Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 29)
— Кало. — Лок закашлявся. — Грим не зіпсував?
— Та мені не дуже видно. Схоже, він не зробив нічого помітного, за умови, що ти зможеш іти прямо. Побудь тут хвилинку.
Кало тихенько зійшов сходами й окинув поглядом темну обідню залу. М’яке світло міста падало крізь заґратовані вікна, ледь освітлюючи довгий стіл і кілька засклених шафок на стінах, у яких тримали тарілки й усілякі дрібнички. Жодної іншої душі не було видно, а знизу не долинало ані звуку.
Коли Кало повернувся, Лок зіп’явся на коліна й руки; Конте дрімав біля нього з виразом комічного блаженства на кутастому обличчі.
— О, коли він прокинеться, то не буде так блаженно усміхатися. — Кало махнув Локу парою тонких, підбитих шкірою кастетів, а потім один гарний жест — і вони щезли в його рукаві. — З останнім ударом мені помогли оці найліпші друзяки злодія.
— От я, наприклад, не маю і краплини співчуття до дядька — він так сильно вгатив мені по яйцях, що вони мало в мене в легенях не застрягли. — Лок спробував відштовхнутися від рук і стати на ноги, але зазнав невдачі. Кало схопив його під праву руку й підняв, поки друг не зіп’явся на тремтячі коліна.
— Принаймні ти віддихався. Іти можеш?
— Шкутильгати зможу. Деякий час прямо йти не вийде. За якісь кілька хвилин зможу вдавати, наче все, як треба. Принаймні поки не виберемося звідси.
Кало допоміг Локу піднятися сходами на третій поверх. Залишивши його там стояти на шухері, він почав тихо, повільно тягнути Конте вгору. Слуга дона важив не так і багато.
Локу нетерпеливилося стати до роботи, й він дістав із плаща два відрізки товстого шнура й зв’язав ними ноги й руки Конте; тоді тричі склав хустку й запхав її тому до рота. Далі Лок витяг ножі чоловіка з піхов і передав Кало, а той заховав їх у свій плащ.
Двері донового кабінету досі були відчинені, проливаючи тепле світло в коридор; двері спальні так і були щільно замкненими.
— Я молюся, щоб ви обоє були обдаровані жагою та витривалістю, що набагато перевершує ваші звичайні очікування, мілорде й леді, — прошепотів Кало. — Ваші домашні злодії були б вдячні за невелику перерву, перш ніж продовжити виконання своїх обов’язків на цей вечір.
Кало взяв Конте під руки, а Лок, згорблений від болю, все ж схопив чоловіка за ноги, коли Кало почав тягнути його сам. У тягучому темпі вони крадькома повернулися туди, звідки прийшли, й всадовили непритомного охоронця за дальній ріг коридору, поруч зі сходами, що вели назад до лабораторій четвертого поверху.
Вони нарешті пробралися в кабінет дона за кілька хвилин, і Лок умостився в м’якому шкіряному кріслі попід лівою стіною, а Кало став на чатах. З іншого боку коридору слабко чувся сміх.
— Ми можемо тут ще довго просидіти, — сказав Кало.
— Боги милосердні. — Лок дивився на високу скляну шафу для алкогольних напоїв Дона — ще дивовижнішу, ніж колекція, яку перевозила його прогулянкова барка. — Я налив би нам келишок чи шість, але не думаю, що це входить в образ.
Вони чекали хвилин десять, п’ятнадцять, двадцять. Лок дихав рівно й глибоко та старався ігнорувати пульсуючий біль, який заповнив живіт зверху донизу. Але коли два злодії почули, що двері з другого боку коридору відчиняються, Лок стрибнув на ноги, старанно вдаючи, що його яйця не нагадували йому глиняних глечиків, котрі впали на бруківку з великої висоти. Він натягнув чорну маску й зробив так, щоб хвиля досконалої зарозумілості омила його зсередини цілком і повністю.
Як колись сказав отець Ланц, найкращою машкарою була та, що виливалася із серця, а не малювалася на обличчі.
Кало поцілував тильну сторону лівої руки через маску й підморгнув.
Дон Лоренцо Сальвара ввійшов до кабінету, присвистуючи, легко одягнений і зовсім беззбройний.
— Зачиніть двері, — сказав Лок, і його голос був рівним, повним абсолютної владної зухвалості. — Сідайте, мілорде, і можете не кликати свого слугу. Він нездужає.
7
За годину по півночі двоє чоловіків покинули район Альчеґранте через Арку елдренів. Вони були в чорних плащах і на чорних конях; один з них їхав неквапливо, а другий вів свого коня пішки, ідучи поруч на химерно кривих ногах.
— Ну, бляха, неймовірно, — сказав Кало. — Усе справді вийшло так, як ти спланував. Шкода, що ми не можемо цим ні перед ким похвалитися. Наш найбільший успіх за всю історію, і все, що нам потрібно було зробити, це розповісти конкретно про те, що ми з ним творимо.
— І отримати трохи на горіхи, — пробурмотів Лок.
— Так, вибачай за це. Що за звір був той чоловік, еге? Але нічого, він відчує те ж саме, коли розплющить очі.
— Ой як втішно. Якби обіцянки притупляли біль, ніхто б тоді не йшов чавити виноград.
— Клянуся Нечесним Наглядачем, я ніколи не чув, щоб така жалість до себе крапала з вуст заможної людини. Вище носа! Багатші й розумніші за всіх, правда?
— Багатший, розумніший і з дуже смішною ходою.
Пара злодіїв пробиралася на південь через Двосрібну зелень до першої із зупинок, де вони поступово полишили своїх коней і поскидали чорний одяг, поки нарешті не повернулися до Храмового району, одягнені як звичайні робітники. Вони по-товариськи кивали на патрулі жовтих курток. Ті снували в тумані з ліхтарями, які колихалися на списах, освітлюючи їм дорогу. Жодного разу їм не дали приводу підняти погляд.
Тремтлива тінь, що вела їх на шляху вулицями й провулками, була тихішою за подих дитини; прудконога й граційна, вона перелітала з даху на дах, слідуючи за ними з абсолютною цілеспрямованістю. Коли вони прослизнули назад до Храмового району, тінь змахнула крилами й шугнула в темряву, ліниво кружляючи, поки не піднялася над туманами Каморра й не загубилася серед сірого серпанку навислих хмар.
1
Перший досвід Лока із дзеркальним вином Тал Веррара вплинув на організм хлопця навіть сильніше, ніж очікував Ланц. Лок провів більшу частину наступного дня, мечучись на ліжку, у голові його гупали барабани, а очі не витримували нічого, крім найслабшої іскорки світла.
— Це гарячка, — пробурмотів Лок у свою просочену потом ковдру.
— Це похмілля. — Ланц провів рукою по волоссю хлопчика й поплескав його по спині. — Моя вина. Близнюки Санци — це натуральні губки для випивки. Не треба було давати тобі жити за їхніми стандартами першої ночі з нами. Сьогодні для тебе немає роботи.
— Алкоголь таке робить з людиною? Навіть коли ти вже тверезий?
— Жорстокий жарт, еге ж? Здається, боги поставили цінник геть на все. Якщо, звісно, ми не говоримо про остершалінський бренді.
— Офершалінський?
— Остершалінський. З Емберлена. Серед багатьох його переваг і те, що він не викликає похмілля. Якийсь алхімічний компонент у ґрунті виноградника. Дорога штука.
Після багатогодинного напівсну зійшло Лжесвітло, і Лок знову зміг ходити, хоча мозок у його черепі немов намагався викопати яму в шиї й утекти. Ланц наполягав на тому, що вони мають відвідати капу Барсаві («Єдині люди, які скасовують з ним зустрічі, це ті, що живуть у скляних вежах і чиї зображення карбують на монетах, і навіть вони перед тим подумають двічі»), хоча він погодився дозволити Локу комфортніший транспорт.
Виявилося, що в Домі Переландро була невеличка стайня, а в одному смердючому стійлі жив смирний цап.
— У нього немає імені, — сказав Ланц і всадовив Лока на спину істоти. — Я просто не міг змусити себе дати йому якесь ім’я — він однаково на нього не озветься.
Лок ніколи не відчував інстинктивної відрази, яку відчували більшість хлопчиків і дівчаток до смирних тварин; він уже бачив у своєму житті занадто багато потворності, щоб звертати увагу на порожній погляд слухняного створіння.
Існує речовина під назвою Примарний Камінь. Цей крейдяний білий матеріал водився у деяких віддалених гірських печерах. Субстанція не існує сама по собі в природі — її можна знайти лише в поєднанні зі скляними тунелями, ймовірно, покинутими елдренами — тим самим незбагненним народом, який звів Каморр у минулі століття. У твердому стані камінь позбавлений смаку, майже не має запаху та інертний. Щоб активувати унікальні властивості, його необхідно підпалити.
Лічці почали виявляти різні засоби й канали, за допомогою яких отрути атакують тіла живих;
Колись, за часів Теринського Трону, цей процес використовувався для покарання злочинців, але минуло вже століття відтоді, як будь-яке цивілізоване теринське місто-держава дозволяло застосовувати Примарний Камінь на людях. Суспільство, яке досі вішає дітей за дрібні крадіжки й згодовує в’язнів морським істотам, вважає результати надто страшними для своїх ніжних почуттів.