Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 105)

— Ноги милі, — сказав він, — де ви його знайшли?

— Не ми знайшли, сер, — пояснив один із чорних курток. — Чоловік позаду нас каже, що він на службі в лорда та леді Сальварів.

— Я спіймав його біля карет, — сказав Конте.

— Фантастика, — сказав Рейнарт. — Проведіть його поверхом нижче, у східне крило. Там порожня комора без вікон. Обшукайте його, роздягніть до спіднього й киньте туди. Щоб два охоронці стояли в будь-яку хвилину. Витягнемо його після півночі, коли почнеться бенкет.

— Рейнарте, ти не можеш, — вигукнув Лок, марно борючись із людьми, які його тримали. — Я повернувся сам. Сам по собі, розумієш? Усі тут у небезпеці. Ти в курсі справ своєї названої матері? Мені потрібно поговорити з Ворченцою!

— Мене попереджали розвивати вибірковий слух, коли справа стосується тебе. — Рейнарт показав на чорних курток. — Комора, зараз.

— Рейнарте, ні! Скульптури, Рейнарте! Подивися на довбані скульптури!

Гості та вельможі з усе більшою цікавістю поверталися в їхній бік, поки Лок горланив, тож Рейнарт закрив йому рота рукою. Від юрби відділилися ще кілька чорних курток.

— Будеш і далі галасувати, цим лордам та леді випаде нагода побачити кров, — сказав Рейнарт і забрав руку.

— Я знаю, хто вона, Рейнарте! Я знаю, хто така Ворченца. Я буду кричати про це на всі ці галереї. Буду сукати ногами й кричати, але перш ніж я опинюся в тій кімнаті, усі дізнаються! А тепер подивися, будь ласка, на прокляті богами скульптури.

— І що з ними?

— У них щось є, чорти б тебе взяли. Це змова. Вони від капи Раци.

— Вони були подарунком герцогу, — сказав Рейнарт. — Моє начальство особисто їх перевірило.

— Твоєму начальству, — сказав Лок, — завадили. Капа Раца найняв собі наймага. Я бачив, що він може творити з людським розумом.

— Це смішно, — сказав Рейнарт. — Я не можу повірити, що дозволяю тобі вигадати ще одну байку. Відведіть його вниз, але спочатку я заткну йому рот. — Рейнарт зірвав лляну серветку з таці іншого офіціанта неподалік і почав збивати її в кульку.

— Рейнарте, будь ласка, відведи мене до Ворченци. Нащо мені повертатися, якщо це не важливо? Усі тут, на біса, помруть, якщо ти кинеш мене в ту комору. Я зв’язаний і під охороною. Будь ласка, відведи мене до Ворченци.

Стівен холодно подивився на нього, потім поклав серветку й наставив на Лока пальця.

— Тож нехай так. Я відведу тебе до донни. Але якщо ти промовиш хоч слово, поки ми тягнемо тебе до неї, я заткну тобі рот, поб’ю до пів смерті й посаджу в комору. Це зрозуміло?

Лок енергійно кивнув.

Рейнарт жестом підкликав ще кілька чорних курток приєднатися до його процесії. Лока провели через галерею з шістьма солдатами збоку та похмурим Конте позаду. Рейнарт повів його назад до тієї самої зали й тієї самої кімнати, де він вперше зустрів донну Ворченцу. Вона сиділа в кріслі, в’язання лежало біля її ніг. Стара тримала біля губ вологу ганчірку, а біля неї на колінах стояла донна Сальвара. Дон Сальвара стояв, дивлячись у вікно, поставивши ногу на підвіконня; усі троє справді були дуже здивовані, коли Рейнарт заштовхнув Лока до кімнати перед собою.

— Ця кімната закрита, — сказав Рейнарт своїм охоронцям. — Вибачте, для вас теж, — сказав він, коли туди спробував пройти Конте.

— Нехай людина Сальвар зайде, Стівене, — сказала донна Ворченца. — Він уже знає більшу частину, біди не буде, якщо дізнається решту.

Конте ввійшов, вклонився Ворченці й схопив Лока за праву руку, а Рейнарт замкнув за ними двері. Сальвари кинули на Лока недобрі погляди.

— Привіт, Софіє. Вітаю, Лоренцо. Радий знову вас бачити, — сказав Лок своїм природним голосом.

Донна Ворченца підвелася зі стільця, двома кроками перетнула відстань між ними з Локом і вдарила його ребром долоні просто в рот. Голова хлопця мотнулася вправо, і його шию пронизали шипи болю.

— Ай! — скрикнув він. — Та що з вами, бляха, таке?

— Невиплачений борг, пане Шипе.

— Ви мені отруєну голку в шию встромили!

— І цілком заслужено, — відповіла донна Ворченца.

— Ну я б поспереч...

Рейнарт схопив його за ліве плече, розвернув до себе й зацідив кулаком у щелепу. Ворченца володіла разючою силою для людини її віку та статури, але Рейнарт справді вмів бити. Кімната немов щезла з виду на кілька секунд, а коли повернулася, Лок лежав на боці в кутку кімнати. Було таке відчуття, наче на дуже незручно розташованих просто над очима ковадлах вистукували маленькі ковалі, й Лок замислився, як вони туди потрапили.

— Я ж казав тобі, що донна Ворченца — моя названа мати, — мовив Рейнарт.

— Боги милі, — сказав Конте, усміхаючись. — Оце я розумію приватна вечірка.

— Чи комусь із вас спало на думку, — сказав Лок, підводячись на ноги, — запитати, якого милого я повернувся аж до Воронового Лету, коли вже встиг чесанути звідти?

— Ви стрибнули із виступу на стіні, — сказала донна Ворченца, — і схопилися за клітку ліфта, коли та проходила мимо, чи не так?

— Так і було. Інші способи дібратися до землі були не дуже безпечними для здоров’я.

— Бачиш? Казала ж тобі, Стівене.

— Можливо, я думав, що це можливо, — сказав вадранець, — але просто не хотів думати, що хтось справді щось таке витворив.

— Стівен не дуже любить висоту, — сказала Ворченца.

— І цілком мудро, — сказав Лок, — але, будь ласка, будь ласка, вислухайте мене. Я повернувся, щоб попередити вас про ці скульптури. Капа Раца дав вам чотири таких. Усім у цій вежі загрожує жахлива небезпека від них.

— Скульптури? — Донна Ворченца подивилася на нього з цікавістю. — Один джентльмен залишив герцогу в подарунок чотири скульптури із золота і скла. — Вона подивилася на Стівена. — Я впевнена, що охорона герцога оглянула їх і схвалила. Я просто консультую в цій справі, щоб зробити послугу деяким перам.

— Так мені сказали мої начальники, — мовив Рейнарт.

— Ой, я вас прошу, — сказав Лок. — Ви Павук. Я Шип Каморра. Ви зустрічалися з капою Рацою? Ви зустрічали наймага, який називав себе Сокільничим? Вони говорили з вами про скульптури?

Дон і донна Сальвари дивилися на донну Ворченцу, а стара затнулася на півслові й закашлялася.

— Ой, — мовив Лок. — Ви не сказали Софії та Лоренцо, еге? Продовжуєте грати старого друга чийогось друга? Вибачте. Але я маю поговорити з вами як з Павуком. Коли настане Лжесвітло, усі у Вороновому Леті приречені.

— Я знала, — сказала Софія. — Я знала! — Вона схопила чоловіка за руку й стиснула так сильно, що той скривився. — Ну? Хіба не казала я тобі?

— Я досі не дуже впевнений, — відповів Лоренцо.

— Ні, — зітхнула стара донна. — Софія не помилялася. Я і є Павук герцога. Ну от, я це сказала, і якщо це вийде за межі цієї кімнати, будуть різатися горлянки.

Конте подивився на неї з подивом і якимсь дивним схваленням в очах. Лок знову зіп’явся на ноги.

— А щодо скульптур, — сказала донна Ворченца, — я їх перевірила особисто. Вони справді подарунок герцогу.

— Це змова, — сказав Лок. — Пастка. Просто відкрийте одну і все побачите! Капа Раца задумав знищити кожного чоловіка, жінку та дитину в цій вежі; це буде гірше за вбивство.

— Капа Раца, — сказала донна Ворченца, — був справжнім джентльменом; він був навіть надто скромним, щоб прийняти моє запрошення ненадовго приєднатися до нас цього вечора. Це ще одна ваша вигадка, щоб мати хоч якусь перевагу.

— Ну, бляха, точно, — відповів Лок. — Я спеціально примарширував сюди після того, як втік, дав себе зв’язати й притягти сюди всією Нічною вартою. І тепер стою тут перед вами. Ті скульптури напхом напхані Примарним каменем, Ворченцо! Примарним каменем.

— Примарний камінь, — приголомшено сказала донна Софія. — Звідки ви можете знати?

— Він і не може, — сказала донна Ворченца. — Він бреше. Скульптури нешкідливі.

— Відкрийте одну, — сказав Лок. — Є простий засіб розв’язати це питання. Будь ласка, відкрийте одну. Вони загоряться, коли зійде Лжесвітло.

— Ці скульптури, — сказав Ворченца, — є герцогською власністю, яка коштує тисячі крон. Ми не будемо їх чіпати через божевільну примху відомого злочинця.

— Тисячі крон, — сказав Лок, — проти сотень життів. Кожен пер у Каморрі стане слинявим недоумком, розумієте? Чи можете ви уявити тих дітей у тому саду з білими очима, як у смирного коня? Такими ми всі будемо, — кричав він. — Смирними. Це лайно з’їсть наші довбані душі.

— Чи справді буде зайвим перевірити?

Лок із вдячністю подивився на Рейнарта.

— Ні, не зайве, Рейнарте. Будь ласка, перевір ті скульптури.

Донна Ворченца заходилася терти скроні.

— Так, це вже виходить з-під контролю, — сказала вона. — Стівене, закинь цього чоловіка в безпечне місце до закінчення бенкету. У кімнату без вікон, будь ласка.

— Донно Ворченцо, — сказав Лок, — що вам говорить ім’я Аврам Анатолій?

Її очі були холодні.