Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 32)

— Від такого не відмовляються, Вене. — Ланц прийняв туго згорнутий у червоний папір сніп тютюну. Поки двоє чоловіків нахилилися над мерехтливим конусом, щоб підкурити (Ланц саме кинув свій маленький мішечок з монетами на стіл), дівчина, здавалося, дійшла до якогось висновку щодо Лока.

— Він дуже потворний хлопчик, батьку. Схожий на скелет.

Капа Барсаві відкашляв свої перші кілька клубків диму, й куточки його рота зморщилися вгору.

— А ти дуже неввічлива дівчинка, моя люба. — Капа зробив ще одну затяжку й видихнув струмок напівпрозорого диму; речовина була приємно м’якою й мала легкий відтінок паленої ванілі. — Пробачте моїй дочці Насці. Я не можу відмовити їй у деякій поблажливості, і вона набула манер піратської принцеси. Особливо зараз, коли ми всі боїмося підійти до її нових смертоносних чобіт.

— Я ніколи не ходжу без зброї, — сказала дівчинка, кілька разів хвицнувши п’ятами, щоб підкреслити сказане.

— А бідний Лок, безперечно, не потворний, моя люба; на ньому просто лишився слід Пагорба Тіней. Місяць у Ланца — і він буде кругленьким та підтягнутим, як камінь до катапульти.

— Гм. — Дівчина дивилася на нього згори вниз ще кілька секунд, а потім раптом підняла очі на свого батька, розсіяно граючись з однією з його заплетених борідок. — Ти зробиш його пецоном, батьку?

— Ми з Ланцом збиралися, люба, так.

— Гм-мф. Тоді я хочу ще один бренді, поки ти будеш проводити церемонію.

Погляд капи Барсаві звузився; довкола сірих крем’яних очей залягли поглиблені звичною підозрілістю зморшки.

— Ти вже випила свої два бренді на ніч, люба; твоя мати вб’є мене, якщо я дам тобі ще один. Попроси когось принести тобі пива.

— Але я люблю...

— Те, що ти любиш, мала тиранко, не має ніякого стосунку до того, що я тобі кажу. Цей вечір ти будеш пити або пиво, або повітря — вибирати тобі.

— Значить, буду пиво. — Барсаві простягнув руку, щоб опустити її на підлогу, але вона зіскочила з його колін до того, як її згребли товсті пальці страшенно мозолистих рук. Її підбори цок-цок-цокали по дерев’яній підлозі алькова, коли вона побігла до якогось прислужника віддати наказ.

— І якщо ще одного з моїх людей ударять ногою в гомілку, мила моя дитино, ти місяць будеш носити сандалі з очерету, я обіцяю, — крикнув їй услід Барсаві, потім зробив ще одну затяжку тютюну й повернувся до Лока з Ланцом. — Це бочка з мастилом, а не дівча. Минулого тижня вона взагалі відмовилася спати, якщо ми не дозволимо їй тримати під подушкою маленьку гароту. «Буду, як таткові охоронці», — сказала вона. Її брати ще не усвідомлюють, що наступний капа Барсаві може носити сукні та капелюшки.

— Тепер розумію, чому тебе потішили історії Батька злодіїв про нашого хлопчика, — сказав Ланц, затиснувши обидва плеча Лока.

— Звісно. Мене стало дуже важко здивувати відтоді, як мої діти виросли вищі за мої коліна. Але ти тут не для того, щоб їх обговорювати — ти привів мені цього молодого чоловіка, щоб він дав свою останню клятву пецона. І здається, на кілька років ранувато. Підійди сюди, Локу.

Капа Барсаві простягнув праву руку й трохи підняв Локову голову за підборіддя, втупившись хлопцю в очі.

— Скільки тобі років, Локу Ламоро? Шість? Сім? Уже відповідальний за порушення миру, згорілу таверну і шість чи сім смертей. — Капа посміхнувся. — У мене є вбивці, уп’ятеро старші за тебе, такі сміливі, як ти. Ланц сказав тобі, як воно в моєму місті й за моїми законами?

Лок кивнув.

— Тоді знаєш, що щойно ти приймеш цю клятву, я більше ніколи не зможу тобі попускати. Ти вже встиг побути безрозсудним. Якщо Ланцу потрібно буде тебе вбити, він це зробить. Якщо я скажу йому відпустити тебе, він це виконає.

Лок знову кивнув. Наска повернулася до батька, сьорбаючи з просмоленої шкіряної кружки, й дивилася на Лока через край цієї посудини, яку їй довелося стискати обома руками.

Капа Барсаві клацнув пальцями; один із нахлібників на задньому плані зник крізь завісу.

— Тоді не буду більше втомлювати тебе погрозами, Локу. Сьогодні ти стаєш чоловіком. Ти будеш виконувати чоловічу роботу й тебе спіткає чоловіча доля, якщо прогнівиш своїх братів і сестер. Ти будеш одним із нас, одним із правильних людей; ти отримаєш слова і знаки й будеш обережно ними користуватися. Як Ланц, твій ґарриста, присягнув мені, так і ти присягаєш мені через нього. Я твій ґарриста понад усіма ґарристами. Я єдиний відомий тобі герцог Каморрський. Ставай на коліно.

Лок став на коліна перед Барсаві, й капа простягнув ліву руку долонею вниз. На його пальці був вишуканий перстень з чорною перлиною в оправі з білого заліза; усередині перлини, поміщена за допомогою якогось хитромудрого процесу, була червона цяточка, яка, найпевніш, була кров’ю.

— Цілуй перстень капи Каморра.

Лок поцілував, і перлина прохолодно торкнулася його шерхлих губ.

— Назви ім’я людини, якій присягаєш.

— Капа Барсаві, — прошепотів Лок. У цю мить слуга капи повернувся в альков і передав своєму господареві невеликий кришталевий стакан, наповнений тьмяно-коричневою рідиною.

— Тепер, — сказав Барсаві, — як і кожен мій пецон, ти вип’єш за моє здоров’я. — З однієї з кишень свого жилета капа дістав зуб акули, трохи більший за мітку смерті, яку Лок носив на шиї. Барсаві опустив зуб у стакан і кілька разів покрутив його. Потім передав стакан Локу. — Це ром із темного цукру з Латунного моря. Випий усе, разом із зубом. Але не ковтай зуб. Тримай його в роті. А потім витягни його, як доп’єш. І постарайся не порізатися.

Ніс Лока засвербів від пекучого аромату міцного напою, живіт враз скрутило спазмом, але він зціпив зуби й втупився в трохи спотворену форму зуба в ромі. Мовчки молячись своєму новому Благодійнику врятувати його від сорому, він виплеснув вміст склянки собі до рота разом із зубом.

Ковтати було не так легко, як він сподівався — він обережно притис зуб язиком до піднебіння, відчуваючи, як його гострі вістря шкребуть ясна його верхніх передніх зубів. Напій пропік горло; він почав пити маленькими ковтками, які невдовзі перетворилися на хрипкий кашель. За кілька нескінченних секунд він здригнувся й висмоктав останню краплю рому, відчуваючи полегшення, що змігся утримати зуб...

А тоді він крутнувся в нього в роті. Фізично вивернувся, немов його прокрутила невидима рука, й розітнув палючим порізом його ліву щоку. Лок закричав, закашлявся й виплюнув зуб — той лежав на його розкритій долоні в плямах слини й крові.

— Ага-а, — сказав капа Барсаві, взявши закривавлений зуб з його долоні, й поклав його собі в жилетку. — Отож, бачиш, ти клятвою крові зобов’язаний служити мені. Мій зуб скуштував твого життя, і твоє життя тепер моє. Тож не будьмо чужими, Локу Ламоро. Будьмо капою та пецоном, як задумав Нечесний Наглядач.

За жестом Барсаві Лок звівся на ноги, уже подумки проклинаючи тепер знайоме відчуття алкоголю, що швидко вдарило йому в голову. Його шлунок був порожній від похмілля; кімната вже трохи гойдалася під ногами. Коли він знову поглянув на Наску, то побачив, що вона посміхається йому над своїм пивним кухликом з тим виглядом зневажливої терпимості, яку колись виявляли старші діти з Пагорба Тіней до нього та його земляків із Вуличних.

Перш ніж зрозумів, що робить, Лок схилив коліно й перед нею.

— Якщо ви наступний капа Барсаві, — сказав він швидко, — я також маю присягнути на службу і вам. Я згоден. Пані. Мадам Наско. Я маю на увазі... мадам Барсаві.

Дівчинка відступила на крок.

— У мене вже є слуги, хлопче. У мене є вбивці. У мого батька сто банд і дві тисячі ножів!

— Наска Белонна Дженавез Анджеліза де Барсаві! — гримнув її батько. — Ти, я бачу, лиш сильних людей вважаєш за добрих слуг. З часом ти побачиш цінність ввічливих. Ти мене соромиш.

Розгублена, дівчина кілька разів переводила погляд між Локом та батьком. Її щоки повільно почервоніли. По хвилі роздумів вона здерев’янілою рукою простягнула Локу свою кружку.

— Держи. Можеш відпити мого пива.

Лок відповів так, ніби це була найбільша честь, яку коли-небудь йому надавали, усвідомлюючи (хоча навряд чи багатослівно) весь час, що алкоголь якимось чином керував його мозком, який брав гору над його зазвичай обережними соціальними взаємодіями — особливо з дівчатами. Її пиво було гірке й темне, злегка підсолене — вона пила, як веррарці. Лок заради ввічливості зробив два ковтки, а потім повернув їй посудину й вклонився так, аж ледве шия не відвалилася. Вона була надто збентежена, щоб щось сказати у відповідь, тому лише кивнула.

— Ха! Відмінно! — Капа Барсаві весело пожував свою тонку сигару. — Твій перший пецон! Звісно, щойно твої брати про це зачують, і собі захочуть.

5

Поїздка додому була для Лока темною, туманною плямою; він чіплявся за шию свого смирного цапа, а Ланц вів їх назад на північ, до Храмового району, час від часу регочучи собі під ніс.

— О, мій хлопчику, — пробурмотів він. — Мій милий, милий п’яненький хлопчику. Це все була дурниця, ти ж розумієш.

— Що?

— Зуб акули. Багато років тому цю штуку для капи Барсаві зачарував наймаг у Картейні. Ніхто не може проковтнути його, не порізавшись. Відтоді він носить його з собою; усі ті роки, які він провів, вивчаючи сцену Теринського Трону, зробили його великим любителем театральщини.

— Отже, це не було... доля, чи боги, чи щось подібне?