Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 5)

Час стрімко спливає. Детектив Ґаллі знає, що, коли зникає дитина, важлива кожна хвилина. Поліція вже ретельно обшукує школу. Допити сусідів поки нічого не дали. Здається, ніхто не бачив, як Ейвері йшла додому. Втім, це не означає, що вона не виходила зі школи. Її просто могли не помітити. Якщо незабаром її не знайдуть, доведеться взятись за всіх працівників школи. Вони вже підняли справи зареєстрованих

поблизу ґвалтівників. Велика група добровольців уже обшукує широкі необроблені поля на північ від будинку Вулерів та ліс за їхнім домом, у напрямку річки. У них є ліхтарики, але о восьмій стане зовсім темно. Якщо дівчинку не знайдуть, їм доведеться обходити ту ж місцевість зранку. У річці теж шукатимуть. Поліція зробить заяву для ЗМІ й організує гарячу лінію. Вони перевернуть кожен камінь. Можливо, Ейвері сіла на автобус і її знайдуть на Мангеттені. І не таке бувало. Але Ґаллі не подобається її передчуття цього разу. Цей неспокій десь глибоко всередині. Вона любить свою роботу. Вона робить важливі речі. Але у всього є ціна.

Вона працювала над справами про зниклих людей у Чикаго, до того, як переїхала в Стенгоуп. Здається, Бледсо ще ніколи не займався такими розслідуваннями. Принаймні не тут. Він трохи наїжачений. А вона молодша за нього, ще й жінка. Принаймні він приймає її поради, а не затикає її. Не такий він і поганий. Вона бачила й гірших.

Вона вивчає пару батьків перед нею. Вони відповіли на всі питання про Ейвері, про їхнє повсякденне життя, про її знайомих, про знайомих родини, про те, де, на їхню думку, вона може бути. Їм уже відомо, що вона любить гратись у лісі й у неї є будиночок на дереві. Брат уже шукав її там, та вони все одно відправили співробітників перевірити.

Батьки Ейвері відверто розповіли про її проблеми з поведінкою. Вони описали її як бунтівну дитину, яку складно контролювати. Наприклад, Ейвері не приймає ліки від РДУГ, бо просто не хоче. Зараз вони ніби на краю прірви, чекають новин. Мати розгублена, але

відчайдушно тримається, щоб не розклеїтись. Та детектива більше цікавить батько. Щось із ним не так. Їй неприємно про це думати, але доводиться. Вона відчуває, що постійні погляди, які він кидає у вікно, ніби виглядаючи Ейвері — це спектакль. Мати нічого такого не робить. Вона просто налякана.

Поліцейська в уніформі, яка була на кухні з їхнім сином, зазирає у вітальню й каже:

— Майкл показав мені, як зробити каву. Хтось хоче?

Батьки в унісон хитають головами.

— Так, будь ласка, — вдячно каже Ґаллі. Вечір буде довгий.

— Так, дякую, — каже Бледсо.

Бледсо повертається до батьків і питає:

— Ви знаєте когось, хто міг би бажати вам зла? Не спадає на думку хтось, хто б хотів нашкодити Ейвері?

Ерін і Вільям дивляться на нього здивовано.

— Звісно, ні, — каже Ерін.

Вільям відповідає:

— Ні. Ми звичайні люди. Ні в кого немає причин шкодити нашій доньці.

Настає незручна пауза, адже всім відомо, з яких мотивів зазвичай викрадають маленьких дівчаток.

— Ви лікар? — питає Бледсо Вільяма.

— Терапевт у лікарні Стенгоуп Дженерал. Маю практику в центрі міста.

— А ви, місіс Вулер?

— Секретар у юридичній фірмі. «Льюітт і Льюітт». Він повільно киває.

— Хтось має на вас зуб?

Вона на мить замислюється.

— Ні. Я просто секретар. Наша фірма не займається неприємними справами. Зрештою, злитись можуть на адвокатів, а не на мене.

— А на вас хтось може мати зуб, докторе Вулер? — запитує Бледсо. — У вас останнім часом не вмирали пацієнти? Можливо, діти?

Вільям хитає головою:

— Я б таке запам’ятав. Ні. Нічого надзвичайного. Були невтішні випадки, але внаслідок природних причин. Не знаю нікого, хто б міг на мене злитись.

— Не було жодних скарг на вашу роботу? — тисне Бледсо.

— Не було, — зі скрипом відповідає Вільям.

Ґаллі відчуває запах кави з кухні.

— Я принесу каву.

Вона виходить із вітальні. Праворуч від неї — парадні двері, а ліворуч по коридору — кухня. У коридорі є вішаки для верхнього одягу. Тут не дуже світло, але вона бачить куртки й пальта, розвішені в два ряди. Полісмени, які приїхали сюди першими, вже обшукали будинок. Але Ґаллі помічає дещо, на що ніхто не звернув уваги. Дитячу джинсову куртку на одному з гачків. Вона придивляється. Замала для Майкла. Мабуть, це та куртка, в якій, за словами батьків, мала бути Ейве-рі. Що ж вона тут робить?

— Бледсо, — гукає вона. — Можеш підійти на хвилину?

Розділ 5

Коли до Ґаллі підходить Бледсо, її пульс пришвидшується. Вона клацає вимикачем, і коридор заливає світло. Поліцейська з кухні теж підходить подивитись, що вони роблять.

— Подивись, — каже Ґаллі. — Джинсова куртка.

Бледсо глибоко зітхає.

— Трясця, — бурмоче він.

Тепер у коридор виходять Ерін та Вільям.

— Що сталось? — питає Ерін.

— Це куртка вашої доньки? — питає Бледсо.

Вона збентежено на неї дивиться:

— Так.

— Ви сказали, що вона сьогодні вдягла її до школи, — каже Бледсо.

— Я так думала. А може, й не цю. Я не впевнена.

— Як у вас усе проходить вранці? — питає Ґаллі. — Хто збирає її до школи, проводжає?

— Ми вдвох, — каже Ерін. — Вранці все трохи хаотично. Майкл та Ейвері разом ідуть до школи. Сьогодні вранці я їх проводжала, і я майже певна, що вона була в цій куртці. — У цьому штучному світлі її обличчя здається жовтим.

Ґаллі дивиться на Вільяма. Він супиться. Виглядає хворим.

— Докторе Вулер, а ви не пригадуєте?

— Не знаю. Я бачив, як вони виходили, попрощався, але… — він повертається до дружини й хитає головою. — Не думаю, що на ній була ця куртка. Але я не певен. На жаль, я не дуже спостережливий.

Ґаллі гадає, чому він уникає її погляду. Вона дивиться в бік кухні й бачить Майкла, який стоїть за поліцейською і мовчки спостерігає.

— Майкле, підійди на секунду.

Він повільно йде коридором, нервово зиркаючи на батьків і детективів.

Ґаллі показує на куртку й лагідно питає:

— Ейвері була в цій куртці, коли вранці йшла з тобою до школи?

Він збентежений. Вона чекає на його відповідь.

— Не знаю. Не впевнений, — каже він.

Мабуть, він почув, що його батьки сперечались щодо куртки. Це тому він боїться чесно відповісти? Який в усьому цьому підтекст?

Ерін обертається до сина:

— Подумай, Майкле. Спробуй згадати. Це дуже важливо. На ній була джинсова куртка чи щось інше?

Майкл ковтає клубок у горлі й каже:

— Вранці на ній була джинсова куртка.

Ґаллі кидає погляд на Бледсо. Вони одне одного зрозуміли. Ґаллі каже:

— Мабуть, Ейвері сьогодні поверталась додому.