Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 47)

З руки Лока почала крапати кров, і він застогнав. Птаха клацнула на нього дзьобом, явно насолоджуючись ефектом.

— А тепер, — сказав Сірий Король, — ми ж усі тут дорослі люди й птахи? Функціональний — такий відносний стан речей, Локу. Я не хотів би ще раз продемонструвати, наскільки відносний.

— Прошу вибачення, — сказав Лок між стиснутими зубами. — Вестріс — прегарна та переконлива пташина.

Сокільничий нічого не сказав, але Вестріс відпустила ліву руку Лока, викликаючи нові спалахи болю. Лок схопив свій закривавлений вовняний рукав, масажуючи рани в ньому. Вестріс повернулася до свого сідала на рукавичці господаря й продовжила дивитися на Лока.

— Бачиш, Сокільничий? Усе, як я казав. — Сірий Король сяйнув на Лока широкою усмішкою. — Наш Шип уміє тримати удар. Дві хвилини тому він був такий наляканий, що думати не міг. Тепер він уже ображає нас і, безсумнівно, шукає вихід із цієї ситуації.

— Я не розумію, чому ви й далі називаєте мене Шипом, — сказав Лок.

— Все ти добре розумієш, — відповів Сірий Король. — Я скажу лише раз, Локу. Я знаю про твою маленьку нірку під Домом Переландро. Твоє сховище. Твої статки. Я знаю, що ти жодної ночі не провів за крадіжками, як розказуєш усім іншим правильним людям. Я знаю, що ти порушуєш Таємний мир, щоб розробити афери, обкрадаючи дворян, які ні чорта не знають, і я знаю, що в тебе це добре виходить. Я знаю, що ти не поширював цих смішних чуток про Шипа Каморра, але ми з тобою обоє знаємо, що вони опосередковано стосуються твоїх подвигів. І останнє, я розумію, що капа Барсаві зробив би дуже цікаві речі з тобою та всіма твоїми Шляхетними Шельмами, якби йому розповіли те, що я знаю.

— Ой, я вас прошу, — сказав Лок. — Ви не в тому становищі, щоб ввічливо шепотіти йому на вухо й щоб вас сприйняли серйозно.

— Я не з тих, хто шепотітиме йому на вухо, — сказав Сірий Король, посміхаючись, — якщо ти провалиш завдання, яке я для тебе маю. У мене є люди, близькі до нього, що говорять за мене. Думаю, я висловився дуже чітко.

Лок дивився кілька секунд, а потім, зітхнувши, сів, розвернув стілець і сперся пораненою рукою на спинку.

— Я зрозумів. А в обмін?

— А в обмін на завдання, яке я вимагаю, я обіцяю тобі, що капа Барсаві не почує про твоє дуже розумно обставлене подвійне життя, ані про життя твоїх найближчих товаришів.

— Значить, он як, — повільно промовив Лок.

— За винятком витрат на наймага, я ощадлива людина, Локу. — Сірий Король вийшов з-за барної стійки й склав руки. — Тобі платять не монетою, а життям.

— І що за завдання?

— Простий обман, — сказав Сірий Король. — Я хочу, щоб ти став мною.

— Я, е-е, я не розумію.

— Настав час покинути цю гру тіней. Нам з Барсаві потрібно поговорити віч-на-віч. Я дуже скоро організую таємну конференцію з капою, яка змусить його вийти з Плавучої Могили.

— Це вже навряд.

— У цьому повір мені. Я — архітектор його нинішніх проблем. Запевняю тебе, я знаю, що може вивести його з тої фортеці. Але говоритиме він не зі мною. А з тобою. Шипом Каморра. Найбільшим фіглярем, якого коли-небудь витворювало це місто. З тобою в ролі мене. Лише на один вечір. Віртуозний виступ.

— Вистава за королівським наказом. Нащо?

— На той час я знадоблюся в іншому місці. Конференція є частиною серйознішого занепокоєння.

— Капа Барсаві разом зі всією родиною знає мене особисто!

— Ти вже переконав Сальвар, що був двома різними людьми. В один і той же день, не менше. Я навчу тебе того, що хочу сказати, і надам відповідний гардероб. Поміж твоїми навичками та моєю поточною анонімністю, ніхто ніколи не дізнається, що ти навіть причетний або що ти не справжній Сірий Король.

— Цікавий план. Амбітний, що мені подобається. Але ви ж розумієте, що вигляд у мене буде абсолютно ідіотський... — сказав Лок, — коли капа розпочне нашу розмову дюжиною арбалетних болтів мені в груди.

— Це взагалі не проблема. Ти будеш досить добре захищений від звичної дурості від капи. Я пошлю з тобою Сокільничого.

Лок стрільнув очима на мага, який усміхнувся з очевидно робленою люб’язністю.

— Ти справді думаєш, — продовжив Сірий Король, — що я дозволив би тобі тримати ще один кинджал у рукаві пальта, якби будь-яка зброя у твоїх руках могла торкнутися мене? Спробуй мене порізати. Я дозволю тобі позичити арбалет чи два, якщо захочеш. Зі стрілами та ж сама історія. Такий самий захист буде в тебе, коли зустрінешся з капою.

— Тоді це правда, — сказав Лок. — Ці історії не просто історії. Ваш домашній маг уміє набагато більше, ніж просто вимкнути мені голову, наче я пив усю ніч.

— Так. І саме мої люди почали поширювати ці історії з однією метою — я хотів, щоб банди Барсаві настільки боялися моєї присутності, щоб не наважилися б наблизитися до тебе, коли настане час поговорити з ним. Зрештою, я маю силу вбивати людей дотиком. — Сірий Король на цьому всміхнувся. — І коли ти — це я, то й ти маєш таку силу.

Лок насупив чоло. Ця усмішка, це обличчя... У Сірому Королі було щось до біса знайоме. Нічого відразу очевидного, лише докучливе відчуття, що Лок бував у його присутності раніше. Він прочистив горло.

— Дуже уважно з вашого боку. А що станеться, коли я виконаю це завдання за вас?

— Ми попрощаємося, — сказав Сірий Король. — Ти повернешся до своїх справ, а я — до своїх.

— Мені дещо складно в це повірити.

— Ти підеш від Барсаві живим, Локу. Не бійся того, що станеться опісля. Я запевняю тебе, що це буде не так погано, як ти собі думаєш. Якби я просто хотів вбити його, чи можеш ти заперечити той факт, що я зробив би це давно?

— Ви вколошкали сімох його ґарристів. Змусили його місяцями сидіти на Плавучій Могилі. «Не так погано, як я думаю»? Після смерті Тессо він убив вісьмох зі своїх Повних Крон. Від вас він прийме хіба кров.

— Барсаві сам замкнувся на Плавучій Могилі, Локу. І, як я вже сказав, ти маєш довірити мені цей бік ситуації. Капа точно погодиться з тим, що я йому запропоную. Ми розв’яжемо питання Каморра раз і назавжди так, щоб усі були задоволені.

— Я визнаю, що ви небезпечний, — сказав Лок, — але, найімовірніше, божевільний.

— Припасовуй до моїх дій такий сенс, який тобі забагнеться, Локу, за умови, що виконаєш мої вимоги.

— Здається, у мене однак немає вибору, — кисло озвався Лок.

— І не випадково. Ми домовилися? Виконаєш для мене це завдання?

— І ви мені повідаєте, що я мушу сказати Барсаві?

— Так.

— Буде ще одна умова.

— Он як?

— Якщо я зроблю це для вас, — сказав Лок, — мені треба мати спосіб поговорити з вами або принаймні передати за потреби повідомлення. Може виникнути щось таке, що не чекатиме, поки ви прискакаєте.

— Це малоймовірно, — сказав Сірий Король.

— Але необхідно. Ви хочете, щоб я впорався з цим завданням чи ні?

— Гаразд. — Сірий Король кивнув. — Сокільничий.

Той ураз підвівся, а Вестріс не зводила очей з Лока. Господар соколиці вільною рукою потягнувся в пальто й вийняв свічку — крихітний циліндр із білого воску, у якому кружляла дивна багряна пляма.

— Запалиш це в усамітненому місці, — сказав маг. — Мусиш бути абсолютно сам. Назвеш моє ім’я, я почую та прийду.

— Дякую. — Лок узяв свічку правою рукою й запхав собі в пальто. — Сокільничий. Неважко запам’ятати.

Вестріс роззявила дзьоба, але не видала жодного звуку. Дзьоб заклацнувся, й птаха кліпнула. Позіхнула? Чи це вона так посміялася з Лока?

— Я буду стежити за тобою, — сказав маг. — Так само, як Вестріс відчуває те, що відчуваю я, я бачу те, що бачить вона.

— Це досить багато пояснює, — відповів Лок.

— Якщо ми домовилися, — мовив Сірий Король, — розмову можна закінчувати. У мене є ще справи, і їх потрібно залагодити сьогодні ввечері. Дякую, пане Шипе, зате, що послухали голос розуму.

— Сказав чоловік з арбалетом чоловікові з гаманцем. — Лок підвівся й засунув ліву руку в кишеню пальта; передпліччя досі пульсувало від болю. — То коли має відбутися ця зустріч?

— Через три ночі, — сказав Сірий Король. — Я так розумію, що це ніяк не перешкоджає вашій афері з доном Сальварою?

— Я не думаю, що вам справді є до цього діло, але ні.

— Тим краще тоді. А тепер повернемо тебе до твоїх справ.

— Ви ж не збираєтеся...

Але було надто пізно; Сокільничий уже почав жестикулювати вільною рукою й ворушити губами, утворюючи слова, але не зовсім вимовляючи їх. Кімната закрутилася; помаранчеве світло ліхтаря перетворилося на згасаючу кольорову смугу на тлі тьмяної кімнати, а потім була лише темрява.

6

Прочунявши, Лок побачив, що опинився на мосту між Сильцем і Монетноцілувальним рядом; за його особистими підрахунками не минуло й миті, але коли він підвів очі, то побачив, що хмари зникли, на темному небі закружляли зорі, а місяці висіли низько на заході.

— Сучий син, — прошипів він. — Це ж стільки часу минуло! Жана вже, напевно, припадки б’ють.