Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 35)
Лок пильно подивився на нього, натужно складаючи подумки головоломку, і йому це не зовсім вдалося. Сім ватажків банд за два місяці; усім їм була дана відстань, але в іншому вони мають мало спільного. Лок довго втішався власною неважливістю у справах капи, але тепер почав дивуватися. Він може бути в чиємусь списку? Чи мав він якусь невідому йому цінність для Барсаві, що Сірий Король, можливо, захоче прикінчити його арбалетним болтом? Скільки ще злодіїв стояло між ним і тим болтом?
— Дідько, — сказав Жан, — наче нам і так проблем мало.
— Можливо, нам варто подбати про... поточну справу. — Ґальдо перемістився на бортик гондоли й роззирався навколо. — І тоді, можливо, нам слід загубитися десь на деякий час. З’їздити в Тал Веррар чи Талішам... або принаймні сховати
— Дурниці. — Лок сплюнув через борт човна. — Вибач, Ґальдо. Я знаю, що це здається мудрістю, але подумай сам. Капа ніколи не пробачить нам, що ми втекли в таку годину. Він скасує відстань і затисне нас у кулак найзлішого свиняки, якого тільки можна знайти. Поки капа тут, ми нікуди тікати не можемо. До біса, Наска перша ж мені коліна молотком переб’є.
— Шкода мені вас, хлопці. — Вітале перекладав жердину з руки в руку, точними гребками направляючи гондолу навколо шматка сміття, занадто великого, щоб можна було не зважати. — На каналах працювати непросто, але принаймні ніхто не хоче моєї смерті з причин, яких я не знаю. Ви хотіли, щоб я висадив вас на Могилі чи на набережній?
— Нам треба до Гарци, — сказав Лок.
— О, сьогодні він буде в рідкісному настрої. — Вітале почав гребти на північний край Пустки, де перед рядом крамниць та житлових будинків стриміло кілька доків. — Значить, набережна.
4
Ломбард Гарци Безнадії був однією з головних визначних пам’яток правління капи Барсаві. Хоча багато ломбардів платили трохи краще, а ще більше мали привітніших власників, не було жодного, розташованого за два кроки від самого місця, де владарював капа. Правильні люди, які переводили винахідливо награбоване в готівку в Гарци, могли бути певні, що Барсаві повідомлять про їхню присутність. Підсилити враження, що ти активний, відповідальний злодій, ніколи не буває зайвим.
— О, звичайно, — сказав старий вадранець, коли Жан відчиняв заґратовані й броньовані двері для чотирьох Шляхетних Шельм. — У такий день сюди поткнуться хіба найменш важливі
Крамниця Гарци завжди була закрита, як труна, і в дощ, і в сонце. Вузькі заґратовані вікна були завішені запиленими простирадлами; пахло тут завжди речовиною для полірування срібла, цвіллю, затхлим ладаном і старим потом. Сам Гарца був білошкірим старцем із широкими водянистими очицями; кожен шов і зморшка на його обличчі, здавалося, неухильно сповзали до землі, наче він був зліплений дещо підпитим богом, який занадто сильно здушив смертну глину. Безнадія заслужив своє прізвисько твердою політикою проти продовження кредиту чи позики монет. Одного разу Кало зауважив, що якщо він коли-небудь отримає стрілу в череп, то сидітиме й чекатиме, поки та сама випаде, перш ніж заплатить лічцю за клаптик марлі.
У правому кутку ломбарду на високому дерев’яному табуреті сидів кремезний, знудженого виду молодик із дешевими мідними перснями на всіх пальцях і масними локонами, що спадали йому на очі. На поясі в нього висіла оббита залізом палиця. Чоловік повільно, без усмішки, кивнув на відвідувачів, наче ті були занадто дурні, щоб зрозуміти важливість його присутності.
— Лок Ламора, — сказав Гарца. — Пляшечки від парфумів і жіноче спіднє. Столовий посуд і питні келихи. Пошкрябаний і пом’ятий метал, якого я більше ніколи не зможу продати нікому путньому. Ви, зломники та домушники, думаєте, що такі розумні. Та ви й гімно з собачої сраки вкрали б, якби у вас був підхожий мішок, щоб принести його з собою додому.
— Бач яка смішна річ, Гарцо, бо оцей от мішок, — Лок вирвав торбу з рук Жука й підняв її, — виявляється, містить...
— Щось, крім собачого лайна, — я чую передзвін. Клади сюди й подивимося, чи ви часом не принесли чогось годящого.
Ніздрі Гарци розширилися, коли він розв’язав мішок і посунув його по шкіряній прокладці на прилавку свого магазину, обережно висипаючи вміст. Оцінка вкраденого, здавалося, була єдиною формою чуттєвого задоволення, яка залишилася для старого, і він з ентузіазмом кинувся в цю справу, ворушачи довгими кривими пальцями.
— Лайно. — Він підняв три медальйони, добуті Кало та Ґальдо. — Якась алхімічна паста та річкові агати. Навіть козам не згодуєш. По два мідяки за штуку.
— Жорстоко, — сказав Лок.
— Справедливо, — сказав Гарца. — Так чи ні?
— Сім мідяків за всі три.
— Двічі по три — шість, — сказав Гарца. — Погоджуйся або йди крутити яйця акулі, мені байдуже.
— Тоді, мабуть, згода.
— Гм-м-м. — Гарца оглянув срібні келихи, які Жан вибрав зі скриньки-обманки. — Погнуті, звичайно. Ви, бовдури, як бачите красиву срібну річ, так одразу пхаєте її в грубий мішок. Гадаю, я зможу відшліфувати їх і сплавити комусь. Один солон і три мідяки за штуку.
— Один солон і чотири за кожен, — сказав Лок.
— Три солони й один мідяк за все.
— Годиться.
— І ще це. — Гарца підняв пляшечку з опіумним молоком, відкрутив кришечку, понюхав, крекнув і знову запечатав флакон. — Вартує більше, ніж твоє життя, але з нього навряд чи буде якийсь зиск. Нервові сучки люблять робити власне або залучати алхіміка, який зробить усе за них; вони ніколи не купують попередньо змішані в незнайомців. Можливо, я зможу передати це якомусь бідолашці, якому потрібен перепочинок від вина чи згляду. Три солони, три барони.
— Чотири солони і два барони.
— Стільки з мене навіть боги не виб’ють. Сам Морганте з мечем у вогні й десятком голих дів, що смикатимуть мене за бриджі, зможе вмовити мене хіба на чотири солони й один барон. Ви отримаєте три солони й чотири барони, не більше.
— Гаразд. І тільки того, що ми поспішаємо.
Гарца взявся підбивати суму гусячим пером на клапті пергаменту. Він провів пальцями по купці дешевих каблучок від Кало й Ґальдо й засміявся.
— Ви що, смієтеся з мене? З цього непотребу стільки ж користі, як від купи відрізаних собачих пісюнів.
— Ой та ну тебе...
— Собачі пісюни я міг би хоча б скупникам продати. — Гарца один за одним жбурляв мідні персні в Шляхетних Шельм. — Я серйозно. Не приносьте більше такого лайна. У мене коробки й коробочки всякого непотребу, який я за ціле життя нікому не збуду.
Він дійшов до золотого й платинового персня з різьбою та осколками діаманта й обсидіана.
— Угу. Це принаймні хоч щось вартує. Рівно п’ять солонів. Золото — справжнє, а платина — дешеве веррарське лайно, така ж справжня, як скляне око. А я висираю більші діаманти п’ять чи шість разів на тиждень.
— Сім і три, — сказав Лок. — Він мені не так легко дістався.
— Я маю доплачувати за те, що твоя дупа з мозком помінялися місцями при народженні? Здається, ні; якби це було так, я почув би про це раніше. Бери свою п’ятірку і вважай, що тобі пощастило.
— Я можу запевнити тебе, Гарцо, що жоден, хто приходить у цей ломбард, не вважає себе особливо...
І так тривало довго — очевидно занижена ціна, двосторонній потік лайки, неохоча згода Лока та скрегіт решток зубів старого, коли він брав кожен предмет і ставив його за прилавком. Незабаром Гарца змітав останні кілька речей, які його не цікавили, назад у торбу.
— Ну, цукерочки мої, скидається на те, що ми закінчили на шістнадцяти солонах і п’яти мідяках. Краще, ніж водити лайновоза, еге ж?
— Чи володіти ломбардом, ага, — сказав Лок.
— Дуже смішно! — вигукнув старий, відраховуючи шістнадцять потьмянілих срібних монет і п’ять менших мідних дисків. — Я дарую вам легендарний утрачений скарб Каморра. Хапайте свої речі й пензлюйте звідсіля до наступного тижня. Це якщо Сірий Король не дістанеться до вас першим.
5
Коли вони, гигочучи, вийшли з крамниці Гарци, дощ стих до легенької мряки.
— Ланц часто казав, що нема більшої свободи, як та, коли тебе постійно недооцінюють, — сказав Лок.
— Боги, це точно. — Кало закотив очі й висунув язика. — Якби ми були вільнішими, то здійнялися б у небо й полетіли б як птахи.
Від північного краю Дерев’яної пустки до оточеної водою фортеці капи вів довгий високий дерев’яний міст. На березі стояло четверо чоловіків зі зброєю, яку було добре видно під їхніми легкими непромокальними плащами. Лок припускав, що поблизу, у межах пострілу з арбалета, сховалося принаймні стільки ж. На підході він зробив відповідні цьому місяцю знаки руками — усі тут знали одне одного, але формальності не обговорювалися, особливо в такий час.
— Здоров, Ламоро. — Найстарший чоловік у сторожі, жилавий старий із вицвілим татуюванням акули, що тягнулося на шию та щоки аж до скронь, простягнув руку й вони зчепили ліві передпліччя. — Чув про Тессо?
— Ага, і тобі здоров, Бернелле. Один із Сіролицих нам сказав. Значить, правда? Повісили, відрізали яйця і все таке?
— Яйця і все таке. Можеш собі уявити, що про це думає бос. До речі, Наска лишила накази оце вранці. Хотіла побачити тебе, як будеш тут. Сказала не давати тобі заплатити податки, поки не поговорить з тобою. Ти ж тут для податків, так?