Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 2)

— Чому тебе відправили додому? Скасували репетицію?

Вона хитає головою.

— То що сталося?

Якби ж тут зараз була Ерін. Вона набагато краще дає раду таким ситуаціям. Він відчуває між очима знайомий біль, хапається за перенісся, потім починає безладно ходити кухнею і перекладати речі. Він не хоче на неї дивитись, бо неповага в її погляді його злить. Він згадує власного батька: «Я зітру цю посмішку з твого обличчя».

— Були деякі проблеми.

«Тільки не сьогодні, — думає він. — Я не можу зараз займатись цим лайном».

— Які? — питає він, дивлячись на неї.

Вона ж просто витріщається на нього, напихаючись печивом. Він відчуває знайомий приплив гніву на доньку. Вона завжди в щось встрягає. З нього досить. Коли він був малий, батько міг дати йому стусана, якщо він погано поводився, і нічого страшного з ним не сталось. Але зараз усе інакше. Вони її розбалували.

Бо фахівці кажуть, що їй потрібне терпіння й підтримка. На його ж думку, вони перетворили її на розпещену дитину, яка не розуміє меж.

— Розказуй, що сталось, — каже він застережливим тоном.

— Ні.

У її голосі явно чути демонстративну непокору, ніби все в її руках, а він не має над нею ніякої влади. Це стає останньою краплею. Трьома великими кроками він перетинає кухню. Лють засліплює його. Все відбувається так швидко, що його свідомість не встигає за діями. Він б’є її по голові, сильніше, ніж збирався. Вона падає, як підкошена. Вираз непокори змінюється шоком. На частку секунди він відчуває задоволення. Але це одразу минає. Він стоїть над нею, нажаханий тим, що скоїв. Він теж шокований своїм вчинком. Його рука пече болем. Він хотів лише дати їй ляпаса, втовкмачити їй у голову трохи глузду. Він не збирався її бити. Він нахиляється над донькою, яка розтягнулась на підлозі. Вона від нього відсахується. Швидко, але акуратно, він садить її так, що спиною вона спирається на кухонну шафу.

— Вибач, люба! Ейвері, я не хотів! Мені так шкода. — Слова летять, як із кулемета. На його очах виступають сльози.

Вона дивиться на нього байдуже, але вже без зухвалості. Йому огидно від того, що він зробив. Він хороша людина. Лікар, а не садист. Він не його батько. І він любить свою доньку. Як він міг так зірватись?

— Мені дуже прикро. Я загладжу провину, Ейвері, обіцяю. Не можна було так робити. Я просто зірвався.

У мене був дуже кепський день. Звісно, це не виправдання. Ти ж знаєш, що я люблю тебе, маленька. Люблю понад усе.

Очі у неї трохи скляні, але загалом із нею все гаразд. Вона відвертається. Не дивиться на нього.

Його голос звучить благально. Йому це зовсім не подобається.

— Слухай. Мені шкода. Я розумію, що таке не пробачають, але давай не казатимемо мамі. Їй зараз і так нелегко.

Ейвері не відповідає. Вона не хоче з ним говорити. Після паузи він каже:

— І ми не скажемо їй, що ти сама йшла додому, бо це її засмутить і вона так просто тобі цього не подарує. Скажи, що йшла з подругою.

Вона його ігнорує, похмуро дивлячись перед собою. Мабуть, вона все розкаже, і він на це заслужив. У неї залишиться синець. Можливо, варто все заперечувати. Невідомо, кому повірить Ерін. Його донька нерідко бреше. Як і він. Але дружина цього не знає.

Він підводиться й відходить від Ейвері. Йому треба звідси забратись. Подалі від того, що він наробив. Його пожирає ненависть до себе. Він відчуває німий докір доньки, уявляє, як вона виношує план помсти. Тепер у неї є козир проти нього. Ще один цвях у труну його шлюбу. Він розвертається й іде назад у гараж.

Але, підійшовши до машини й діставши ключі, починає вагатись.

Розділ 2

Нора заходить додому десь за чверть до п’ятої. Лишивши Вільяма біля мотелю, вона залагодила ще кілька справ, щоб якось пояснити свою відсутність. Фейт на футбольному тренуванні, але має скоро повернутись. Раян, мабуть, кудись поїхав, бо його машини нема. Її чоловік Ал прийде ближче до шостої. У неї немає часу на душ, щоб змити запах Вільяма. Запах того, що вони робили. Як вона пояснить душ посеред дня, якщо раптом з’явиться Раян? Тож вона швиденько обтирається губкою над раковиною у ванній.

Дає волю сльозам. Але вона повинна була це зробити. Її власні почуття тут не мають значення. Вона мусить жити з тим вибором, який зробила. Вона сильна й має про нього забути. Але це буде непросто. Вона кохає Вільяма. Тепер вона розуміє, що взагалі ніколи не була закохана в свого чоловіка. Між ними з Алом ніколи не було справжньої пристрасті. Такої, яка була між нею і Вільямом.

Їй лише сорок два. У неї досі витончена фігура, вона чудово виглядає. Вона вже не така приголомшлива, як двадцять років тому, але чоловіки все ще на неї озираються, коли вона заходить у приміщення. Вона нічого не може вдіяти з тим, що закохалась у Вільяма, привабливого і милого лікаря. Вона не винна, що досі хоче бути бажаною. Але вона може взяти себе в руки. Вона може перестати з ним зустрічатись. Це надто

небезпечно. Вона була егоїсткою. Надто багатьом людям буде боляче, якщо їх викриють. Її чоловікові й дітям. Дружині та дітям Вільяма. Вона цього не хоче. Доведеться покинути волонтерство в лікарні. Вона не зможе бачити його, просто не витримає.

Імпульсивна ідея Вільяма розлучитись і одружитись одне з одним її шокувала. Невже він серйозно? Вона ніколи навіть не розглядала таку можливість. Якщо він і серйозно, це не обговорюється. Її діти, Фейт і Раян, ніколи цього не пробачать, а вони для неї — весь світ. Ні, вона не може ризикувати їх втратити.

Вона правильно вчинила, поклавши цьому край. Це диво, що їх досі не викрили. Ніхто ніколи не повинен про це дізнатись. Вона переживала, що близькі могли почати щось підозрювати. Могли помітити, що вона почувається молодшою, гарнішою, щасливішою — живішою. Вона намагалась це приховати. Вона мусила з усім покінчити, поки хтось не помітив. Поки не помітив Ал. Якщо вже не помітив. Останнім часом він якийсь мовчазний і відсторонений. Та, може, у нього щось сталось на роботі. Звідки він міг дізнатись про неї та Вільяма? Вони ж були такі обережні.

Майкл добряче спітнів після баскетбольного тренування. Сьогодні тренер явно ним задоволений, що змушує хлопця буквально сяяти. Він хоче розповісти мамі й тату, що тренер сказав про його гру. В роздягальні він ретельно витирається рушником. Знімає баскетбольні шорти, одягає спортивки та світшот, які дістає із сумки. Вже майже середина жовтня, тож надворі прохолодно. Він неохоче прощається з друзями,

які разом виходять зі школи. Він би дуже хотів піти з ними й ще трішки побути частиною команди. Натомість він іде коридором до кабінету музики на іншому боці школи, щоб забрати молодшу сестру. Його бісить, що він щовівторка мусить це робити. Чому мама не може раз на тиждень раніше піти з роботи й сама забрати Ейвері? Цю малу скалку в дупі. Йому вже дванадцять, він у шостому класі й хоче гуляти з друзями. Немає нічого крутого в тому, щоб іти додому з молодшою сестрою. Цікаво, що про це кажуть його приятелі.

Він повертає за останній ріг перед кабінетом музики. Його сестри немає на її звичному місці на лаві. Здебільшого саме там вона сидить, з рюкзаком на плечі, і нетерпляче водить ногами по підлозі, чекаючи його. Спершу зазирнувши в кабінет, він заходить. Вчителька музики, міс Берк, з усмішкою дивиться на нього. Вона його пам’ятає. Він теж був у хорі, доки не зайнявся натомість спортом. Він оглядає кімнату, але Ейвері там немає.

— Ти шукаєш сестру? — питає міс Берк.

Він киває:

— Так.

— На жаль, мені довелось відправити її додому. Вона погано поводилась.

Майклу опускається серце. Тільки не знову. Коли Ейвері встрягає в халепу, його батьки, зазвичай, сваряться. Ейвері забирає всю їхню енергію. Його вони майже не помічають. Останнім часом Майклу доводиться робити щось неординарне, аби привернути їхню увагу. Ейвері ж достатньо просто повикаблучу-ватись, що вона постійно й робить. А він тим часом

тихенько добре вчиться, грає в баскетбол і стриже газон. Це нечесно.

— Їй не можна ходити додому самій, — каже він учительці.

На обличчі міс Берк проступає занепокоєння.

— Вона мала б тебе дочекатись, якщо ви так домовлялися.

Майкл виходить із кабінету й іде порожнім шкільним коридором. Його настрій стає ще гіршим. Радість від похвали тренера випарувалась, як не було. Тепер у Ейвері будуть неприємності. Батькам не сподобається, що вона сама пішла додому. Але що він мав зробити? Він був на тренуванні. Він цього не знав. Тепер він теж на неї злий.

Він швидко йде додому, опустивши голову й знаючи, що сьогодні всі будуть у кепському настрої. Всім буде байдуже, що, на думку тренера, він чудово грав. Зазвичай вони з Ейвері йдуть зі школи двадцять хвилин, але зараз він вкладається в п’ятнадцять. Коли приходить додому, парадні двері виявляються зачиненими, що досить неочікувано. Він відмикає їх своїм ключем. Його мама скоро має бути вдома, десь о 17:30. Раптом йому спадає на думку, що вони з Ейвері можуть сказати, ніби прийшли разом. Або можна взагалі нічого не казати. Мамі не треба знати, що у Ейвері були проблеми й вона сама пішла додому. Хороша ідея. Але що, як міс Берк зателефонує їхній матері? Чи варто так ризикувати? Батьки розсердяться, якщо дізнаються, що трапилося, не від нього. Він ніколи їм не брехав.

Майкл іде на кухню, гукаючи сестру: