Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 25)

— Цілком.

— А якби чоловік, дуже розумний чоловік, забажав, щоб ви думали, що він купець... Тоді як би він одягнувся і представився? Рибалкою? Найманцем-лучником?

— Я не розумію, куди ви хилите.

— Я хилю, мілорде Сальваро, до того, що ваші власні очікування використали проти вас. У вас, безсумнівно, гостре чуття на ділових людей. За короткий час ви в кілька разів примножили статки своєї родини саме завдяки цьому чуттю. Тому чоловік, який хотів заманити вас у пастку, не міг би вчинити нічого мудрішого, ніж діяти як ділова людина. Щоб свідомо проявити всі ваші очікування. Щоб показати вам саме те, що ви сподівалися та що хотіли побачити.

— Мені здається, якщо я прийму ваш аргумент, — повільно промовив дон, — то самоочевидна істина будь-якої законної речі може вважатися підставою для її хибності. Я кажу, що Лукас Фервайт — купець з Емберлена, тому що має ознаки того, що він таким є. Ви кажете, що ті самі ознаки доводять, що він ошуканець. Мені потрібні переконливіші докази.

— Тоді дозвольте мені збочити, мілорде, і поставити інше запитання. — Чоловік зі шрамом запхав руки в чорні складки свого плаща й подивився вниз на молодого вельможу. — Якби ви були злодієм, який полював виключно на знать нашого герцогства Каморр, як ви приховували б свої дії?

— Виключно? Знову ваш Шип Каморра. Такого злодія бути не може. Є домовленості... Таємний Мир. Щойно хтось наважиться порушити Мир, з ним одразу розправляться інші злодії.

— А якби наш злодій міг уникнути того, що його зловлять? Якби наш злодій міг приховати свою особу від колег?

— Якби. Якби. Кажуть, Шип Каморра краде в багатих, — дон Сальвара поклав руку собі на груди, — і віддає бідним усе до останнього мідяка. Але чи чули ви про якісь мішки із золотом, які останнім часом викидали на вулиці на Згарищі? Чи про те, як якісь вуглярі чи скупники раптом починають фланірувати в шовкових жилетах і вишитих чоботях? Я вас прошу. Цей ваш Шип — казочки п’яного простолюду. Першокласний фехтувальник, спокусник жінок, привид, що проходить крізь стіни. Це ж смішно.

— Ваші двері замкнені, а всі вікна зачинені, а все ж ми тут, у вашому кабінеті, мілорде.

— Припустімо. Але ви люди з плоті й крові.

— Так кажуть. Але ми відходимо від теми. Наш злодій, мілорде, знав, що ви приховаєте його діяльність за нього. Гіпотетично кажучи, якби Лукас Фервайт був Шипом Каморра, і ви знали, що він пішов з невеликим статком з вашої скарбниці, що ви зробили б? Розбудили б варту? Кричали б про допомогу відкрито в суді Його Милості? Говорили б про це перед доном Палері Джакобо?

— Я... я... це цікава думка. Цікаво...

— Ви хотіли б, щоб усе місто дізналося, що вас обдурили? Чи захочуть коли-небудь ділові люди довіряти вам? Чи відновиться ваша репутація?

— Напевно, це буде дуже... важко зробити.

Знову виринула права рука чоловіка зі шрамом, без рукавичок і бліда на тлі темряви плаща, один палець показував на дона.

— Її світлість донна Розаліна де Марре втратила десять тисяч крон чотири роки тому в обмін на право власності на фруктові сади, яких не існує. — Показався другий палець. — Два роки тому дон і донна Фелуччія втратили вдвічі більше. Вони думали, що фінансують переворот у Талішамі, через який місто стало б їхнім сімейним маєтком.

— Минулого року, — сказав чоловік зі шрамом, коли наставив третій палець, — дон Джаварріц заплатив п’ятнадцять тисяч повних крон віщуну, який стверджував, що зміг повернути до життя первістка старого. — Далі випнувся чоловіків мізинець, і він махнув витягнутою рукою на дона Лоренцо. — Тепер у нас є дон і донна Сальвари, залучені до секретної угоди, яка є водночас привабливою та зручною. Скажіть мені, ви коли-небудь чули про біди лордів і леді, яких я назвав?

— Ні.

— Донна де Марре двічі на тиждень відвідує вашу дружину в її саду. Вони разом обговорюють алхімічну ботаніку. Ви багато разів грали в карти з синами дона Джаварріца. І все-таки це все для вас несподіванка?

— Так, цілком, я вас запевняю!

— Це також було несподіванкою для Його Милості. Мій господар витратив чотири роки, намагаючись простежити тонкі нитки доказів, що пов’язують ці злочини, мілорде. Статки, завбільшки з ваші власні, зникли в повітрі, і знадобився наказ герцога, щоб відкрити вуста скривджених сторін. Тому що їхня гордість змушувала їх мовчати.

Дон Лоренцо втупився в поверхню свого столу.

— У Фервайта є номер у «Завалі борта». У нього слуга, багате вбрання, окуляри за сто крон. Він володіє... приватними секретами Дому бель Остер. — Дон Сальвара подивився на чоловіка зі шрамом, наче просив допомогти розв’язати задачу вимогливого вчителя. — Те, чого не може бути в жодного злодія!

— Невже добрий одяг не під силу людині, яка має понад сорок тисяч вкрадених крон? І його бочка з невитриманим бренді — звідки я чи будь-хто за межами Дому бель Остер може знати, який вигляд воно має мати? Або яким те бренді має бути на смак? Це просте шахрайство.

— Його на вулиці впізнав адвокат, стряпчий Рацони, який працює в Мераджіо!

— Звичайно, впізнав, тому що він почав будувати особистість Лукаса Фервайта дуже давно, ймовірно, ще до того, як зустрів донну де Марре. У нього є цілком реальний рахунок у Мераджіо, відкритий на реальні гроші п’ять років тому. Він володіє всіма зовнішніми атрибутами, які повинна демонструвати людина його статків, але Лукас Фервайт — привид. Брехня. Сценічна роль, виконана для ретельно відібраної приватної авдиторії. Я вистежував цього чоловіка роками.

— Ми із Софією розсудливі люди. Певно ж... певно ж, ми помітили б, що щось не так.

— Не так? Та там все було не так! Мілорде Сальваро, я вас благаю, слухайте уважно. Ви фінансуєте високоякісний алкоголь. Щотижня ви молитеся тіні своєї матері у вадранському храмі. Який захопливий збіг обставин, що ви натрапили на вадранця в біді, який випадково є торговцем у тій же сфері, еге ж?

— Де ще, як не в Храмі щасливих вод, молився б вадранець, що приїхав у Каморр?

— Звісно, тільки там. Але подивіться на збіги, що насипаються один на одного. Вадранський торговець міцними напоями потребує порятунку і ще й цілком випадково збирається відвідати дона Джакобо? Вашого кровного ворога? Чоловіка, якого, як усі знають, ви розчавили б у будь-який спосіб, який не забороняв герцог?

— Ви... стежили за нами, коли ми з ним зустрілися?

— Так, і дуже уважно. Ми бачили, як ви з вашою людиною підходили до того провулка, щоб врятувати людину, котра, на вашу думку, перебувала в небезпеці. Ми...

— На мою думку? Його душили!

— Правда? Люди в масках були його спільниками, мілорде. Бійка була інсценована. Це був засіб познайомити вас з уявним купцем і його уявною пропозицією. Усе, що ви цінуєте, було використано, щоби заманити вас у пастку! Ваші симпатії до вадранців, ваше почуття обов’язку, ваша відвага, інтерес до вишуканих напоїв, бажання будь-що обскакати дона Джакобо. І чи може бути збігом обставин, що задум Фервайта має бути таємним? Що задум цей мусить виконатися за надзвичайно коротким і вимогливим графіком? Що він «цілком випадково» підживлює всі ваші відомі амбіції?

Дон дивився на дальню стіну свого кабінету, постукуючи пальцями по столу дедалі енергійніше.

— Це неабиякий шок, — сказав він нарешті тихим голосом, у якому вже не лишилося опору.

— І за це я прошу мене вибачити, мілорде Сальваро. Така прикра правда. Звичайно, Шип Каморра — не десять футів заввишки. І звісно, він не може проходити крізь стіни. Але він справжній злодій, який видає себе за вадранця, на ім’я Лукас Фервайт, і в якого є п’ять тисяч крон ваших грошей, і він поклав око на ще двадцять тисяч.

— Я мушу відправити людей до Мераджіо, щоб він не міг обміняти мій вексель уранці, — сказав дон Лоренцо.

— З усією повагою, мілорде, ви не повинні робити нічого подібного. Мої інструкції зрозумілі. Нам потрібен не просто Шип, а й усі його спільники. Його контакти. Джерела інформації. Уся його мережа злодіїв і шпигунів. Тепер він у нас на виду і ми можемо стежити за ним, коли він займається своїми справами. Один натяк на те, що його гра розкрита — і рибка зірветься з гачка. Можливість, яку ми маємо, може ніколи більше не настати. Його Милість герцог Нікованте непохитний у тому, що всіх, хто причетний до цих злочинів, мають виявити та затримати. З цією метою від імені герцога ми вимагаємо вашої абсолютної співпраці, яка дуже потрібна.

— Що ж мені тоді робити?

— Поводьтеся далі так, ніби ви повністю захоплені історією Фервайта. Нехай отримає завтра свої гроші. Нехай смакує успіх. А коли він повернеться до вас і попросить ще...

— Так?

— Дайте йому ті гроші, мілорде. Дайте йому все, що він просить.

4

Коли посуд прибрали й п’яному Жуку дали завдання натерти його до блиску теплою водою та білим піском («Миття посуду — саме те для твоєї моральної освіти!», — вигукнув Жан, накладаючи перед ним гори порцеляни та кришталю), Лок із Кало відійшли до гардероба нори, щоб почати підготовку до третього і найважливішого контакту в партії з доном Сальварою.

Льох під Домом Переландро був розділений на три зони: одна з них була кухнею, інша була поділена на спальні кімнати з дерев’яними перегородками, а третю хлопці назвали гардеробом.

Уздовж кожної стіни гардероба тягнулися довгі вішаки, на яких зберігалися сотні предметів усілякого вбрання, організованого за походженням, сезоном, кроєм, розміром і соціальним класом. Були там лахміття з веретища, робітничі блузи й фартухи різників із засохлими плямами крові. Були зимові пальта й літні плащі, дешево виткані й тонко зшиті, без оздоблення й оздоблені всім, аж до дорогоцінних металів і павиного пір’я. Були там мантії та аксесуари для більшості теринських священницьких орденів — Переландро, Морганте, Нара, Сендовані, Йоно тощо. Були шовкові блузи й хитро броньовані камзоли, рукавички, краватки й шийні хустки, а ще достатньо тростин і палиць, щоб спорядити компанію старих кульгавих дідуганів.