Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 19)

— Ні фіга собі, — сказав Конте, зовсім не в силах стриматися, коли в думках майнули суми. — Вибачте, донно Софіє.

— Вибачаю. — Вона вихилила свій келих одним, геть не відповідним для леді, швидким ковтком. — Тільки твої розрахунки хибні. Це заслуговує принаймні потрійного «ні фіга собі».

— Дім бель Остер, — продовжив Лок, — бажає налагодити з вами партнерство, що базується в Каморрі, щоб зберігати та продавати остершалінське бренді під час нашого... міжвладдя. В обмін на вашу допомогу транспортувати його з Емберлена в момент надзвичайної нужди, ми готові запропонувати вам п’ятдесят відсотків виторгу від продажу всього, що ви перевезете для нас. Знову ж таки, розгляньмо ситуацію і ціну на остершалін під час дефіциту. Ви зможете окупити свої початкові інвестиції в десять разів протягом першого року. Дайте нам років п’ять чи десять...

— Так. — Дон Лоренцо м’яв у руках окуляри. — Але Лукасе, я от спостерігаю, як ви сидите тут й обговорюєте можливе знищення вашого Дому та переїзд до міста за півтисячі миль на південь, і якось не здається, що ви... незадоволені.

Лок видав особливо милу кривувату посмішку, яку колись тижнями практикував перед дзеркалом.

— Коли мої господарі зрозуміли суть їхньої нинішньої ситуації, деякі з них припустили, що ми мали створити штучний дефіцит ще багато років тому. Ми твердо вирішили перетворити болісну невдачу на славне повернення. Ті шість тисяч бочок, проданих за дефіцитними цінами протягом кількох років... Ми могли б повернутися до Емберлена з багатством, яке затьмарить усе, що ми залишимо позаду. Що ж до вашої ситуації...

— Ми не говоримо про сотні тисяч крон. — Донна Софія повернулася зі свого задумливого трансу. — Ми говоримо про мільйони. Навіть якщо поділені між нами.

— Мої господарі також готові надати ще одну компенсацію після нашого успішного повернення в Емберлен і відновлення остершалінських виноградників. Ми пропонуємо вашій сім’ї постійну частку у всіх операціях бель Остерів; звичайно, нічого близького до контрольного пакета, але солідну суму. Десять-п’ятнадцять відсотків. Ви будете першими і, ми сподіваємося, єдиними іноземцями, яким коли-небудь запропонують такий відсоток.

За цим виникла павза.

— Це... дуже приваблива пропозиція, — нарешті сказав дон Сальвара. — І подумати, що все це мало потрапити до рук Джакобо просто за замовчуванням. Боги мої, Лукасе, якщо ми ще коли-небудь натрапимо на тих злодіїв, я збираюся подякувати їм за те, що вони організували наше знайомство.

— Ну, — реготнув Лок, — я ж гадаю, хай минуле лишається в минулому. Ґрауманн може думати дещо інакше. І факт залишається фактом: хоча я відчуваю, що ми потиснемо один одному руки дуже скоро, нам досі доведеться зібрати кораблі, відплисти на північ до Емберлена й забрати наше добро. Ситуація мені нагадує перетерту мотузку, яка розшаровується нитка за ниткою. — Він відсалютував Сальварам келихом бренді. — Так чи інак вона обірветься.

На воді перемогла риба-диявол, і охоронці винагородили її за службу, нашпигувавши отруєними арбалетними болтами. Щоб витягнути тушу з води, використовували гаки та ланцюги для човнів; не можна було просто покласти таку істоту назад у клітку, коли вона виконала своє призначення. Червона кров монстра змішалася з кров’ю його жертв і повільно осідала широкою темною хмарою; навіть це мало продуману роль у тому, що мало статися далі.

5

Вчені Теринського колегіуму зі свого зручного положення глибоко всередині країни могли б сказати вам, що акули-вовки Залізного моря — прекрасні й захопливі створіння, їхнє тіло набите м’язами більше, ніж у будь-якого бика, їхня абразивна шкіра, усіяна всіма можливими кольорами: від мідно-зеленого до чорної барви грозової хмари. Будь-хто, хто справді працює на набережній у Каморрі та на сусідньому узбережжі, скаже вам, що акули-вовки — це великі агресивні падлюки, які люблять стрибати.

Закриті в клітці, виморені голодом і збожеволілі від крові, акули-вовки є ключем до традиційної родзинки Мінливої Гульні. В інших містах є гладіаторські ігри, а ще в якихось ставлять людей на герць проти тварин. Але тільки в Каморрі можна побачити, як спеціально озброєний гладіатор (контрареквіалла) б’ється із живою акулою, а в Каморрі, за традицією, контрареквіаллами стають тільки жінки.

Це і є Зубне видовище.

6

Лок не міг сказати, чи були ці чотири жінки справді красивими, але вони, безсумнівно, вражали. Усі вони були темношкірими каморрками з тугими м’язами, наче в сільських дівчат, видними навіть на відстані. Тісні чорні бавовняні сорочки на грудях, пов’язки на стегнах та тонкі шкіряні рукавички — от і все їхнє нехитре вбрання. Чорне волосся бійчинь було запнуте під традиційні червоні хустки й унизане латунними та срібними браслетами, які вловлювали сонячне світло ланцюжками білих спалахів. Призначення цих браслетів було предметом спорів; дехто казав, що вони заплутували акул, у яких зір і так був не дуже, водночас багато хто стверджував, ніби їхні відблиски допомагали чудовиськам краще бачити свою жертву.

Кожна контрареквіалла мала два знаряддя зброї: короткого списа в одній руці й спеціальну сокиру в другій. На держаку таких сокир були повні гарди, від чого загубити їх було складно; вони були двоголові: з вигнутим лезом з одного боку та довгим тупим кінцем, як у кирки, — з другого. Вправна бійчиня зазвичай намагалася розрізати плавники і хвіст акули, перш ніж згубити рибину; лише найкращі могли вбити звіра чим завгодно, крім шипа — шкура такої тварини тверда, мов кора.

Лок дивився на похмурих жінок, відчуваючи звичний меланхолійний захват. На його погляд, вони були такі ж божевільні, як і мужні.

— Я знаю, що ота, крайня ліворуч — то Цицилія де Рікура. — Дон Лоренцо вказував Лукасу на жінок, вирішивши влаштувати перепочинок від більш ніж годинних переговорів. — Пристойна бійчиня. А поруч із нею Аґанесса, вона носить спис, але ніколи, ніколи ним не користується. Двоє інших, ну, ці, видно, новенькі. Чи принаймні новенькі в Гульні.

— Дуже прикро, — сказала донна, — що сестер Беранґіас сьогодні немає, пане Фервайте. Вони найкращі.

— Мабуть, найкращі з усіх, хто тут був. — Дон Сальвара примружився, щоб прикрити очі від відблисків, які здіймалися з води, і спробував оцінити розмір акул за ледь помітними тінями в їхніх клітках. — Або колись буде. Але вони не були на Гульні останні кілька місяців.

Лок кивнув і пожував щоку. Лок Ламора, ґappucma Шляхетних Шельм і шанований злодій, він особисто знав близнючок Беранґіас. Він також знав, де вони були ці кілька місяців.

На воді ставала в стійку перша бійчиня. Контрареквіалли боролися на низці платформ, кожна з яких була близько двох футів завширшки й піднімалася на пів фута над водою. Ці майданчики були розташовані у формі квадрата на відстані чотирьох-п’яти футів один під одного, що залишало достатньо місця для супротивниці, яка могла проплисти між ними. Жінкам доводилося швидко стрибати між цими платформами, щоб завдати удару по акулах, ухиляючись від стрибків у відповідь; коли хтось падав у воду, це зазвичай означало кінець змагань.

За лінією кліток з акулами (які відкривалися ланцюговими шківами, з’єднаними з баркою далеко за межами можливої активності акул) був невеликий човен, екіпаж якого складався з веслярів-добровольців (з надзвичайно високою платнею), і на борту тримали трьох традиційних спостерігачів. Першим був священник ордену Йоно в облямованій сріблом одежі кольору морської хвилі. Поруч з ним у срібній масці й чорній мантії була жриця Ази Ґілли, Володарки Довгого Мовчання, богині смерті. Останнім ішов лічець, чия присутність завжди здавалася Локу напрочуд оптимістичним жестом.

— Каморр! — Молода жінка — мабуть, Цицилія де Рікура — підняла над головою зброю. Густе мурмотіння натовпу вщухло, лише вода тихо плескалася об човни та хвилерізи. П’ятнадцять тисяч спостерігачів усі як один затамували подих. — Я присвячую цю смерть герцогу Нікованте, нашому господарю і покровителю!

Так традиційно складали привітання контрареквіалли, а «ця смерть» могла цілком означати будь-якого учасника битви.

Під ефектні фанфари й вигуки натовпу човнярі за межами кола кліток випустили першу за цей післяобідній час акулу. Десятифутова риба, оскаженіла від крові, вирвалась з ув’язнення й почала кружляти поміж східчастими платформами, її зловісний сірий плавник розрізав брижі у воді. Цицилія балансувала на одній нозі й нахилилася, щоб плеснути по воді п’яткою другої, викрикуючи прокляття й заклики. Акула клюнула на наживку й за кілька секунд уже була серед платформ, кремезне тіло цвьохкало туди-сюди, як зубатий маятник.

— Ця не любить гаяти часу! — Дон Сальвара заломив руки. — Б’юся об заклад, зараз стрибне.

Не встигли ці слова зірватися з його вуст, як акула вискочила з води у фонтані срібних бризок і кинулася на пригнуту бійчиню. Стрибок акули не був високим, і Цицилія ухилилася, відскочивши праворуч, на наступну платформу. Вона випустила свій спис, і той занурився в бік акули й затремтів там на якусь частку секунди, перш ніж обтічна маса голодних м’язів хлюпнула назад у воду. Реакція натовпу була неоднозначною; кидок бійчині продемонстрував неабияку спритність, але мінімальну силу. Акулу Цицилії це, ймовірно, розлютило ще більше, а бійчиня лишилася без списа.