Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 10)
— Відстаємо від графіка, Ґрауманне. — Лок склав руки за спиною. — Будьте ласкаві, покваптеся й дайте бідному коню виконувати свою роботу.
Жан перекинув свій вантаж на спину смирного коня, але тварина й вухом не повела. Потім він нахилився й міцно закріпив збрую під його животом. Жук передав жердину Кало, зняв канат барки з палу, і вони знову рушили в дорогу.
— Ото була б сміхота, — сказав Кало, — якби дон Сальвара саме сьогодні вирішив ухилитися від свого маленького ритуалу.
— Не хвилюйся, — сказав Лок, на мить стишивши голос, але манірну поставу Лукаса Фервайта лишив. — Чоловік страшенно відданий пам’яті своєї матері. Совість, коли справа доходить до певних обов’язків, буває надійна, як водяний годинник.
— З твоїх вуст та богам у вуха. — Кало з веселою легкістю махав жердиною. — Навіть якщо ти помиляєшся, мені яке діло? Це ж ти вирядився в десятифунтове чорне фетрове пальто посеред місяця партіса.
Вони сунули вгору по Анжевіні й пішли під широкою скляною аркою по лінії із західним краєм Храмового району праворуч від них. Посередині цього моста стояв худий носатий темноволосий чоловік, схожий на Кало.
Поки Кало штовхав барку під аркою, Ґальдо Санца випадково випустив з рук недогризене червоне яблуко й те з тихим плеском гупнуло у воду за якийсь ярд чи два позаду його брата.
— Сальвара у храмі! — сказав Жук.
— Знаменито. — Лок розвів руками й усміхнувся. — Хіба я не казав вам, що він страждає від бездоганного почуття синівської відданості?
— Я дуже радий, що ти обираєш жертв лиш найвисокодуховніших, — сказав Кало. — Невдала жертва може подати поганий приклад для Жука.
На пірсі, що стримів з північно-західного берега Храмового району, просто під величезним новим Домом Йоно (Отця Бур, Володаря Хапких Вод), Жан пришвартував їх у рекордно короткий час і повів з барки Перетика, який на вигляд був чисто як в’ючний кінь багатого купця.
Лок ішов за ним з нервовою гідністю Фервайта; уся його жартівливість тепер розсипалася, як вугілля під вогнищем. Жук кинувся в натовп — так поспішав стати на сторожі на перехресті провулка, де незабаром на амбіції дона Сальвари чекатиме серйозне випробування. Кало помітив Ґальдо — той саме зійшов зі скляного моста й невимушено рушив до нього. Обидва близнюки несвідомо перебирали пальцями зброю, приховану під бахматими сорочками.
На той час, коли брати Санци зрівняли крок і рушили до місця зустрічі в Храмі щасливих вод, Лок із Жаном були вже за квартал від них, наближаючись з іншого боку. Гра почалася.
Вчетверте за стільки років, порушуючи найнепорушніший закон підземного світу Каморра, Шляхетні Шельми ставили мішень на одного з наймогутніших людей міста. Вони прямували на зустріч, яка врешті-решт могла позбавити дона Лоренцо Сальвару майже половини його багатств; тепер усе залежало від пунктуальності дона.
5
Жук вибрав ідеальну точку, з якої можна було помітити піший патруль раніше від усіх, що відповідало плану. Сам піший патруль також був у плані, певною мірою. Його поява означала, що план провалено.
— Ти будеш нашими очима, Жуче. — Лок пояснював завдання не перший раз, а за цим зазвичай відбувалася перевірка знань від Жана. — Ми навмисно робимо перший контакт із Сальварою на найбільш безлюдній вулиці в Храмовому районі. Спостерігача на землі буде видно за милю звідси, але якийсь хлопчик на даху — то вже інша справа.
— І що я спостерігаю?
— Геть усе. Щоб герцог Нікованте з Нічною вартою не з’явилися. Король Семи Основ. Старушенція з візком кізяків. Будь-хто. Якщо хтось з’явиться, подаєш сигнал. Може, зможеш відволікти простий люд. Якщо ж це варта, ну тоді або падати на дурника, або тікати.
І от шестеро чоловіків у гірчично-жовтих плащах і добре змащеному бойовому спорядженні, з кийками та клинками, що зловісно брязкали об подвійні поясні паски, неквапливо підходили з півдня всього за кілька десятків кроків від Храму щасливих вод. Їхній шлях приведе їх просто повз вхід до цього найважливішого для них зараз завулка. Навіть якби Жук вчасно попередив решту, щоб сховали мотузку, Кало, Лок і Жан однаково були б забрьохані багнюкою, а близнюки все одно були б (навмисно) виряджені, як театральні розбійники, ще й із шийними хустками на обличчях. Удавати з себе невинного дурника нема часу, тому якщо Жук дасть сигнал, значить, доведеться тікати.
Жук думав так швидко, як ніколи в житті, а його серце билося так прудко, ніби хтось тріпотів сторінками книги об його легені. Йому довелося змусити себе залишатися холодним, уважним, шукати вдалу нагоду вибратися з цього. Список! Точно! Він мав скласти список варіантів.
Усі варіанти були слабкі. Дванадцятирічний хлопчак, скорчений на периферії дикорослого саду на даху покинутого храму, без далекобійної зброї, без нічого. Дон Сальвара все ще віддавав шану богам своєї матері в Храмі щасливих вод, і єдиними людьми в полі зору були його товариші, Шляхетні Шельми, та просочений потом патруль, який збирався зіпсувати їм день.
Стоп.
За двадцять футів під ним і шість футів праворуч від Жука, біля стіни розваленої будівлі, на якій він примостився, лежала купа сміття — схоже на поїдені цвіллю мішки та мішанину коричневого перегною.
Розважливіше було б подати товаришам сигнал, щоб не барилися; Кало і Ґальдо вже не вперше грали в хованки з жовтими куртками, тому можна було просто повернутися й почати все наново наступного тижня. Можливо. Або, можливо, нинішня зіпсована партія насторожить когось і тільки помножить кількість піших патрулів у найближчі тижні. Можливо, пройде чутка, що в Храмовому районі не так і тихо, як має бути. Можливо, капа Барсаві, страшенно зайнятий своїми проблемами, зацікавився б несанкціонованим заворушенням і закрутив би гайки своїм. І тоді гроші дона Сальвари могли б, вважай, на довбаних місяцях опинитися — Шляхетним Шельмам вони точно не дістануться.
Ні, для розсудливості було пізно. Жук мав
Він уже летів у повітрі, не встигши й подумати. Витягнувши руки, відкинувшись назад, дивлячись у спекотне полуденне небо з самовдоволеною впевненістю всіх своїх дванадцяти років, що смерть і поранення — це виключно для людей, які не були Жуком. Він кричав у дикому піднесенні, просто щоб уже точно привернути увагу піших патрулів.
В останні пів секунди падіння він відчув, як під ним височіє величезна тінь, і в цю мить його очі вихопили темну фігуру, що розрізала повітря просто над Храмом щасливих вод. Спритна й красива, важка тінь... пташка? Чайка якась? У Каморрі не було інших птахів такого розміру — звісно, жодної, яка рухалася б, як арбалетний болт, і...
Удар об податливу поверхню сміттєвої купи вибив повітря з легенів з мокрим у-у-у-ух, і хлопчача голова закинулася вперед. Гостре підборіддя відбилося від худеньких грудей; зуби пробили криваві дірки на язиці, а рот наповнив теплий смак солі. Він знову рефлекторно закричав і сплюнув кров. Небовид крутнувся спочатку ліворуч, а потім праворуч, наче світ намагався приміряти для нього дивні нові кути.
По бруківці задудніли ноги в чоботях; скрип і брязкіт зброї. Між Жуком і небом раптом з’явилося рум’яне, ще молоде обличчя із двома обвислими, мокрими від поту вусами.
— Яйця Переландро, хлопче! — Вартовий був настільки ж здивованим, як і стурбованим. — Якого біса ти оце витворяєш? Пощастило ще, що ти приземлився туди, куди приземлився.
Від загону жовтих курток, що юрмився позаду першого чоловіка, почулися схвильовані шепітки; Жук відчув запах їхнього поту та змащених пасків, а також тухлий сморід всього того, на що припало його приземлення. Що ж, коли стрибаєш на купу коричневих помиїв у Каморрі, то мав би знати, що вона не пахнутиме трояндовою водою. Жук похитав головою, щоб розвіяти білі іскри, що танцювали перед очима, і подригав ногами, щоб переконатися, що вони ще йому служать. Слава богам, нічого не зламано. Він переоцінить свої претензії на безсмертя, коли все це закінчиться.
— Вартовий сержанте, — хрипко прошепотів Жук, пускаючи на губи ще більше крові (ох і пече від болю язик). — Вартовий сержанте...
— Так? — Очі чоловіка розширилися. — Руки-ноги цілі, хлопче? Ворушити можеш? Щось відчуваєш?
Жук потягнувся руками, які тремтіли так, що не довелося цього вдавати, й схопився за пасок сержанта, ніби хотів зіп’ястися на ноги.
— Вартовий сержанте, — сказав Жук по хвилі, — ваш гаман набагато легший, ніж має бути. Вчора по шльондрах ходили?
Він потрусив маленьким шкіряним мішечком просто під темними вусами вартового сержанта, і злодійська частина його душі (яка, скажімо відверто, була її більшістю) тепло засяяла від чистого збентеження, що розцвіло в очах чоловіка. На частку секунди забувся біль від неідеального приземлення на смітник. Потім його друга рука піднялася, немов за помахом чарівної палички, і сержанту просто межи очей влучив Сирітський Виверт.
Сирітський Виверт, або «маленький червоний хранитель», був обтяжений мішечком, схожим на мініатюрний кийок, який ховали в одязі (але ні в якому разі на голій шкірі). Такий мішечок зазвичай наповнювали меленою стружкою з десятка найпопулярніших гострих перців Каморра та всілякими паскудними відходами з крамниць деяких чорних алхіміків. Проти реальної загрози мало чим поможе, зате добре працює проти такого самого юного волоцюги з вулиці. Або певних дорослих із руками-мацаками.