — сказав Лок, — порівняно з цим стрибок із даху храму звучить розумно.

— Але хто таке очікуватиме? — Жук сидів під одним зі східних вікон кімнати й повернув голову, втупившись у нього, як він періодично робив цілу ніч. — Слухай, усі знають, що хтось із вас чотирьох міг його вбити. Але мене ніхто не ждатиме! Цілковита несподіванка. Один постріл у мордяку — і нема більше Сірого Короля!

— Якщо Сокільничий дозволить твоїм арбалетним стрілам вразити його клієнта, — сказав Лок, — він, ймовірно, засмажить нас на місці одразу після цього. Крім того, я дуже сумніваюся, що та срана пташка буде пурхати навколо цієї вежі, де ми зможемо легко її побачити.

— Ніколи не знаєш, — сказав Жук. — Здається, я бачив її раніше, коли ми почали перший контакт із доном.

— Я майже впевнений, що теж її бачив. — Кало, не дивлячись, перекочував між пальцями лівої руки солон. — Коли душив тебе, Локу. Щось пролетіло над головою. Завелике й швидке для волового очка чи горобця.

— Значить, він справді спостерігав за нами й точно знає все, що можна знати про нас, — сказав Жан. — На цю мить може бути розумнішим підкоритися, але треба приготувати деякі варіанти дій.

— Нам зараз краще згорнути партію з доном Сальварою? — покірно запитав Жук.

— Гм? Ні. — Лок енергійно затрусив головою. — Поки що на те нема жодних причин.

— Як ти це собі уявляєш? — спитав Ґальдо.

— Ми подумували згортати гру, щоб не висуватися й намагатися не загинути від рук Сірого Короля. Тепер ми можемо бути до біса впевнені, що цього не станеться принаймні протягом трьох днів. Отже, гра триває.

— Три дні, так. Допоки ти не станеш непотрібним Сірому Королю. — Жан сплюнув. — Наступний крок у будь-яких планах: «Дякуємо за співпрацю, ось безплатний ніж у спину для всіх вас».

— Є така можливість, — сказав Лок. — Робитимемо ось що: Жане, поспиш сьогодні трохи й підеш на розвідку. Скасуй домовленості щодо морської подорожі. Якщо доведеться тікати, ми не зможемо чекати відплиття корабля — це займе забагато часу. Так само сипни ще золота біля Віконтових воріт. Якщо ми виходимо, то виходимо по суші, і я хочу, щоб ці ворота відчинялися ширше й швидше, ніж двері борделю. Кало, Ґальдо, ви знайдете нам віз. Заховайте його за храмом; наготуйте парусину й мотузку, щоб можна було швидко спакуватися. Зберіть нам харч і напої в дорогу. Щось просте й міцне. Запасні плащі. Звичайний одяг. Ви знаєте, що робити. Якщо хтось із правильних людей помітить вас за роботою, можливо, натякніть, що в найближчі кілька днів ми йдемо на діло. Барсаві якраз сподобається, якщо до нього дійде чутка. Жуче, завтра ми з тобою йдемо в сховище. Ми знесемо туди все до останньої монети й упакуємо в полотняні мішки, щоб було зручно перевозити. Якщо нам доведеться тікати, я хочу, щоб ми могли за кілька хвилин жбурнути все на віз.

— Логічно, — сказав Жук.

— Отже, Санци, тримайтеся разом, — сказав Лок. — Жуче, ти зі мною. Ніхто не ходить сам, крім Жана. Ти — найменш ймовірна ціль, якщо в Сірого Короля є щось менше за приховану в місті армію.

— О, ти ж мене знаєш. — Жан потягнувся руками за шию й дістав з-під бахматого шкіряного жилета, який носив поверх простої бавовняної туніки, пару однакових сокир, кожну в півтора фута завдовжки, з обтягнутими шкірою держаками та прямими чорними лезами, що звужувалися, мов скальпелі. Вони були врівноважені кульками з почорнілої сталі, кожна завширшки, як срібний солон. Лихі Сестри — улюблена зброя Жана. — Я ніколи не подорожую сам. Нас завжди троє.

— Добре тоді, — позіхнув Лок. — Якщо нам знадобляться ще якісь блискучі ідеї, обмізкуємо їх, як виспимося. Поставмо щось важке до дверей, зачинімо вікна й вляжмося похропіти нарешті.

Шляхетні Шельми щойно зіпнулися на ноги, щоб почати втілювати в життя цей розумний план, коли Жан підняв одну руку, щоб усі замовкли. За дверима на північній стіні кімнати скрипіли під вагою багатьох ніг сходи. За мить хтось постукав у самі двері.

— Ламоро! — почувся гучний чоловічий голос. — Відчиняй! У справах капи!

Жан сунув сокири в одну руку й заклав цю руку за спину, а потім став біля північної стіни, за кілька футів праворуч від дверей. Кало і Ґальдо потягнулися під сорочки по кинджали, а Ґальдо відштовхнув Жука собі за спину. Лок стояв у центрі кімнати, згадуючи, що його кинджали досі були загорнуті в пальто Фервайта.

— Яка ціна буханця, — крикнув він, — на Мінливому ринку?

— Один мідяк, але буханці не черстві, — була відповідь.

Лок трохи розслабився — це було належне привітання й пароль цього тижня, і якби вони збиралися висмикнути його для чогось кривавого, вони тоді просто вибили б двері. Сигналізуючи руками, щоб усі заспокоїлися, він витягнув засув і прочинив вхідні двері настільки широко, щоб визирнути на прибульців.