Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 28)

Хлопців огорнула мить щасливого спокою, коли Кало прив’язав коней до потрісканого дерев’яного стовпа біля садової стіни; не було видно ні душі. Кало погладив ріденьку гриву свого коня.

— Вихили келих чи два на згадку про нас, якщо не повернемося, любий конику.

Лок притулився спиною до стіни й склав руки човником. Кало ступив на це імпровізоване стремено й стрибнув угору, керований змішаною силою своїх ніг і рук Лока. Тихо й обережно піднявшись на стіну, він потягнувся обома руками, щоб підняти Лока. Близнюк Санца був таким же струнким, як і Лок, тому операція пройшла гладко. За секунди вони обоє вже опинилися у вогкій запашній темряві саду й завмерли, наслухаючись.

Усі двері на першому поверсі були захищені зсередини хитромудрими годинниковими механізмами й сталевими прутами — їх було непросто зламати. Але на даху... що ж, ті, хто ще не був достатньо важливим, щоби жити з постійною загрозою найманих убивць, часто покладали непомірно велику надію на високі стіни.

Двоє злодіїв повільно й обережно піднялися північною стороною маєтку, міцно втиснувши руки й ноги в щілини теплого гладкого каменю. Перший і другий поверхи були темні й тихі; світло на третьому поверсі було на протилежному боці будівлі. Серця хлопців гучно гупали від хвилювання, коли вони опинилися під парапетом даху, де зупинилися на довгу павзу, напружуючись, щоб уловити будь-який звук із маєтку, який міг би натякнути, що їх викрили.

Місяці були запнуті сірими хмарами; ліворуч від них місто було дугою розмитих коштовних вогнів, що сяяли крізь туман, а над ними, як чорні тіні на тлі неба, стояли неможливі висоти П’яти веж. Нитки світла, що горіли на їхніх парапетах та у вікнах, радше посилювали, ніж зменшували загрозливе враження від будівель. Дивитися на них з-під землі означало отримати безсумнівне запаморочення.

Лок першим переліз через парапет. Уважно вдивляючись у слабке світло, що падало згори, він поставив ноги на мощену білою плиткою доріжку в центрі даху й завмер. З обох боків його оточували темні тіні кущів, квітів, невисоких деревцят і ліз — на даху стояв густий запах рослинності й нечистот. Сад на рівні вулиці був цілком звичайним, хіба дуже добре доглянутим; це ж був приватний ботанічний заповідник донни Софії.

Більшість алхімічних ботаніків, за досвідом Лока, були ентузіастами дивних отрут. Він перевірив, чи каптур і плащ щільно запнуті, і натягнув на нижню частину обличчя чорну шийну хустку.

М’яко ступаючи білою стежкою, Лок і Кало пробиралися садом Софії так обережно, неначе йшли між потоками гасу в плащах, що палали. У центрі саду був люк з простим замком. Кало якусь мить уважно прислухався зі своїми улюбленими відмичками в руках, а потім почарував над замком, і менше як за десять секунд люк був відчинений.

Четвертий поверх — майстерня донни Софії, місце, де двоє зловмисників хотіли затримуватися ще менше, ніж у її саду. Тихо, як винні перед дружинами чоловіки, що підхмелені повертаються додому після пізньої гульні, вони кралися через темні кімнати з лабораторним начинням і квітковими горщиками до вузьких кам’яних сходів, що вели вниз до бічного проходу на третьому поверсі.

Життя дому Сальварів було добре відоме Шляхетним Шельмам; покої дона і донни були на третьому поверсі, через коридор від кабінету дона. Другим поверхом були приймальна та обідня зала, які переважно не використовувалися, коли пара не приймала компанії друзів. На першому поверсі були кухня, кілька віталень та кімнати для прислуги. Крім Конте, у Сальвар була пара домогосподарок середніх років, кухар і юний хлопчик, який служив гінцем і кухарчуком. Усі вони спали на першому поверсі; жоден з них не становив навіть частки такої загрози, як Конте.

Наступну частину плану неможливо було спланувати з точністю — вони мусили знайти старого солдата й розібратися з ним до запланованої розмови з доном Сальварою.

Звідкись задудніли кроки; Лок низько пригнувся й зазирнув за лівий ріг. Виявилося, що він дивився в довгий прохід, що ділив третій поверх уздовж навпіл. Дон Сальвара залишив двері свого кабінету відчиненими й саме заходив у спальню. Ці двері він же рішуче затряснув за собою — і через мить у коридорі пролунав скрегіт металевого замка.

— Яка удача, — прошепотів Лок. — Підозрюю, він буде зайнятий досить довго. У його кабінеті досі горить світло, тому ми знаємо, що він повернеться... Покінчімо з найважчою частиною.

Хлопці, мокрі від поту, рухалися так тихо, що їхні важкі плащі не видавали найменшого шурхоту. Довгий коридор був зі смаком прикрашений гобеленами та настінними канделябрами, у яких крихітні світлові кульки проливали не більше світла, ніж тліюче вугілля. За важкими дверима до покоїв Сальвар хтось засміявся.

Сходи в дальньому кінці коридору були широкими й круглими; сходинки з білого мармуру з мозаїчними картами Каморра спускалися вниз по спіралі до обідньої зали. Тут Кало схопив Лока за один рукав, приклав палець до губ і смикнув головою вниз.

— Слухай, — прошепотів він.

Дзень, дзень... кроки... дзень, дзень.

Ця послідовність звуків повторювалася кілька разів, з кожним разом дещо голосніше. Лок усміхнувся Кало. Хтось ходив по обідній залі, методично перевіряючи замки та залізні ґрати, що охороняли кожне вікно. У цю годину ночі в будинку була лише одна людина, яка могла б цим займатися.

Кало опустився на коліна біля балюстради, ліворуч від сходів. Якщо хтось підніматиметься по гвинтових сходах, то повинен буде пройти безпосередньо під цим місцем. Він запхав руку в плащ і дістав складену шкіряну торбину й відрізок тонкої мотузки, сплетеної з чорного шовку; потім він заходився протягувати шовкову мотузку крізь торбину й обв’язувати її довкола в якийсь таємний спосіб, якого Лок не міг збагнути. Лок став навколішки відразу за Кало й одним оком спостерігав за довгим коридором — повторна поява дона була ще малоймовірною, але, як кажуть, Благодійник дає незабутні уроки необережним злодіям.

На сходах під ними почулися легкі впевнені кроки Конте.

У чесному бою слуга дона майже напевно пофарбував би стіни кров’ю Лока та Кало, тому цілком зрозуміло, що бій цей мав бути максимально нечесним. У той момент, коли верхівка лисої голови Конте з’явилася під ним, Кало простяг руку між стовпами балюстради й опустив на неї каптур хапунів.

Каптур хапунів для тих, кого ніколи не викрадали й не продавали в рабство в одному з міст на Залізному морі, трохи схожий на намет, коли він швидко пурхає вниз із тягарцями, пришитими до його нижніх країв. Повітря виштовхує назовні складки тканини якраз тоді, коли вони опускаються навколо голови своєї цілі та осідають на плечі. Конте здригнувся, коли Кало смикнув чорний шовковий шнурок, миттєво затягнувши каптур на його шиї.

Будь-хто при розумі міг би, напевно, за лічені секунди підняти руки й здерти з себе такий каптур, тому внутрішній бік тканини завжди щедро просочений якимось запашним димним наркотиком, придбаним у чорного аптекаря. Знаючи характер людини, яку вони намагалися побороти, Лок із Кало витратили майже тридцять крон на те, чим зараз дихав Конте, і Лок палко бажав йому багато радості від цього.

Один панічний вдих усередині герметичного капюшона, і цього було б достатньо, щоб будь-кого збити зі скоку. Але коли Лок злетів сходами, щоб зловити тіло Конте, чоловік досі якимось дивом стояв прямо, чіпляючись за капюшон — дезорієнтований і ослаблений, безперечно, але все ще цілком при тямі. Легкий удар по сонячному сплетінню розтулить йому рот і прискорить дію наркотику. Лок уже було підступив до чоловіка, обхопивши його шию просто під каптуром. І мало не зіпсував усю партію.

Руки Конте злетіли й зламали мляву хватку Лока ще до того, як вона почалася. Ліва рука чоловіка обплутала правицю Лока, а потім Конте вдарив його кулаком — раз, два, три — у живіт і сонячне сплетіння. У череві вибухнуло сузір’я болю, й Лок опав на свою потенційну жертву. Конте заніс праве коліно для удару, який мав би вибити зуби Лока через вуха, але наркотик нарешті, на щастя, придушив запал старого солдата. Коліно ледве зачепило Локове підборіддя, проте нога в чоботі таки влупила йому в пах і відкинула назад. Його голова відскакувала від твердого мармуру сходів, удари дещо пом’якшувалися тканиною каптура. Лок лежав, сапаючи, досі затиснутий у хватці чоловіка.

Тієї миті з’явився Кало, скинувши мотузку, що стягувала каптур хапунів, і кинувся вниз по сходах. Він просунув одну ногу позаду напівослаблих ніг Конте й штовхнув чоловіка вниз сходами, тримаючи його за передню частину дублета, щоб падіння було відносно тихим. Щойно Конте опустився головою вниз, Кало досить нещадно вдарив його кулаком межи ніг — один раз, потім ще раз, коли ноги чоловіка слабко сіпнулися, а потім знову, уже без відповіді. Каптур нарешті зробив свою роботу. Коли Конте тимчасово вивели з ладу, Кало повернувся до Лока й спробував допомогти йому сісти, але Лок відмахнувся від нього.

— Ти як взагалі? — прошепотів Кало.

— Таке наче я вагітний, а маленька падлюка при цьому намагається прорубати собі вихід сокирою. — Груди хлопця надималися, мов вітрило. Лок зірвав з лиця чорну маску, щоб не виблювати в неї.

Поки Лок втягував глибокі ковтки повітря й намагався стримати дрож, Кало пригнувся біля Конте й зірвав з нього каптур, відмахнувшись від хворобливо-солодкого аромату вмісту шкіряної сумки. Він обережно згорнув каптур, засунув його в плащ, а потім відтягнув Конте на кілька кроків.