Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 43)
Зрештою, жовті куртки почали одне за одним стягувати тіла під пильними поглядами кількох священників Ази Ґілли. Трупи обережно клали у відкриту підводу, запряжену запнутими в чорне та срібне двома вороними кіньми, ордену Богині Смерті. Останнім трупом, який витягли, був жилавий чоловік із довгою бородою й поголеною головою; ліва рука закінчувалася зморщеним червоним пеньком. Четверо жовтих курток перенесли тіло до воза, де чекали хлопці; їх супроводжувала жриця Ази Ґілли. Лок відчув, як по його спині пробіг холодок, коли та незрозуміла срібляста сітчаста маска нахилилася до нього.
— Маленькі брати Переландро, — сказала жриця, — про яке заступництво ви проситимете від імені цього чоловіка? — Голос належав дуже молодій жінці, їй, мабуть, було не більше ніж п’ятнадцять чи шістнадцять. У всякому разі, це лише посилило її моторошність в очах Лока, і в горлі хлопця враз пересохло.
— Ми просимо все, що буде дано, — сказав Кало.
— Не нам припускати волю Дванадцятьох, — продовжив Ґальдо.
Жриця злегка нахилила голову.
— Мені сказали, що вдова цього чоловіка просила зробити ритуал поховання в Домі Переландро перед похороном.
— Очевидно, вона подумала, що йому це треба, якщо ваша ласка, — сказав Кало.
— Таке вже бувало. Але набагато звичніше для згорьованих шукати нашого заступництва перед Пані.
— Наш господар, — знайшовся на відповідь Лок, — урочисто пообіцяв бідній жінці, що ми потурбуємося про її чоловіка. Звичайно, ми, ми не бажаємо нічого поганого вам чи Красній Пані, ми просто повинні дотримати своє слово.
— Звичайно. Я не хотіла сказати, що ви зробили щось не так. Пані судитиме його в кінці, чого б не було сказано й зроблено до того, як посудина для душі буде похована. — Вона махнула рукою, і жовті куртки поклали труп на візок. Один з них розгорнув дешевий бавовняний саван і накинув його на тіло Антріма, залишивши відкритою лише маківку. — Благословення Володарки Довгого Мовчання вам і вашому господарю.
— Благословення Господа Знедолених, — сказав Лок і до пояса вклонився разом із Санцами; плетений срібний шнур на шиї жриці свідчив, що вона більше ніж просто посвячена, як вони. — Вам і вашим братам і сестрам.
Брати Санци взяли по одній жердині спереду візка, а Лок став позаду, щоб вантаж не осідав на крижі. Він миттєво пошкодував, що зайняв це місце; повішення наповнило бриджі чоловіка його власним лайном, і запах тільки гіршав. Хлопчик зціпив зуби й гукнув:
— У Дім Переландро, з усією гідністю.
Санци повільно тягли візок по західній стороні Чорного мосту, а потім повернули на північ і звідти попрямували до широкого низького мосту, що вів до східного району Мінливого ринку. Це був дещо обхідний шлях додому, але зовсім не підозрілий — принаймні доти, поки троє хлопців у білих мантіях не відійшли далеко від усіх, хто бачив, як вони залишали повішення. Наддавши ходи, вони повернули ліворуч і взяли курс на мости до Фаурії. Тіло мертвого на візку приваблювало до них шанобливі погляди перехожих, і не радів цьому тільки Лок, який був з підвітряного боку останнього марного вчинку бідолахи при житті.
Опинившись там, вони просунулися на південь і перейшли в район Віденца; відносно чистий і просторий острів, добре патрульований жовтими куртками. У центрі Віденци була ринкова площа купців-ремісників, які зневажливо ставилися до бурхливого хаосу на Мінливому ринку. Вони працювали на перших поверхах своїх гарних старих просілих будинків, які завжди були свіжо затиньковані й побілені поверх дерев’яних каркасів. Черепичні дахи району традиційно вкривала яскрава мішанина кольорів; блакитні й фіолетові, червоні й зелені, вони дражнили очі й блищали, як скло під лютим оком сонця.
Біля північного входу на цю площу Кало відстрибнув від воза й зник у натовпі; Лок підійшов наперед (бурмочучи молитви вдячності) і став на його місце. І так вони з Ґальдо потягнули свій дивний вантаж до крамниці Амброзіни Стролло, першої дами серед свічкарів Каморра, котра постачала свічки для самого герцога.
— Якщо є в Каморрі куца крихточка справжньої товариськості, — сказав якось Ланц, — одне маленьке місце, де ім’я Переландро не вимовляють з якоюсь співчутливою зневагою, то це Віденца. Купці — скупий народ, а ремісникам нема коли вгору глянути. Однак ті, хто отримують дуже непоганий прибуток від обраного промислу, от
Лок був вражений реакціями, які вони з Ґальдо отримали, коли підтягнули візок перед чотириповерховим будинком мадам Стролло. Тут і купці, і покупці схиляли голови, коли минали труп; багато з них навіть показували безсловесний жест благословення в ім’я Дванадцятьох, торкаючись обома руками спочатку очей, потім губ і, нарешті, серця.
— Любі мої, яка честь і яке
Це була струнка жінка вже немолодих років, свого роду космічна протилежність чиновниці, з якою Лок спілкувався вранці. Від Стролло віяло шанобливою уважністю; вона поводилася так, ніби двоє маленьких червонолицих посвячених, які сходили потом під своїми мантіями, були справдешніми священниками могутнішого ордену. Якщо вона й відчула запах від бриджів Антріма, то утрималася від коментаря.
Вона сиділа біля вікна своєї крамниці, що виходило на вулицю, під важким дерев’яним навісом, який опускався на ніч, щоб щільно закрити місце від усякої шкоди. Вікно було, можливо, десять футів завширшки і вдвічі менше заввишки, а мадам Стролло оточували свічки, складені шар за шаром, ярус за ярусом, як будинки та вежі фантастичного воскового міста. Алхімічні кулі значною мірою замінили дешеві вощені ґноти як джерело світла, що вибирали і знать, і простолюд; кілька майстрів-свічкарів, що залишилися, ще якось трималися, намішуючи у свої творіння дедалі запашніших ароматів. Крім того, існували церемоніальні нужди храмів і вірян Каморра — нужди, яких холодне світло за склом не могло втамувати.
— Ми три дні й три ночі будемо молитися над покійним, — сказав Лок. — Моєму господареві потрібні нові свічки для церемонії.
— Старому Ланцу себто? Бідний старий. Так, подивимося... вам потрібна лаванда для чистоти, і осінній ваточник для благословення, і напівкулеподібні троянди для Красної Пані?
— Так, будьте ласкаві, — сказав Лок і дістав скромний шкіряний гаманець, у якому дзвеніло срібло. — І пару вотиви без запаху. Пів десятка всіх чотирьох видів.
Мадам Стролло ретельно відібрала свічки й загорнула їх у вощену ряднину. («Подарунок моїм коштом, — пробурмотіла вона, коли Лок розтулив було рота, — і я, здається, поклала в пакет трохи більше, ніж пів десятка кожної».) Лок для проформи спробував запротестувати, але старенька немов оглухла на ті кілька вирішальних секунд, коли закінчувала загортати товар.
Лок виплатив зі свого гаманця три солони (тримаючи гаман так, щоб вона побачила, що там лежить ще дюжина) і, задкуючи, побажав повних сто років здоров’я мадам Стролло та її дітям в ім’я Бога Знедолених. Він поставив пакунок зі свічками на візок, засунувши його під ковдру біля осклілих вибалушених очей Антріма.
Не встиг він обернутися, щоб повернутися на своє місце поруч із Ґальдо, як на нього налетів високий юнак в обдертій, брудній одежі й повалив на спину.
— Ой! — сказав хлопець, який виявився Кало Санцою. — Тисяча вибачень! Я такий незграбний; ось, дозвольте допоможу вам піднятися...
Він схопив простягнуту руку Лока й звів меншого хлопчика на ноги.
— Пробачте мені, пробачте. Я просто не бачив, що ви там стояли. — Турботливо зацокавши, він змахнув бруд з білої мантії Лока. — Ви в порядку?
— Так, так.
— Вибачте мені мою незграбність, не хотів вас образити.
— Я не образився. Дякую, що помогли встати.
З цим Кало роблено вклонився й побіг у юрбу; усього за кілька секунд він щез із очей. Лок довго обтрушував одяг, повільно рахуючи в голові до тридцяти. На тридцяти одному він раптом опустився біля воза, стиснув голову в капюшоні руками й почав схлипувати. По хвилі він уже ридма ридав на весь голос. Відповідаючи на сигнал, Ґальдо підійшов і став навколішки поруч із ним, поклавши одну руку йому на плече.
— Хлопці, — сказала Амброзіна Стролло. — Хлопчики! Що трапилося? Ти не забився? Той осел нічого не розбив?
Ґальдо показно зашепотів Локу на вухо; Лок промурмотів щось у відповідь, і Ґальдо й собі впав на зад. Він простягнув руку й потягнув за капюшон, чудово імітуючи розчарування в широко розчахнутих очах.
— Ні, мадам Стролло, — сказав він, — ще гірше.
— Гірше? Що значить гірше? Що не так?
— Срібло, — пробурмотів Лок, дивлячись угору, щоб вона побачила, як сльози течуть по його щоках, й угледіла вміло скривлену в гіркій гримасі губу. — Він схопив мого гамана. З к-кишені.
— Це була оплата, — сказав Ґальдо, — від вдови цього чоловіка. Не лише за свічки, а й за його поховання, наші благословення та його похорон. Ми мали повернути гроші отцю Ланцу разом із...
— ...із т-тілом, — випалив Лок. — Я його підвів!
— Свята Дванадцятка, — пробурмотіла стара, — от малий негідник!
Висунувшись через прилавок вітрини, вона закричала голосом дивовижної сили:
— ЗЛОДІЙ! ЛОВІТЬ ЗЛОДІЯ! — Коли Лок знову обхопив голову руками, вона повернулася й закричала: — ЛУКРЕЦІЄ!
— Так, ба, — почувся голос із прочиненого вікна. — Що там за злодій?