Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 27)
— Тобто хтось іще, крім Сірого Короля?
Кало пирхнув.
— Уся ця катавасія із Сірим Королем закінчиться за кілька місяців, Жуче. Один самотній божевільний проти трьох тисяч ножів на службі в Барсаві — Сірий Король — ходячий труп. Павука ж не так легко позбутися.
— І саме тому, — сказав Лок, — ми сподіваємося побачити, як дон Сальвара підстрибне на шість футів у повітря, коли застане нас у своєму кабінеті. Тому що люди голубої крові не раді несподіваним візитам опівночі не більше, ніж ми.
— Не хочеться перебивати, — сказав Жан, — але ти поголився цього разу? Ага. Добре. — Маленькою паличкою він наніс блискучий мазок прозорої пасти на верхню губу Лока, і той з огидою наморщив носа. Декількома швидкими рухами пальців Жан приклав накладні вуса й притиснув їх до губи; за секунду-дві ті закріпилися там так міцно, наче виросли природно.
— Ця смола зроблена з внутрішньої частини шкури акули-вовка, — пояснив Жан Жуку, — і востаннє, коли ми використовували її, забули набрати трохи розчинника...
— І мені довелося поспішно позбутися вусів, — сказав Лок.
— І верещав як різаний, коли Жан допомагав їх знімати.
— Як один із братів Санців у порожньому борделі! — Лок показав грубий жест Кало, а той вдав, що цілиться в нього й пускає з арбалета стрілу.
— Шрам, вуса, волосся — ми тут закінчили? — Останні інструменти для гриму заховалися в маскарадній скриньці.
— Так, думаю, тут усе. — Лок якусь мить вдивлявся у своє відбиття у великому дзеркалі, а коли він заговорив далі, його голос змінився, став трохи глибшим, грубішим. В інтонації була знуджена безбарвність вартового сержанта, який тисячний раз за свою службу дає прочухана дрібному злочинцю.
— Ходімо скажемо дядьку, що в нього проблеми зі злодіями.
5
— Значить, — сказав дон Лоренцо Сальвара, — ви бажаєте, щоб я продовжував свідомо видавати векселі людині, яку ви описуєте як найздібнішого злодія в Каморрі.
— З усією повагою, мілорде Сальваро, ви якраз так і вчинили б, навіть без нашого втручання.
Коли Лок говорив, ні в його голосі, ні в манерах не було жодного натяку на Лукаса Фервайта, не було й сліду від стриманої енергії та бундючної гідності вадранського купця. Ця нова личина мала вигадану підтримку беззаперечного наказу герцога; він був із тих людей, які могли дражнити дона й залюбки це робили, вторгнувшись у святість дому цього самого дона. Таку зухвалість ніколи не можна було підробити — Локу довелося відчути її, викликати її звідкись ізсередини, вкритися пихатістю, немов накидаючи старий знайомий одяг. Лок Ламора став тінню у власному розумі — він був Опівнічником, офіцером таємної поліції герцога. Складна брехня Лока була простою істиною цієї нової людини.
— Суми, про які йдеться, могли б... легко становити половину моїх статків.
— Тоді віддайте нашому другові Фервайту половину своїх статків, мілорде. Задушіть Шипа саме тим, чого він бажає. Векселі зв’яжуть його, змусять бігати туди-сюди між конторами.
— Ви маєте на увазі контори, які кинуть мої дуже справжні гроші цьому фантому.
— Так. Контори на службі в герцога, не менше. Не хвилюйтеся так, мілорде Сальваро. Його Милість цілком здатний компенсувати вам будь-які втрати, яких ви зазнаєте, допомагаючи нам захопити цього чоловіка. Проте, на мою думку, Шип не встигне ні витратити їх, ні перемістити дуже далеко, тому ваші вкрадені гроші будуть повернуті до того, як це стане необхідно. Ви також повинні враховувати аспекти ситуації, які не є суто фінансовими.
— Тобто які?
— Вдячність Його Милості за вашу допомогу в доведенні цієї справи до бажаного результату, — сказав Лок, — і певне невдоволення, якщо деяке
— Он як. — Дон Сальвара підняв окуляри й насунув їх собі на ніс. — З цим я навряд чи здатний сперечатися.
— Я не зможу говорити з вами на людях. Жоден офіцер каморрської варти не буде підходити до вас з будь-якої причини, пов’язаної з цією справою. Якщо я взагалі з вами розмовлятиму, то це має бути вночі, таємно.
— То мені сказати Конте, щоб він тримав під рукою напої для людей, які заходять через вікна? А донні Софії передати, щоб вона посилала Опівнічників до мене в кабінет, якщо вони вискочать з її шафи?
— Даю вам слово, мілорде, будь-які майбутні візити будуть не настільки тривожними, як сьогодні. Мої вказівки полягали в тому, щоб описати вам серйозність ситуації та нашу здатність... обійти перешкоди. Запевняю вас, у мене немає бажання більше заважати вам. Збереження ваших статків стане наріжним каменем для багатьох місяців напруженої роботи з моєї сторони.
— А донна Софія? Ваш господар продиктував їй роль у цій... контршараді?
— Ваша дружина незвичайна жінка. Обов’язково повідомте їй про нашу причетність. Скажіть їй правду про Лукаса Фервайта. Заручіться її дуже спроможною допомогою в нашій справі. Одначе, — сказав Лок з лихим вищиром, — пояснити їй усе, на жаль, доведеться вам самим, мілорде.
6
З боку міста Каморр старими кам’яними мурами крокували озброєні люди, повсякчас пильнуючи бандитів чи ворожі армії в полі. З боку моря сторожові вежі та військові галери слугують для тієї ж цілі.
Розсипана по сторожових постах на периферії району Альчеґранте, міська варта завжди готова вберегти дрібну знать міста від прикрої досади бачити чи вдихати запах будь-кого зі своїх справжніх підданих проти свого бажання.
Лок із Кало перетнули Анжевіну незадовго до півночі по широкому скляному мосту, який називається Арка елдренів. Цей барвисто прикрашений різьблений перехід з’єднував західний Альчеґранте з пишними садами Двосрібної зелені — ще одним місцем, де недостатньо грошовитих просили не затримуватися, часто за допомогою батогів та кийків.
Високі циліндри рубінового скла проливали алхімічне світло на тонкі нитки туману, що звивалися й коливалися під колінами їхніх коней; центр моста вищився на п’ятдесят футів над водою, і звичайний нічний туман не сягав вище. Червоні ліхтарі м’яко гойдалися у своїх чорних залізних рамах, коли їх крутив вологий і теплий Вітер Шибеника, і двоє Шляхетних Шельм спустилися в Альчеґранте, й це моторошне світло оточило їх, немов кривава аура.
— Ану стій! Назвися і відповідай, у якій справі тут!
У місці, де міст сходився з північним берегом Анжевіни, стояла невисока дерев’яна халупа з вікнами, запнутими вощеним папером, крізь який сіялося блідо-біле сяйво. Поруч стояла одинока постать; жовтий плащ людини здавався оранжевим у світлі ліхтарів моста. Слова вартового могли бути сміливими, але голос видавав молодість і деяку непевність.
Лок усміхнувся; у вартівнях Альчеґранте завжди було двоє жовтих курток, але тут старший явно відправив виконувати справжню роботу в туман свого менш загартованого партнера. Тим краще — Лок витяг з чорного плаща дорогоцінний гаманець зі значком і пустив коня галопом до сторожової застави.
— Моє ім’я не має значення. — Лок відкрив гаманець, щоб круглолиций молодий вартовий кинув погляд на знак при світлі його поста. — Моя справа — це справа Його Милості, герцога Нікованте.
— Я... розумію, сер.
— Я ніколи не приходив сюди. Ми не розмовляли. Переконайтеся, що ваш товариш-вартовий також це розуміє.
Чатовий вклонився й хутко відступив, немов боячись залишатися занадто близько. Лок усміхнувся. Вершники в чорних плащах на чорних конях, що вимальовуються з темряви й туману... Як легко сміятися з такого марнославства при світлі дня. Але ніч мала властивість надавати значення фантазіям.
Якщо Монетноцілувальний ряд був місцем, де каморрськими грошима активно користувалися, то в районі Альчеґранте вони знаходили вічний спокій. Це були чотири сполучені острови, кожен з яких був схожий на багатоярусний пагорб, що спускається до основи плато, на якому стояли П’ять веж; старі гроші і нові змішалися тут у лабіринтах маєтків та приватних садів. У цьому місці купці, міняйли й суднові маклери спокійно дивилися зверху вниз на іншу частину міста; тут дрібна знать жадібно поглядала на вежі П’яти сімей, які правили всім.
Час від часу стороною з гуркотом проїжджали екіпажі, за чорними лакованими дерев’яними кабінами тягнулися гойдливі ліхтарі і прапори з гербами тих, хто подорожував усередині. Деякі з них охороняли групи озброєних вершників у прорізаних дублетах і начищених до блиску нагрудниках — цьогорічна мода на найманих головорізів. Кілька упряжок коней мали збрую, прикрашену мініатюрними алхімічними вогниками; здалеку вони здавалися ланцюжками світлячків, що погойдуються в тумані.
Маєток дона Сальвари, чотириповерховий прямокутник з колонами, якому не менше ніж кілька століть, дещо просідав під вагою років, бо був побудований повністю людськими руками. Це свого роду відокремлений острів у центрі Ісла Дурона, крайнього західного кварталу Альчеґранте, оточений з усіх боків дванадцятифутовою кам’яною стіною та огороджений густими садами. Із сусідніми маєтками він не мав спільних стін. За заґратованими вікнами на третьому поверсі горіли бурштинові вогні.
Лок і Кало тихо спішилися в провулку, що прилягав до північної стіни маєтку. Кілька довгих ночей ретельної розвідки Лока та Жука виявили найпростіші маршрути через стіну провулка та вздовж маєтку Сальвар. У такій одежі, приховані туманом і темрявою, вони будуть фактично невидимими, щойно зможуть перескочити через зовнішню стіну й забратися з вулиці.