Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 40)

— І ще дві милі котився в бочці!

— Жучку, — сказав Ґальдо, — не те щоб та паскудна стара бочка стрибнула на тебе в провулку й змусила залізти всередину. І я згоден з Жаном. Я вже казав це сьогодні, Локу. Навіть якщо ти серйозно не думаєш скористатися ними, ми принаймні можемо хутенько заховати тебе? Може, навіть за містом?

— Досі не можу повірити, що чую застереження від Санци, — усміхнувся Лок. — Я думав, ми багатші й розумніші за всіх.

— Ти таке ще почуєш не раз, я переживатиму, що тобі горлянку переріжуть, Локу, — Кало підхопив аргумент брата. — Я змінив свою думку щодо Сірого Короля, це вже, бляха, точно. Можливо, той божевільний і справді здатен подолати понад три тисячі нас. Ти можеш бути однією з його цілей. І якщо Барсаві хоче, щоб ти був серед його найближчого оточення, це принесе нові неприємності.

— А може, на мить залишимо балачки про перерізання горлянок? — Лок підвівся й повернувся до закритого віконницями вікна, що виходило на море. Він удавав, що дивиться в нього, склавши руки за спину. — Хто ми, врешті-решт? Я визнаю, що був майже готовий стрибнути в прокляту бухту, коли капа вивалив це все на мене. Але я встиг подумати, тому зрозумійте: ми вже загнали стару лисицю в кут. Він у нас просто в руках. Чесно, хлопці. Ми настільки добре робимо свою роботу, що він просить Шипа всього, бляха-муха, Каморра одружитися з його дочкою. Ми настільки відкрито діємо, що це вже комічно.

— А проте, — сказав Жан, — це ускладнення, яке може назавжди зіпсувати все, що ми напрацювали, а не досягнення, про яке треба горлати на все місто.

— Звісно, ми можемо про це горлати, Жане. Я це збираюся зробити просто зараз. Хіба не розумієш? Тут нема нічого такого, чого б ми не вчиняли й так. Звичайна собі робота Шляхетних Шельм — тільки тепер до мене долучиться Наска. Програти ми не можемо. У мене не більше шансів одружитися з нею, ніж завтра вранці бути названим спадкоємцем герцога Нікованте.

— У тебе є план? — Жанові очі говорили про сторожку зацікавленість.

— Ані найменшого. І гадки не маю, як нам бути. Але всі мої найкращі плани починаються саме так. — Лок вихилив своє пиво й кинув олов’яну чашку об стіну. — Я випив пива, заїв абрикосовими тістечками і скажу вам таке: до біса їх обох, Сірого Короля та капу Барсаві. Ніхто не зіб’є нас із нашої гри з доном Сальварою, і ніхто не прив’яже мене до Наски проти нашої волі. Ми будемо робити те, що робимо завжди — дочекаємося нагоди, скористаємося нею й виграємо, сам чорт мені свідок.

— Е... ну. — Жан зітхнув. — Ти принаймні дозволиш нам вжити деяких запобіжних заходів? І будеш берегтися?

— Природно, Жане, природно. Ти візьмеш нам місця на кораблях, грошей не жалій. Мені байдуже, куди вони йдуть, аби не Єрем. Ми можемо загубитися де завгодно на кілька тижнів і прокрастися назад, коли нам заманеться. Кало, Ґальдо, ви завтра йдіть до Віконтових воріт. Залиште трошки хлопчикам у жовтому, щоб ми могли виїхати з міста в незручну годину, якщо буде потрібно. Не жалійте срібла та золота.

— Що я можу зробити? — спитав Жук.

— Можеш прикривати наші спини. Наслухайся. Прогуляйся навколо храму. Знайди мені будь-кого, хто здається там зайвим, будь-кого, хто затримується занадто довго. Якщо хтось намагатиметься стежити за нами, я гарантую, що ми заляжемо на дно і зникнемо, як сеча в океані. А поки довіртеся мені. Наступні кілька днів я буду здебільшого Лукасом Фервайтом. Я також можу інколи ходити в дешевших личинах.

— Тоді напевно, це все, — тихо сказав Жан.

— Жане, я можу бути твоїм ґарристою або просто тим, хто купує пиво й тістечка, коли всі інші таємничим чином кладуть свої гаманці не туди. — Лок окинув зібрання перебільшено хмурим поглядом. — Я не можу бути обома; тут тільки або те, або інше.

— Я нервую, — сказав Жан, — бо мені не подобається володіти такою скупенькою інформацією, а я боюся, у нас її точно дуже мало. Я поділяю підозри Наски. У Сірого Короля є щось, чого ми не розуміємо. Наша гра дуже делікатна, і ситуація дуже... мінлива.

— Я знаю. Але я прислухаюся до того, що каже мені нутро, і воно мені говорить, що нам слід іти цьому назустріч і з усмішками на обличчях. Дивіться, — сказав Лок, — що активніше ми займаємося нашим ділом, то більше я дізнаюся про те, чого, на мою думку, нас насправді навчав Ланц. Так-от цьому. Він не готував нас до спокійного та впорядкованого світу, де ми могли вибирати, коли нам потрібно бути розумними. Він готував нас до ситуації, яка була лайняна з усіх боків. Так-от ми в такій ситуації й цілком можемо з неї вилізти. Мені не потрібно нагадувати, що ми по вуха в темній воді. Я просто хочу, щоб ви, хлопці, пам’ятали, що ми — кляті акули.

— Ха! Так-то! — вигукнув Жук. — Я знав, що недарма дозволив тобі очолити цю банду!

— Що ж, я не можу сперечатися з очевидною мудрістю хлопчика, який стрибає з дахів храмів. Але сподіваюся, мої застереження взяті до уваги, — сказав Жан.

— Дуже навіть взяті, — сказав Лок. — Почуті, визнані та належним чином розглянуті з максимальною серйозністю. Запечатані, нотаріально завірені й міцно закарбовані в самому мозку.

— Боги мої, тобі справді весело? Ти граєш у словникові ігри лише тоді, коли світ тобі справді усміхається. — Жан зітхнув, але не міг стримати натяку на усмішку, що стягував куточки його губ.

— Якщо все-таки опинишся в небезпеці, Локу, — сказав Кало, — ти маєш розуміти, що ми не послухаємо наказів нашого ґappucmu й довбанемо нашого друга по потилиці його товстого черепа та контрабандою вивеземо з Каморра в коробці. У мене якраз є дрючок для такої роботи.

— А в мене коробка, — сказав Ґальдо. — Я роками сподівався знайти привід використати її.

— Також взято до уваги, — сказав Лок, — із подякою. Але з ласки Нечесного Наглядача я вирішив покластися на нас. Я заповзявся довіряти думці Ланца. Далі робити те, що ми вміємо найкраще. Завтра в мене є робота для Фервайта, а потім я знову поїду до Наски. Капа буде цього очікувати, і я впевнений, що до того часу в неї з’являться якісь ідеї.

Лок знову згадав про свій останній погляд на неї, про те підморгування, коли між ними зачинилися двоє великих дверей з темного дерева. Зберігання таємниць батька було всім життям Наски. Чи важило для неї щось мати своє, окремішнє від нього життя?

Інтерлюдія

Хлопчик, який плакав за трупом

1

Отець Ланц не дав Локу перепочити від науки наступного дня після візиту до «Останньої помилки». З головою, яка досі калатала від рому, Лок почав дізнаватися про священство Переландро і священство Благодійника. Він учив жести та ритуальні інтонації, методи вітання та значення оздоблення мантій. На четвертий день під опікою Ланца Лок почав сидіти на сходах як один із «посвячених Переландро», одягнений у біле, і намагався набути вигляду достатньо скромного й жалюгідного.

Минали тижні, інструкції Ланца розширювалися. Лок щодня читав і писав по дві години; його каракулі ставали плавнішими, крок за несмілим кроком, поки брати Санци не оголосили, що він більше не пише «як собака зі стрілою в мозку». Лок був такий зворушений їхніми похвалами, що посипав їхні ліжка червоним перцем. Санци засмутилися, коли їхня спроба помсти була зірвана параноєю, яка не покидала Лока ще з часу на Пагорбі Тіней; і після чуми на Згарищі підкрастися до нього чи застати його сплячого було просто неможливо.

— Братів ніколи раніше не перевершували в пустощах, — сказав Ланц, коли вони з Локом сиділи на сходах одного особливо спокійного дня. — Тепер вони побоюються тебе. Коли вони почнуть приходити до тебе за порадою, що ж... саме тоді ти дізнаєшся, що приручив їх.

Лок тоді усміхнувся й нічого не сказав; якраз того ранку Кало запропонував Локу допомогу з його підрахунками, якщо навзаєм найменший Шляхетний Шельма розповість близнюкам, як він постійно помічає їхні маленькі пастки і знешкоджує їх.

Лок розкрив кілька дорогоцінних трюків із виживання, але погодився на допомогу обох братів Санців у вивченні арифметики. Винагородою за кожне досягнення була ще складніша задача від Ланца. Водночас Лок почав опановувати розмовну вадранську; Ланц видавав прості команди, і коли Лок уже достатньо добре говорив, Ланц часто забороняв трьом хлопцям годинами спілкуватися якою-небудь іншою мовою. Навіть їхня обідня балачка велася грубою та нелогічною мовою півночі. Локу часто здавалося, що сказати вадранською щось таке, що не звучало б сердито, неможливо.

— Ви не почуєте цієї мови серед правильних людей, зате почуєте її на доках і між купців, це вже точно, — сказав Ланц. — І коли ви чуєте, як хтось нею говорить, ніколи не видавайте, що знаєте її, хіба тільки як геть не буде виходу. Ви будете здивовані, наскільки зарозумілі деякі з цих північних типів, коли справа доходить до їхньої мови. Просто вдавайте із себе дурників — ніколи не знаєш, про що вони можуть пробовкатися.

Далі було навчання кулінарного мистецтва. Ланц змушував Лока гарувати біля вогнища мало не щовечора, а Кало і Ґальдо енергійно клювали його в тандемі.

— Це vicce alo аропа, п’яте Красне мистецтво Каморра, — сказав Ланц. — Кухарі гільдії опановують усі вісім стилів старанніше, ніж вчаться орудувати власними пісюнами, але ви поки ознайомитеся з основами. Майте на увазі: усі інші найкращі кухні й поряд не стояли з найпростішими стравами нашої. Тільки Картейн і Емберлен можуть наблизитися до нашої майстерності; більшість вадранців не відрізнить вишуканої страви від щурячого лайна в гасі. Оце — золотий перець, а це — єрештійська оливкова олія, а відразу за ними я тримаю сушену цедру коричного лимона...