Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 33)

— Ні, усього лишень зуб акули й крихта чаклунства. — Ланц потер власну щоку на знак співчуття, занурившись у спогади. — Ні, Локу, ти не належиш Барсаві. Він достатньо непоганий як на того, ким він є — могутній союзник на твоєму боці й людина, якій ти маєш завжди підкорятися. Але він точно не володіє тобою. Зрештою, як і я.

— То мені не треба...

— Дотримуватися Таємного миру? Бути хорошим маленьким пецоном? Лише для годиться, Локу. Тільки, щоб вовків відвадити. Якщо твої очі й вуха не зашили шкурою за останні два дні, ти, мабуть, уже зрозумів, що я хочу, щоб ти, Кало, Ґальдо й Сабіта стали не чим іншим, — вищирився Ланц, — як довбаною стрілою, яка поцілить просто в серце дорогоцінного Таємного миру Венкарло.

Книга II

Ускладнення

Багатший від хамелеона в барвах, Мінливіший в подобах, ніж Протей, Підступності навчу й Макіавеллі.

Глава четверта

При дворі капи Барсаві

1

— Дев’ятнадцять тисяч, — сказав Жук, — дев’ятсот двадцять. Це все. Можна я тепер уб’юся?

— Що таке? Я думав, ти з ентузіазмом допоможеш нам підрахувати награбоване, Жуче. — Жан сидів, схрестивши ноги, посеред їдальні в скляному погребі під Домом Переландро; стіл і стільці відсунули, щоб звільнити місце для величезної кількості золотих монет, складених у маленькі блискучі горби, які оточили Жана й Жука, майже повністю загородивши їх.

— Ти не сказав, що тягтимеш його додому в тирінах.

— Ну а що ти думав? Біле залізо дороге. Ніхто не збирається роздавати ним п’ять тисяч крон, і ніхто не буде настільки дурним, щоб носити його з собою. Мераджіо робить усі великі виплати в тирінах.

З вхідного коридору почувся шум; потім за рогом з’явився Лок у подобі Лукаса Фервайта. Він зняв фальшиві окуляри, послабив шийні хустки і скинув з плечей шерстяне пальто, й те безцеремонно впало на підлогу. Обличчя хлопця було червоне, він обмахувався руркою згорнутого пергаменту, скріпленого синьою сургучною печаткою.

— Ще сім п’ятсот, хлопці! Я сказав йому, що ми знайшли чотири підхожих галеони, але в нас уже виникли проблеми з грошовими потоками — на хабарі, на екіпажі, які потрібно зібрати й протверезити, офіцерів потрібно заспокоїти, інших вантажовідправників прогнати... І він просто передав грошики, весь час усміхаючись, мов дурень. Боги. Я мав подумати про цю аферу ще п’ять років тому. Нам навіть не доведеться витрачатися на фальшиві кораблі, документи тощо, тому що Сальвара знає, що частина гри Фервайта — брехня. Нам нічого не лишається, як розслабитися й рахувати грошенята.

— Якщо це так розслабляє, то чому б тобі не порахувати самому? — Жук скочив на ноги й відкинувся назад так, що спина й шия почали приємно похрускувати.

— Та я б залюбки, Жуче! — Лок дістав з дерев’яної шафи пляшку червоного вина й налив собі пів склянки, а потім розбавив його теплою дощовою водою з мідного глечика, поки воно не стало ніжно-рожевого кольору. — А завтра ти можеш зіграти Лукаса Фервайта. Я впевнений, дон Сальвара нізащо не помітить різниці. Тут усе?

— П’ять тисяч крон доставлено у вигляді двадцяти тисяч тирінів, — сказав Жан, — мінус вісімдесят на комісійні, охорону та на орендовану підводу, щоб дотарабанити все сюди.

Шляхетні Шельми користувалися простим фокусом заміни для перевезення великої кількості цінних речей до своєї схованки в Домі Переландро. Під час низки швидких зупинок з одного воза зникали сейфи з монетами, а бочки, позначені як звичайна їжа чи напій, перекочувалися в інший. Навіть ветхий маленький храм потребував постійного вливання основних запасів.

— Ну що, хлопці, — сказав Лок, — ну ж бо я нарешті скину одяг бідолашного пана Фервайта й допоможу вам закинути все це в сховище.

У задній частині льоху, за спальними кімнатами, було три сховища. Два з них були широкими шахтами з покриттям із елдер-скла, що спускалися приблизно на десять футів униз; їхнє первісне призначення було невідоме. З простими дерев’яними дверима, закріпленими на петлях, вони нагадували мініатюрні вежі для зберігання зерна, занурені в землю й заповнені на значну глибину монетами різного роду.

Срібло й золото пливло до цих сховищ щедрою рікою. На вузьких дерев’яних полицях уздовж сховища зберігалися маленькі мішечки або купи кориснішої валюти. Лежали дешеві гаманці з мідними баронами, тонкі шкіряні мішечки з тугими згортками срібних солонів і маленькі мисочки з обрізаними половинками мідяків, — усе це добро було готове для будь-якої афери чи потреби, з якою міг зіткнутися хтось із банди. Наявні навіть невеликі гірки іноземних монет: марки з Королівства Семи Кісток, соляри з Тал Веррара тощо.

Навіть за часів отця Ланца на цих сховищах або в кімнаті, де вони були, не стояли замки. Не зробили їх не лише тому, що Шляхетні Шельми довіряли одне одному (і таки довіряли), а й тому, що існування їхнього розкішного льоху було суворою таємницею (і, безперечно, так і було). Основною причиною була практичність — жоден з них, Кало чи Ґальдо, чи Лок, чи Жан, чи Жук, не міг нічого зробити зі своєю купою дорогоцінного металу, що постійно зростала.

Не рахуючи капу Барсаві, вони напевно були найбагатшими злодіями в Каморрі. У невеличкому пергаментному журналі, відкладеному на одну з полиць, нараховувалося понад сорок три тисячі повних крон, коли другий вексель дона Сальвари перетворили на холодну монету. Вони були такими ж багатими, як і чоловік, якого зараз грабували, і значно заможнішими за безліч його перів та декого з найвідоміших торгових домів та купецьких об’єднань у всьому місті.

Але, наскільки всі знали, Шляхетні Шельми були невибагливою бандою звичайних злодіїв-шахраїв. Вони були здібні та досить обачні, мали стабільні заробітки, але зірок з неба не хапали. Вони могли добре жити за десять крон на кожен рік, а витрачати набагато більші суми означало б дуже небажану перевірку від будь-якої влади Каморра, законної чи ні.

За чотири роки вони успішно обкрутили три серйозних дільця, і зараз працюють над четвертим; усі чотири роки переважну більшість грошей просто перераховували й кидали в темряву сховищ.

Правда полягала в тому, що Ланц чудово підготував їх для завдання звільнити каморрську знать від тягаря частини її накопиченого багатства, але, вочевидь, забув обговорити можливе використання накраденого. Окрім фінансування подальших крадіжок, Шляхетні Шельми справді гадки не мали, що вони зрештою збираються робити з усім цим.

Їхня десятина капі Барсаві становила в середньому близько крони на тиждень.

2

— Возрадуйтеся! — вигукнув Кало, з’явившись на кухні, коли Лок із Жаном повертали на місце обідній стіл. — Брати Санци повернулися!

— От цікаво, — сказав Жан, — чи коли-небудь хтось вимовляв цю конкретну комбінацію слів до цього часу.

— Тільки в кімнатах незаміжніх панночок по всьому місту, — сказав Ґальдо, ставлячи на стіл маленький мішечок. Лок розкрив його й оглянув вміст — кілька медальйонів, прикрашених напівкоштовним камінням, набір майже добре виготовлених срібних виделок і ножів, а також набір перснів, від дешевої вигравіюваної міді до одного, зробленого із золота та платини з різьбою, із вкрапленнями обсидіану та діаманту.

— О, непогано, — сказав Лок. — Цілком правдоподібно. Жане, ти не міг би вибрати ще трохи того-сього зі скриньки-обманки й дати мені... двадцять солонів?

— Двадцять буде якраз те, що треба.

Поки Лок жестом показав Кало і Ґальдо, щоб вони допомогли йому розставити стільці навколо обіднього столу, Жан повернувся до кімнати сховища, де під стіною стояла висока вузька дерев’яна скриня. Він відкинув ляду на скрипучих петлях і почав нишпорити всередині із задумливим виразом обличчя.

Скринька-обманка була заповнена на два фути — там була лискуча купа прикрас, дрібничок, предметів побуту й всіляких декоративних цяцьок. Були кришталеві статуетки, дзеркала в різьблених оправах зі слонової кістки, намиста та каблучки, свічники з п’яти видів дорогоцінного металу. Було навіть кілька пляшок з-під наркотиків та алхімічних настоянок, загорнутих у повсть, щоб не порозбивалися, і позначених маленькими паперовими етикетками.

Оскільки Шляхетні Шельми ніяк не могли розповісти Капі про справжню природу своїх операцій, і в них не було ні часу, ні бажання вриватися в будинки й лазити по димарях, скринька-обманка була одним зі стовпів вибудуваної хлопцями ілюзії. Вони поповнювали її один-два рази на рік, ходячи на закупи в ломбарди та ринки Талішама чи Ашміра, де вони могли відкрито брати все, що їм потрібно. Вони обережно поповнювали скриньку нечисленними товарами, підібраними в Каморрі, зазвичай їх крали задля розваги Санци або Жук, щоб навчитися.

Жан вибрав кілька срібних винних келихів, пару окулярів у золотій оправі в тонкому шкіряному футлярі та одну з маленьких загорнутих пляшечок. Обережно стискаючи все це в одній руці, він відрахував з полиці двадцять дрібних срібних монет, закрив ногою скриньку й поспішив назад до їдальні. Жук знову приєднався до групи й демонстративно перекидав солон між кісточками правої руки; він освоїв цей трюк лише кілька тижнів тому, після довгих місяців спостереження за Санцами, кожен з яких міг робити це на обох руках одночасно, змінюючи напрямки в ідеальному унісоні.

— Ну ж бо скажемо, що в нас був дещо лінивий тиждень, — запропонував Жан. — Усе одно ніхто не очікує багато від домушників, коли ночі такі вологі. А от якщо принесемо занадто багато, ми можемо викликати підозри. Його Честь зрозуміє.