Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 11)

Ал та Раян встають і готуються продовжити пошуки. Вони похмурі й утомлені. Від учорашнього ентузіазму не лишилося й сліду. Нора хоче, щоб вони швидше пішли. Коли вони виходять, вона кидається шукати інші новини, але більше нічого немає. Вона обмірковує слова Ала. Міркує, чи вважає поліція Вільяма підозрюваним. Батьків завжди підозрюють, чи не так? Їй стає страшно. Він лікар, його поважають у Стенгоупі. Люди його люблять. Невже хтось вважатиме, що він міг зашкодити своїй доньці.

Вона не може позбутись відчуття, ніби це покарання для них із Вільямом за те, що вони робили. Вона боїться, що поліція знайде секретний телефон Вільяма. Звісно, знайде, якщо будинок — це місце злочину. Уламки від цього вибуху полетять і в неї. Її родину знищать. Це буде жах, бо, можливо, загинула маленька дівчинка. Страшно й подумати, як це на неї вплине.

Не в змозі зупинити тремтіння в руках, вона готується до своєї волонтерської зміни в лікарні, поки Фейт збирається в школу. Сьогодні в школі буде багато сліз. Можливо, організують якусь допомогу для однокласників Ейвері, щоб вони змогли з усім цим упоратись.

Зазвичай Фейт ходить до школи сама. Але сьогодні Нора йде з нею. Вона хоче взяти доньку за руку, як колись, але стримується. Вони проходять повз будинок Вулерів, оточений поліцією, бачать жовту стрічку, опущені завіси. Вона думає про нього, його дружину й про те, як руйнується весь їхній світ. Цікаво, чи думає він про неї.

Ще до дев’ятої ранку в середу Ґаллі та Бледсо відпускають Вулерів. Поліцейська в уніформі їде з ними

в готель, щоб вони забрали речі. Криміналісти скоро закінчать у їхньому будинку, й вони зможуть повернутись. Ще треба взяти у них відбитки пальців, але вони не знайшли в домі нічого цікавого. Жодних ознак того, що дівчинці якось там зашкодили, жодних слідів поспіхом змитої крові. Машину Вільяма забрали до криміналістичної лабораторії, але авто Ерін лишили. Поліція знає, що до того, як Ейвері зникла, Ерін була на роботі. Ґаллі сподівається, що незабаром дитину знайдуть живою, але з кожною годиною це стає все менш імовірним. Обшук нічого не дав. Навіть собаки нічого не знайшли.

Бледсо каже:

— Можливо, її вбили в будинку. Наприклад, задушили. А найкращий спосіб позбутися тіла вдень і не бути поміченим — винести в гараж і вивезти в багажнику, не відчиняючи дверей. Їхній гараж відчиняється кнопкою, тож зробити це могли лише батьки. І нам відомо, де була мати.

Ґаллі повільно киває. Цілком імовірно, що батько вбив її та вивіз із дому саме так. Вона каже:

— Якби її витягли через задні двері й понесли в ліс, наша команда щось би знайшла.

Але, як виявилось, ніхто із сусідів Вулерів не бачив, як машина Вільяма заїжджала в гараж чи виїжджала з нього. Ніхто не бачив, як Ейвері повернулась додому зі школи. Її взагалі не бачили надворі, саму чи з кимось. Камер тут ні в кого немає. Немає їх і на перехресті вулиць, що ведуть до будинку Вулерів. Ніхто не бачив, щоб поруч ошивався хтось підозрілий чи їздили незнайомі машини. Гаряча лінія, яку організували

вчора, теж поки нічого не дала. Якщо Ейвері сіла в авто, зараз вона може бути будь-де. Її опис розіслали по всій країні. Всі шукають Ейвері Вулер.

Поліція домовилась із батьками, що ті зроблять заяву для телебачення. Для цього їх знову привезуть у відділок, опівдні. Може, хоч із цього буде користь, думає Ґаллі. Принаймні вона сподівається. Бо поки у них немає нічого. Крім підозр щодо батька дівчинки.

Вільям відчуває, як між ним та його дружиною і сином наростає напруга. Атмосфера в поліцейському авто, яке везе їх у готель, наелектризована. Коли вони заходять у номер, він каже Майклу зібрати речі в його кімнаті. Він має поговорити з Ерін і не хоче, аби Майкл це чув.

Стишивши голос, щоб Майкл не підслухав, він каже: — Що ти їм розповіла?

Вона дивиться на нього із сумішшю страху та люті й відповідає власним питанням:

— Де ти був учора вдень? Чому тебе не було на роботі?

Він не знає, що їй сказати. Як довго ще він зможе відбріхуватись? Телефон от-от знайдуть, якщо ще не знайшли. Крім цього, його може здати хтось із мотелю. Який же він боягуз. Або невиправний оптиміст. Він не розуміє, хто саме.

— Я був виснажений. Не хотів працювати. Поїхав покататись.

— На три години? — мало не кричить вона. — Господи! Вони думають, що це ти щось зробив із Ейвері!

— Я нічого не робив! — каже він, пригадуючи, як його удар збив Ейвері з ніг. Але одразу жене ці думки геть.

Вона дивиться на нього холодним відчуженим поглядом.

— Вони знають, що ти зриваєшся й іноді б’єш Ейвері.

— Це ти їм сказала?

Тепер він на неї злий. Почувається зрадженим. Так, іноді він зривається. Тут нíчим пишатись. Йому за це соромно. Він міг кілька разів ляснути доньку, але це й порівняти не можна з тим, що з ним робив його батько. На відміну від свого батька, його мучило каяття й провина. І, на відміну від його матері, котра ніколи не втручалась, Ерін щоразу кидалась на нього. Вона завжди більше злилась на нього, ніж на їхню неконтро-льовану дитину.

А потім акцент уваги завжди якось зміщується. І це вже не проблема між ними двома та Ейвері, а між ним та Ерін. Вони сваряться через його поведінку, а не Ейвері. Зрештою, дружина завжди знаходить виправдання для доньки, але не для нього. Вона завжди зверхньо наголошує, що це він тут дорослий. Саме Ейвері стала між ними. І вони це знають. Необхідність боротися з її вибриками розвела їх по різні сторони барикад. Постійні обрáзи завдали нищівного удару їхньому шлюбові. Вони його знищили. Ерін більш прогресивна, терпляча. А він старомодний і легко заводиться. Вони дуже рідко погоджуються в питаннях виховання Ейвері. Вони постійно сперечаються, нагромаджуючи злість. Вони бояться, що в школі дізнаються, як тато б’є Ейвері. А ще переживають, як усе це впливає на Майкла. І тепер поліція знає їхню таємницю.

Тепер і вона лютує:

— Звісно ж, я їм нічого не казала! Я не дурна. Я розумію, як би це виглядало. — Вона глибоко вдихає і жалібно каже: — Вони допитали Майкла. Він мусив сказати їм правду. Він не брехун.

Вільяму здається, ніби його вдарили в живіт.

— Чорт, — каже він.

— Не смій звинувачувати нашого сина, — сичить дружина. — Це все тільки твоя вина.

Розділ 11

Вільям разом із дружиною та сином проходять повз галасливий натовп журналістів і жовту поліцейську стрічку. «Коли її вже знімуть?» — розлючено думає він.

Зайшовши всередину, він відчуває напад страху. Криміналісти були тут усю ніч. Навряд вони знайшли телефон, бо інакше щось би вже сказали. Але вони забрали його машину й оглянуть там кожен сантиметр. Що йому робити, коли вони знайдуть його? Доведеться розповісти про свій роман. Йому боляче думати, який це буде удар для Ерін, особливо зараз. Це все зруйнує. Він не хоче, щоб у це втягували Нору. Він не називатиме її імені. Вони небагато користувались телефонами й ніколи не звертались одне до одного на ім’я в повідомленнях. Треба було позбутись того клятого телефона.

Детектив Ґаллі у них на кухні. Вільям не хоче дивитись їй в очі, адже тепер вона знає, яка нездорова у них родина і який він поганий батько.

— Вони закінчили. Стрічку можна зняти, — каже вона. — Але нам треба про дещо поговорити.

Серце Вільяма ніби застрягло десь у горлі. Він дивиться на дружину, розуміючи, що саме це їх доб’є.

— Телезвернення. Буде непросто. Треба вас підготувати, — каже Ґаллі.

Ґаллі вже таке організовувала. Це завжди великий стрес для батьків. Ерін бліда, як полотно. Сьогодні

вона виглядає значно гірше, ніж учора. Попри її природну стійкість, здається, вона починає ламатись. Мабуть, не легше їй і від факту, що її чоловік був невідомо де того дня. Вільям знервований, незібраний.

Пресконференцію влаштовують опівдні в поліцейському відділку, де розставили чимало стільців для репортерів, частина з яких все ж стоїть аж у коридорі. Батьки по черзі зачитають звернення, яке їм допомогла підготувати Ґаллі, а Майкл мовчки стоятиме поруч. Все це транслюватимуть по телебаченню, на екранах буде фото зниклої дівчинки, а внизу — номер гарячої лінії. Це такий собі спектакль, щоб зацікавити та залучити до пошуків громадськість. Так завжди роблять, щоб струснути справу. До того ж, так батьки відчуватимуть, що допомагають.

Втім, за цим виступом їх оцінюватимуть. У людей будуть різні думки щодо них, і вони не соромитимуться ними ділитись. Соцмережі лише все ускладнили. Ґаллі знає, що всі по-різному дають раду стресу та горю. Деякі батьки плачуть. Деякі не можуть плакати через шок. І іноді глядачі інтерпретують шок як холоднокровність та байдужість. «Що тут зробиш? — думає Ґаллі. Певна частина громадськості завжди автоматично думатиме, що це батьки щось зробили з дитиною, і тлумачитиме будь-яку поведінку не на їхню користь. — І це ще вони й близько всього не знають», — думає Ґаллі, пригадуючи допити доктора Вулера, його дружини та сина.

Детективам відомо більше, ніж вони кажуть широкому загалу. Вони знають, що того дня Ейвері була вдома не сама. Вони знають, що у батька немає алібі, що він періодично б’є доньку, що через це їхній шлюб

тріщить по швах. Вони знають про джинсову куртку Ейвері. Але поки цього не розголошують.

Бледсо підходить до мікрофона й представляється.

— Дякую, що прийшли, — каже він. — Учора близько третьої сорока п’яти дня дев’ятирічна Ейвері Вулер вийшла зі школи і пішла додому. Відтоді її ніхто не бачив. Її зріст становить приблизно сто двадцять сім сантиметрів, вага — близько двадцяти семи кілограмів. Має біляве волосся та блакитні очі. Востаннє її бачили в темно-синіх джинсах, білій футболці з ромашками, рожевих кросівках і темно-синій джинсовій куртці. Якщо ви бачили Ейвері, будь-яких підозрілих осіб чи транспортні засоби в районі, де вона зникла, або якщо маєте іншу корисну інформацію, будь ласка, зателефонуйте за номером, який бачите на екрані. А зараз кілька слів скажуть батьки. Будь ласка, виявіть повагу. Вони не відповідатимуть на запитання.