Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 3)

— Ейвері! Ти де?

На кухні її немає. Якби Ейвері була вдома, її рюкзак лежав би на підлозі. Він починає хвилюватись. Обходить увесь перший поверх. «Чорт», — бурмоче він.

Гукає голосніше:

— Ейвері, де ти?

Перестрибуючи по дві сходинки, він підіймається нагору й дивиться в спальні. Її там немає. Заглядає у власну кімнату. Вона нерідко копирсається в його речах. Але її немає і там. Тепер він хвилюється по-справжньому. Її немає в спальні батьків, у кабінеті, в жодній з убиралень, в порожньому гаражі. Як і в підвалі. Його серце вже вистрибує з грудей від страху. Він за неї відповідає, але не знає, де вона. Він відчиняє розсувні двері їдальні, що виходять на патіо, і гукає її на задньому подвір’ї. Але ніхто не озивається. Він іде до паркану, озирається й дивиться на дах. Вона вже якось туди залазила. Але не бачить її й там. Він нажаханий. Вона не прийшла додому. Де вона? Можливо, грається в лісі за будинком. Та вона може бути будь-де.

Він дістає зі спортивок мобільний. Ейвері лише дев’ять, у неї немає свого телефона. Він набирає мамин номер.

— Так, любий, що сталось?

Здається, мама зайнята. Втім, як і завжди.

Він ковтає клубок у горлі:

— Ейвері немає вдома.

— Як це її немає вдома? — різко питає мати. — А ти де?

Він мусить розповісти їй правду.

Слухаючи свого сина, Ерін Вулер заплющує очі. За мить вона вже мчить до дверей кабінету. Вона пробурмотіла

босу «сімейні обставини» й отримала кивок на знак того, що може йти.

— Давай не будемо панікувати, — каже вона дванадцятирічному сину. — Вона, мабуть, пішла до Дженни. Я вже їду. Можеш піти до Дженни й перевірити? Набери мене, коли її знайдеш. Я буду за п’ятнадцять хвилин.

Вона йде на парковку, сідає в авто й закріплює телефон на панелі приладів, звідки його легше дістати. Звісно, вона хвилюється, але не боїться, ще ні. Вона любить свою доньку, але Ейвері часто випробовує їхнє терпіння. Порушує правила. «Чому вона просто не робить, що їй кажуть?» — думає Ерін розгублено. Коли її знайдуть, треба буде вирішити, що з нею робити. Як їм змусити Ейвері зробити з цього висновки, замість ще дужче їм опиратись? А саме так і буває, коли вони намагаються її приборкати.

Ерін лише зараз думає про свого сина, Майкла, і його наляканий голос. Він така хороша дитина. Він відчуватиме провину. Вона має запевнити його, що винна Ейвері, а не він, і що його не звинувачують за поведінку сестри. Він такий чутливий, так боїться когось розчарувати, особливо батьків. Вона тисне на газ. Ніхто не попереджає людей, наскільки складно бути батьками. Скільки енергії це забирає. Як це впливає на шлюб. Коли ти ростеш у родині, це не надто готує тебе до своєї власної.

Поки Ерін їде, починається дощ. Вона постійно дивиться на мобільний, сподіваючись, що він от-от задзвонить. Ейвері має бути у своєї подружки, Дженни, через дорогу. Але тоді вона пригадує, що Дженна теж ходить на хор, і її додому не відправляли. Тоді ліс. Ейвері

любить гратись у лісі за домом, у своєму будиночку на дереві. Коли Ерін паркується, дзвонить телефон. Вона швидко знімає слухавку.

— У Дженни нікого немає вдома. Я в будиночку на дереві, але тут її теж немає, — каже Майкл.

Вони очевидно думають про одне й те саме. Її син важко дихає, і вона чує тривогу в його голосі. Ця тривога миттєво змушує панікувати і її. Але ж вона доросла, тож має зберігати спокій.

— Гаразд, Майкле, іди додому. Де б вона не була, вона скоро з’явиться, бо пішов дощ. Якщо не прийде, ми її пошукаємо. Я зателефоную твоєму батьку. — Вона кладе слухавку й виходить із машини.

Парадні двері відчинені. Вона швидко забігає в дім. Скидає взуття біля дверей і заходиться шукати, гукаючи Ейвері. Можливо, вона прийшла додому, поки Майкл її шукав. Вона бігає туди-сюди сходами, зазирає в кожен куток. Може, Ейвері сховалась, щоб над ними пожартувати. Вона шукає під ліжками, за одягом у шафах. Ейвері ніде немає. Вона знову й знову вигукує її ім’я. Та ніхто не відповідає.

Коли вона повертається на кухню, туди заходить Майкл. Він наскрізь мокрий, тремтить, а його обличчя бліде, хоч він явно біг.

— Я наберу твого батька, — каже вона. — А тоді зателефоную в поліцію.

Розділ 3

Вільям приїжджає додому о 17:40, після дзвінка Ерін. Він чув тривогу в її голосі, хоч вона явно намагалася приховати її перед Майклом. «Ейвері зникла, — сказала вона. — Я дзвоню в поліцію». Біля їхнього будинку припаркований поліцейський позашляховик. Від цього видовища йому холоне в шлунку.

Він ставить машину в гаражі й глибоко вдихає. Треба зібратись. Він має бути сильним у цій ситуації. Саме цього від нього всі чекають. Він голова родини, лікар. Не можна розклеюватись. Напружений голос дружини відлунює в його голові. «Ейвері зникла. Я дзвоню в поліцію».

Зайшовши в дім, він бачить у вітальні свою дружину, сина та двох поліцейських у формі. Жінка-коп старша, а чоловік здається аж надто молодим. Він робить нотатки.

Ерін підіймає на нього очі. І тут він розуміє, що відбувається. Йому важко дихати. Дружина не підводиться, щоб обійняти його, а він не підходить до неї.

Жінка-коп підводиться й каже:

— Містер Вулер?

— Доктор Вулер, — ледве говорить він.

Вона киває.

— Я офіцер Голліс, а це офіцер Розалес. Кілька хвилин тому ваша дружина повідомила, що ваша донька зникла. Ми щойно приїхали. Ми запишемо все, що

ви розповісте, а тоді почнемо пошуки. Скоро приїдуть детективи.

Кивнувши, він сідає в крісло. Дивиться, як дощ б’є в шибки на дверях їдальні, котрі виходять на заднє подвір’я. Який же дивний день.

— У вас є нещодавні фото Ейвері? — питає Голліс.

— Всі в моєму телефоні, — каже Ерін.

Вона дістає його, гортає знімки й показує поліцейським. Її рука тремтить.

— Можна? — питає Голліс і відправляє кілька фото з її телефона на свій. — Біляве волосся, блакитні очі, — каже Голліс, вивчаючи знімки. — Зріст? Вага?

Ерін каже:

— Зріст — сто двадцять сім сантиметрів, а вага — десь двадцять сім кілограмів.

— У що вона була сьогодні одягнена?

Вільяма ніби взагалі тут немає. Ерін замислилась на секунду.

— Темно-сині джинси, відносно нові. Рожеві кросівки. Біла футболка з ромашками спереду. А ще джинсова куртка й синій рюкзак.

— Якісь характерні ознаки? Шрами?

Ерін хитає головою і дивиться на Вільяма. Він теж хитає головою.

— Ви кажете, ніхто не бачив Ейвері, відколи вона пішла з репетиції хору, — каже Голліс до Ерін. — О котрій це було?

У Вільяма ніби пропав голос. Наче його паралізувало. Нагода минула.

Ерін повертається до Майкла.

— Я не знаю, — каже Майкл нервово. — Її вигнали з репетиції. Я не знаю, о котрій точно. — Потім додає: — Репетиція починається після школи, о третій тридцять, і триває до четвертої тридцять.

Голліс дивиться на молодого копа поруч:

— Треба поговорити з учителькою.

— Її звуть міс Берк, — каже Майкл.

Голліс киває.

— То вона вийшла зі школи, але не відомо, куди пішла. Вона не приходила додому?

Ерін хитає головою:

— Її рюкзака немає. І у неї немає свого ключа, бо вона не повинна сама ходити додому.

Вільям досі мовчить. Йому паморочиться в голові, ніби він стоїть на даху хмарочоса, перехилившись через поручень. Він знає, що сьогодні після школи Ейвері була вдома. Вона скористалась ключем з-під килимка. Він із нею говорив. Він її вдарив. Він монстр і брехун. Йому стає дедалі гірше з кожною хвилиною. Хоч би його не знудило. Він має триматись. Прокашлявшись, він каже:

— Може, вона втекла?

Дружина повертається до нього:

— Навіщо їй тікати?

Він ховає очі.

— Може, розлютилась, що її покарали на репетиції. Ти ж її знаєш. — Він одразу хоче забрати ці слова назад.