Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 12)

— Я Лоренцо, дон Сальвара, а це мій слуга Конте, і це ми повністю до ваших послуг, ніяких зобов’язань. — Дон вклонився точно під правильним кутом, витягнувши праву руку, як запрошення потиснути. — Я в певному сенсі відповідальний за гостинність Каморра, а те, що спіткало вас тут, на гостинність геть не схоже. Це була честь — прийти вам на допомогу.

Фервайт схопив простягнуту доном руку трохи вище за зап’ястя й потис. Якщо хватка Фервайта й була слабка, дон був готовий приписати це тому, що його допіру мало не задушили. Фервайт і собі опустив чоло, поки воно не торкнулося тильної сторони донової руки, і з люб’язностями було покінчено.

— Дозволю собі не погодитися; у вас тут надійна людина, цілком компетентна на вигляд. Ви могли б задовольнити свою честь тим, що послали б його нам на допомогу, а проте ви вирішили втрутитися самі. З того місця, де я стояв, скидалося на те, що він побіг, аби від нас не відставати. І запевняю нас, мені всю цю пригоду було видно просто прекрасно, хоч і дещо з незручної пози.

Дон лиш відмахнувся від сказаного.

— Мені тільки шкода, що вони втекли, пане Фервайте. Навряд чи я можу гарантувати вам справжнє правосуддя. За це Каморр знову ж таки перепрошує.

Фервайт опустився на коліна поруч з Ґрауманном і відкинув тому з чола темне волосся.

— Правосуддя? Та я щасливчик, що живий лишився. Боги благословили мене безпечною подорожжю сюди й вашою допомогою. Я живий, і можу продовжувати свою місію, і цього достатньо. — Стрункий чоловік знову подивився на Сальвару. — Ви часом не той дон Сальвара з виноградників Накоцца? А донна Софія, відома ботанічна алхімикиня, не ваша дружина?

— Маю честь ним бути і маю втіху мати таку дружину, — відповів дон. — А це ж ви служите тому самому Дому бель Остер? Ви маєте справу з, а-а...

— Так, о так, я служу тому самому Дому бель Остер; займаюся продажем і транспортуванням саме тої речовини, про яку ви, напевно, думаєте. Це цікаво, так, дуже цікаво. Основи бавляться зі мною; Руки Під Водою, видно, бажають, щоб я впав і вмер із щирого подиву. Що ви врятували мені тут життя, що говорите вадранською, що у нас є спільні ділові інтереси... Це якось навіть... моторошно.

— Я теж вважаю це дивним, але неприємним не назву. — Дон Сальвара задумливо оглядав завулок. — Моя мати була вадранкою, тому я говорю цією мовою з великим ентузіазмом, хоча й погано. За вами стежили тут? Ця мотузка на стіні свідчить про підготовку, а Храмовий район... Ну, зазвичай тут безпечно, як у читальні самого герцога.

— Ми прибули сьогодні вранці, — сказав Фервайт. — Поселилися в кімнатах — у готелі «Завал борта», я впевнений, що ви знаєте такий, — а потім прийшли просто сюди — висловити свою дяку й потопити у водах пожертвування за те, що безпечно дісталися з Емберлена. Я не бачив, звідки взялися ті чоловіки. — Фервайт на мить замислився. — Хоча гадаю, один з них перекинув мотузку через стіну після того, як побив Ґрауманна. Вони були обережні, але в засідці на нас не чекали.

Сальвара крекнув і звернув увагу на пустий погляд смирного коня.

— Цікаво. Чи завжди ви берете коней і крам до храму, коли йдете робити свої приношення? Якщо ці паки настільки повні, якими здаються, я можу зрозуміти, чому головорізи спокусилися.

— Зазвичай такі речі трималися б під замком у нашому готелі. — Фервайт дружньо поплескав Ґрауманна по плечу й знову підвівся. — Але для цього вантажу та для цієї місії я маю завжди тримати їх при собі. І боюся, що це зробило нас привабливою мішенню. Бачте яка головоломка. — Фервайт повільно кілька разів почухав підборіддя. — Я вже заборгував вам, доне Лоренцо, і вагаюся знову просити у вас допомоги. І все ж це стосується моєї місії, яку мені доручили на час мого перебування в Каморрі. Оскільки ви дон, чи знаєте ви такого собі дона Джакобо?

Очі дона Сальвари прикипіли до Фервайта; один куточок його рота ледь-ледь смикнувся донизу.

— Так, — тільки й сказав він, і тиша розтягнулася на довгі миті.

— Цей дон Джакобо... Кажуть, багатий чоловік. Страх який маєтний, навіть як для дона.

— Це... правда.

— Балакають, що він авантюрний. Сміливий навіть. Що в нього, як у вас тут кажуть, око настріляне на дивні можливості. Терпимість до ризику.

— Напевно, можна і так описати його вдачу.

Фервайт облизнув губи.

— Доне Лоренцо... це важливо... якщо це все правда... чи не могли б ви через свій статус пера Каморра... допомогти мені домовитися про зустріч з доном Джакобо? Мені соромно просити, але було б іще непорядніше відмовитися від своєї місії для Дому бель Остер.

Дон Сальвара посміхнувся без найменшого натяку на веселощі й ледь-ледь повернув голову, наче хотів поглянути на Ґрауманна, який тихенько лежав у бруді. Конте підвівся й поглянув просто на свого дона широко розплющеними очима.

— Пане Фервайте, — сказав нарешті дон, — ви хіба не знаєте, що Папері Джакобо — чи не найзаклятіший із моїх живих ворогів? Що ми двоє билися до крові, двічі, і тільки за наказом самого герцога Нікованте не покінчили з цим назавжди?

— О, — сказав Фервайт тоном і з виразом обличчя людини, яка щойно впустила смолоскип у бочку з гасом. — Як ніяково. Яке глупство з мого боку. Я кілька разів бував у справах у Каморрі, але не... Я образив вас. Я просив забагато.

— Навряд. — Тон Сальвари знову став теплішим; він почав барабанити пальцями правої руки об ефес рапіри. — Але ви тут з місією для Дому бель Остер. Ви везете вантаж, який відмовляєтеся випускати з поля зору. Ви, очевидно, певним чином закріпили свій план на доні Джакобо... хоча вам все ще потрібно отримати офіційну авдієнцію з ним. Отже, він не знає, що ви тут або що ви плануєте його розшукати, чи не так?

— Я... цей... Боюся сказати забагато про свою справу...

— І все ж ваша справа тут ясна, — сказав повеселілий дон Сальвара, — і хіба не ви повторювали, що заборгували мені, пане Фервайте? Попри мої заперечення ви не відмовилися від цих слів? Ви відкликаєте свою обіцянку щодо зобов’язань зараз?

— Я... та при всьому бажанні, мілорде... прокляття. — Фервайт затрусився. — Мені соромно, доне Лоренцо. Тепер я мушу або відмовитися від своїх зобов’язань перед людиною, яка врятувала мені життя, або зректися своєї обіцянки перед Домом бель Остер зберігати приватність цієї справи.

— Ви не мусите робити ні того, ні другого, — сказав Дон. — І, можливо, я зможу безпосередньо допомогти вам виконати доручення вашого господаря. Невже ви не розумієте? Якщо дон Джакобо не знає про вашу присутність тут, які зобов’язання ви маєте перед ним? Очевидно, ви тут у справах. У вас є якийсь план, задум, якась пропозиція. Ви тут, щоб щось ініціювати, інакше у вас уже була б налагоджена система необхідних зв’язків. Не гнівайтеся на себе; це все проста логіка. Хіба я неправду кажу?

Фервайт потупив очі й нехотя кивнув.

— Ну ось і маєте! Хоча я не такий багатий, як дон Джакобо, та все ж людина солідного достатку; та й сфери нашої діяльності цілком доповнюють одна одну, чи не так? Завітайте до мене завтра на мою барку, у Мінливу Гульню. Зробіть свою пропозицію мені; обговорімо все як слід. — В очах дона Сальвари був злий блиск; його можна було розгледіти навіть попри сліпуче сонце над головою. — Оскільки ви в боргу переді мною, погасіть це зобов’язання — погодьтеся лиш на вашу присутність. Тоді, вільні від зобов’язань, ми обговоримо справу для нашої взаємної вигоди. Хіба ви не бачите, що я дуже зацікавлений позбавити Джакобо будь-якої можливості, яку ви можете йому подарувати, навіть якщо він ніколи про це не дізнається? Особливо, якщо він ніколи про це не дізнається! І хіба я не достатньо сміливий на ваш смак? Клянуся, ваше обличчя видовжується, немов зачароване. Що не так?

— Річ не у вас, доне Лоренцо. А просто в тім, що Руки Під Водою раптом знову стали напрочуд щедрі. У нас є приказка: «Незаслужена удача завжди приховує пастку».

— Не хвилюйтеся, пане Фервайте. Якщо ви справді хочете діло обговорити, то не сумнівайтеся, що по дорозі на нас чекатимуть важка робота й неодмінні труднощі. То як, згода? Пообідаєте зі мною завтра вранці на Мінливій Гульні? А там і пропозицію вашу обговоримо?

Фервайт зглитнув, подивився дону Сальварі в очі й твердо кивнув.

— У тому, що ви пропонуєте, є великий смисл. І, можливо, чудова нагода для нас обох. Я прийму вашу гостинну пропозицію і все вам розповім. Завтра, як ви сказали. Не можу вже дочекатися.

— Мені було приємно познайомитися з вами, пане Фервайте. — Дон Сальвара схилив голову. — Чи можемо ми допомогти вашому другові вибратися з бруду й провести вас до вашого готелю? Ми воліли б переконатися, що вас більше не спіткатимуть негаразди.

— Вважатиму ваше товариство за велику приємність, аби ви були такі люб’язні почекати й приглянути за бідним Ґрауманном і нашим вантажем, поки я зайду в храм і зроблю приношення. — Лок дістав із мішанини краму маленьку шкіряну торбинку. — Пропозиція буде значно серйознішою, ніж я планував. А втім, мої господарі ж розуміють, що вдячні молитви — неминучі витрати в нашому ділі.

7

Дорога назад до «Завалу борта» була повільною, і Жан видавав чудову суміш захмеління та розгубленості. Якщо вигляд двох забризканих брудом, надмірно тепло одягнених іноземців і трьох коней у супроводі дона здавався комусь незвичайним, вони тримали свої коментарі при собі і приберігали свої погляди для спини дона Сальвари. По дорозі вони пройшли повз Кало, який тепер невимушено чимчикував у простому одязі робітника. Він подавав швидкі й майже непомітні сигнали руками; Жука ніде не було видко, і він мусив зайняти позицію на одному із заздалегідь обумовлених місць побачення. І молитися.