Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 101)

Занепад Теринського Трону відзначила поява з півночі вадранців. Цей морський народ захопив протекторати трону в північній половині континенту; вони назвали сім великих річок, що текли до північного моря, своїми Сімома Святими Основами, і перешкоджали зусиллям Трону повернути свою територію, розбиваючи кожну армію, яку він посилав на північ. Ослаблений Теринський Трон не міг змагатися з цією навалою, тому відчутно здрібнів. Здрібнів, але не зламався.

Для цього знадобилися наймаги Картейна.

Наймаги цілком недавно з’явилися в місті Картейн; вони почали розширювати територію своєї унікальної та смертоносної гільдії на інші міста й геть не збиралися коритися вимогам розлюченого імператора в Терим Пелі. Він наполягав на тому, щоб вони припинили свою діяльність, а вони, за переказами, відповіли йому коротким листом із переліком цін, за якими Його найясніша Величність може отримати їхні послуги. Імператор послав до них королівське коло чаклунів — і всіх без винятку вбили. Тоді імператор зібрав свої легіони й рушив на Картейн, пообіцявши вбити кожного чаклуна, який називав себе наймагом.

Оголошення війни імператором стало перевіркою міцності правил нової гільдії. Кожному, хто наважувався завдати шкоди наймагу, вони публічно клялися відповідати взаємністю, на яку було б страшно дивитися.

Під час походу на Картейн солдатам імператора вдалося вбити близько десятка.

Чотириста наймагів зустрілися з легіонами імператора на сході від Картейна; чаклуни поблажливо запропонували бій. Менш ніж за дві години третина військ імператора була розбита вщент. Земля парувала дивними туманами, збиваючи людей з пуття; їх мучили ілюзії та фантазми. Кілька стріл зупинялися в повітрі й падали на землю або ж кидалися назад у лучників, які їх випустили. Товариш повертався проти товариша, ошалілий і введений в оману чаклунством, яке могло скувати дії людини, наче та була маріонеткою. Самого імператора порубала на шматки його ж гвардія. Кажуть, що жодного шматка, більшого за палець, не залишилося, щоб потім можна було спалити на багатті. Імперія зазнала поразки — решта вцілілих генералів були розбиті, жменька солдатів, що зосталися живі, мчала в Терим Пел, не жаліючи коней.

Але на цьому історія не закінчилася. Наймаги на конклаві вирішили нав’язати свої правила, і нав’язати їх так, щоб весь світ здригався від самої думки порушити їх, допоки у людей є пам’ять.

Вони відплатили місту Терим Пел.

Вони викликали страхітливу, неприродну вогняну бурю. Чотириста магів, як один, запалили в серці імперії щось таке, що історики досі бояться описувати. Кажуть, полум’я було біле, як серця самих зірок; що стовп чорного диму здійнявся так високо, що його можна було побачити з глибокого Залізного моря, далеко на схід від Каморра, і аж на північ від Вінтіли, столиці молодого Королівства Семи Основ.

Проте навіть такі страшні чари не могли торкнутися елдерскла; побудовані елдренами споруди в місті збереглися неушкодженими. Але все інше, чого торкнувся вогонь, з’їв: дерево, камінь, метал, цемент, папір і живих істот. Усі міські будівлі, уся міська культура та все населення міста, яке не змогло втекти до того, як маги розпочали свою роботу, було спалене й перетворене на пустелю сірого попелу — пустелю, яка осіла на фут завглибшки на чорному шрамі, врізаному в землю.

Цей попіл кружляв у гарячому вітрі біля підніжжя єдиного створеного людьми об’єкта, який маги охоче зберегли: трону імперії. Він стоїть там і донині, у примарному місті Терим Пел, оточений полем попелу, який час і дощі перетворили на щось подібне до чорного бетону. У Терим Пел більше нічого не росте; жодна розумна людина не ступить у цей чорний пам’ятник рішучості наймагів Картейна.

Це вони тим неземним вогнем розбили Теринський Трон; вони жбурнули південні міста-держави в сотні років воєн і чвар, тоді як Королівство Семи Основ нарощувало могуть на півночі.

Це той образ, який спадає на думку, коли хтось хоче стати на дорозі наймага — образ порожнього трону, який самотньо стоїть у сухому морі спустошення.

Глава шістнадцята

Розплата — червоного кольору

1

Сокільничий ворухнув пальцями, і Лок Ламора впав на коліна, охоплений надто знайомим болем, що випікав самі кістки. Він рухнув на підлогу халупи поруч з Жаном.

— Яка насолода, — сказав чаклун, — бачити, що ти вижив у нашій маленькій пригоді в Лункій Дірі. Я вражений. Навіть попри твою репутацію, я вважав, що ми занадто розумні для тебе. Лише сьогодні вдень я подумав, що шукав тільки Жана Таннена, але це набагато краще.

— Ти — срана збочена тварина, — сплюнув Лок.

— Ні, — сказав наймаг, — я слухаюся наказів мого клієнта, який за це платить. І мої накази — переконатися, що вбивця сестер мого клієнта помиратиме повільно. — Сокільничий хруснув кісточками пальців. — Тебе я вважаю просто несподіваною удачею.

Лок закричав і потягнувся до наймага, намагаючись подолати біль, але Сокільничий пробурмотів щось собі під ніс, і, здавалося, різкі, колючі відчуття зросли вдесятеро. Лок плюхнувся на спину й спробував вдихнути, але м’язи довкола легень були тверді, як каміння.

Коли наймаг звільнив його від цих мук, він упав, зіпаючи ротом, і кімната закрутилася перед очима.

— Дуже дивно, — сказав Сокільничий, — як докази наших перемог можуть стати знаряддями нашого падіння. Ось, до прикладу, Жан Таннен — ти маєш бути фантастичним бійцем, щоби здолати сестер мого клієнта, хоча я бачу, що ти й сам постраждав від цього. А тепер вони завдали тобі удару у відповідь із примарних країв. Можливості безмежні, коли хтось із мого народу може отримати тілесні залишки іншої людини — наприклад, обрізки нігтів. Пасма волосся. Кров на лезі ножа.

Жан застогнав, нездатний говорити від болю.

— О, так, — сказав Сокільничий. — Я, звичайно, був здивований, побачивши, до кого мене привела ця кров. На вашому місці я був би в першому каравані на іншому кінці континенту. Можливо, вам би навіть дали спокій.

— Шляхетні Шельми, — прошипів Лок, — не кидають одне одного, і ми не тікаємо, коли маємо помститися.

— Це слушно, — сказав наймаг. — І тому вони також гинуть біля моїх ніг у довбаних брудних халупах, як ця.

Вестріс злетіла з його плеча й розташувалася в іншому кутку кімнати, злісно зиркаючи на Лока й схвильовано хитаючи головою з боку в бік. Сокільничий поліз у пальто й витяг аркуш пергаменту, перо й маленьку пляшечку з чорнилом. Він відкоркував пляшечку і поставив її на постіль, потім змочив перо й усміхнувся Локу.

— Жан Таннен, — сказав Сокільничий. — Яке просте ім’я; як легко писати. Легше навіть, ніж вишити.

Його перо запурхало по пергаменту; він писав великими округлими завитками, і його посмішка ширшала з кожною літерою. Коли він закінчив, срібна нитка зазміїлася навколо пальців його лівої руки, і він ворушив ними з майже гіпнотичним ритмом. Зі сторінки в його руках випливало бліде сріблясте сяйво, окреслюючи вигини його обличчя.

— Жане Таннене, — сказав Сокільничий. — Вставай, Жане Таннене. У мене для тебе завдання.

Здригаючись, Жан підвівся спочатку на коліна, а потім на ноги й став перед Сокільничим. Лок, зі свого боку, досі не міг поворухнутися.

— Жане Таннене, — сказав наймаг, — бери свої сокири. Ніщо не потішить тебе більше, ніж взятися за сокири.

Жан просунув руку під матрац і вийняв Лихих Сестер. Він сунув по одній в обидві руки, і куточки його рота смикнулися вгору.

— Ти любиш ними користуватися, чи не так, Жане? — Сокільничий перебирав срібні нитки в лівій руці. — Тобі подобається відчувати, як вони вгризаються в плоть... Подобається бачити бризки крові. О, так... не хвилюйся. У мене саме є завдання для них.

З аркушем паперу в правій руці Сокільничий показав вниз на Лока.

— Убий Лока Ламору, — сказав він.

Жан здригнувся, ступив крок до Лока, а потім завагався. Він насупився й заплющив очі.

— Я називаю твоє ім’я, Жане Таннене, — сказав наймаг. — Я називаю твоє ім’я, правдиве ім’я, ім’я духу. Я називаю твоє ім’я. Убий Лока Ламору. Візьми свої сокири і вбий Лока Ламору.

Жан ступив ще один непевний крок до Лока й повільно підняв сокири. Він міцно зціпив зуби, з правого ока хлопця скотилася сльоза; він глибоко вдихнув, а потім ступив ще один крок і, схлипнувши, підняв над плечима Лихих Сестер.

— Ні, — сказав Сокільничий. — О ні. Зачекай. Крок назад.

Жан послухався, відступивши на цілий ярд від Лока, який посилав мовчазні молитви полегшення, змішані зі страхом перед тим, що могло статися далі.

— Жан досить м’якосердий, — сказав Сокільничий, — але ти, от ти — справжній слабак, чи не так? Це ж ти благав мене робити з тобою будь-що, тільки залишити твоїх друзів у спокої; ти той, хто пішов у бочку і слова не сказав, коли міг зрадити своїх друзів і, можливо, залишитися живим. Я знаю, як це виправити. Жане Таннене, кинь сокири.

Лихі Сестри з важким стуком вдарилися об землю, відскочили й приземлилися просто біля очей Лока. По хвилі наймаг заговорив своєю чаклунською мовою й заходився перебирати нитки в лівій руці. Жан закричав і впав на землю, дрібно тремтячи.

— Мені здається, було б набагато краще, — сказав Сокільничий, — якби ти вбив Жана, пане Ламоро.

Вестріс скрикнула на Лока; звук мав дивний насмішкуватий відтінок сміху.

«Ох блядь, — подумав Лок. — О, боги».