Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 13)

Далі він говорити не може.

— Гаразд, — каже Бледсо. — Що сталося потім?

Вільям насилу продовжує:

— Я спитав її, чому вона вдома сама. Вона сказала, що її вигнали з репетиції. Я сказав, що треба було дочекатись брата, а вона почала огризатись. Я зірвався й дав їй ляпаса.

Він замовкає. То був не просто ляпас, але він їм цього не казатиме. Всього він не розповість.

— А потім? — питає Бледсо.

— Я вибачався! Сказав, що мені шкода, що я не мав її бити, що люблю її та не повинен так поводитись. Але вона не відповідала й навіть не дивилась на мене. — Він дивиться Бледсо в очі. — А тоді я пішов.

Помітно, що Бледсо йому не вірить.

— Тому я був певен, що вона втекла, принаймні спершу. Розумієте? Вона розлютилась на мене за те, що я її вдарив. Мабуть, вийшла з дому після мене і хтось її викрав. Ви маєте її знайти…

Його перериває Ґаллі:

— Чому ви раніше не сказали нам, що були вдома й повісили куртку на гачок? Це б зекономило нам купу часу.

— Бо знав, який вигляд це матиме. Знав, що ви подумаєте, ніби я з нею щось зробив, хоч очевидно, що це не так.

— Як на мене, це не очевидно, — каже Бледсо важко.

Вільям злякано дивиться на детектива.

Бледсо нахиляється до Вільяма через стіл:

— Ви там були. Ви посварились із нею і вдарили її. Відтоді її ніхто не бачив. Ніхто не бачив, як вона виходила з будинку. Я думаю, що вона звідти виїхала в багажнику вашого авто.

Вільям відчуває, що блідне:

— Ні. — Він несамовито хитає головою. — Ні, це маячня. Такого не було.

Бледсо знову відхиляється назад і каже:

— Думаю, батько, який понад усе хоче повернути свою доньку, сказав би нам, що був там і повісив її куртку. Невинний батько, який хоче побачити свою

доньку живою, не брехав би поліції. — А потім додає: — І своїй дружині.

Обличчя детектива розпливається перед очима Ві-льяма. У грудях щось стискається.

— Вашу машину оглядають у лабораторії. Кожен сантиметр. І скоро ми дізнаємось, чи була ваша донька в багажнику. — Бледсо нахиляється ще ближче. — І ми вже знайшли у вашому авто дещо інше.

Вільям ледве тримається на стільці. Здається, ніби з нього випустили повітря, наче з кульки. Нарешті він каже:

— Це ніяк не пов’язано з моєю донькою.

Бледсо каже:

— Ретельно схований телефон, який не можна від-стежити. У вас багато таємниць, докторе Вулер.

— У мене був роман, — каже він прямо.

— З ким?

— Я не можу вам сказати.

Детективи чекають. Зрештою Бледсо каже:

— Ваша машина, седан Infiniti G37, вона нова, чи не так?

Вільям киває.

— Телефон став для нас несподіванкою. Не дивно, що його не помітили під час першого обшуку в гаражі. У підлокітнику заднього сидіння є секретне відділення, про яке не всі знають. Хоч, якщо поґуґлити, стає зрозуміло, що воно є. Очевидно, ви про нього знали. Ви саме тому купили цю машину, докторе Вулер?

Вільям заперечує:

— Я про нього не знав. Я випадково його знайшов.

Це брехня. Він знав. Це був один з аргументів на користь саме цієї машини. Його роман із Норою тоді

лише починався. Він пригадує, як радів, коли сів у своє нове авто.

— Те, що ми зараз чуємо, дуже схоже на брехню, докторе Вулер, — каже Бледсо.

— Я нічого не робив своїй доньці, — заперечує Вільям. — У мене був роман. Ось для чого телефон. Ось де я був учора до того, як поїхав додому. Я був у мотелі з іншою жінкою. Не катався, як казав до цього. Тому я й збрехав. Не хотів, щоб дружина дізналась.

— Який мотель? — питає Бледсо.

— «Морський бриз», на Дев’ятому шосе.

— О котрій ви поїхали з мотелю?

— Десь о третій сорок п’ять. Приїхав додому, побачив доньку й знову поїхав. З нею все було гаразд.

— О котрій ви вийшли з дому?

— Точно не знаю, десь о четвертій двадцять.

— І куди ви після цього поїхали? — питає Бледсо.

— От тоді я справді поїхав покататись.

— Журнал дзвінків на вашому мобільному це підтвердить? — питає Бледсо.

Він вимкнув мобільний, коли зустрівся з Норою в готелі. Він завжди так робив. Не хотів, щоб їх турбували. Пейджер він лишив у лікарні, а другий мобільний теж вимкнув, коли написав Норі номер кімнати й отримав відповідь. Увімкнув він телефон лише після п’ятої. Він розуміє, який вигляд це матиме. І він нічого не може вдіяти. Він каже:

— Я вимкнув мобільний.

Зависла довга пауза. Нарешті Бледсо каже:

— Та невже?

Розділ 13

По обіді Нора повертається додому зі зміни в лікарні. Цілий день за кожної нагоди вона читала новини. А тепер, увімкнувши ноутбук, бачить кадри, де Вільяма в оточенні преси виводять із дому, а потім привозять у відділок на допит. Їй стає тривожно. До того ж, виявляється, це вже вдруге його сьогодні допитуватимуть. Чому? Чому вони вчепились за Вільяма? Ейвері зникла майже двадцять чотири години тому. Поліція явно думає, що Вільям до цього причетний. Нора знає, що це неправда. Вона й уявити не може, через що йому зараз доводиться проходити. Він боїться за зниклу доньку й вислуховує звинувачення.

Її чоловік і син теж незабаром повертаються додому, змерзлі й голодні після довгих годин пошуків. Вони всідаються за стіл, поки вона готує їм сендвічі. Вона куховарить ніби в трансі. Раян мовчить, а Ал розповідає, як вони шукали в лісі свіжоскопану землю, що могла виявитись могилою. З кожною годиною надія тане.

— Мабуть, вона вже мертва, — каже він. — Всі так думають. І думають, що це зробив батько. А він же лікар.

Вона обертається до нього.

— Що? Про що ти?

Він здивовано дивиться на неї.

— Це в усіх новинах, — каже він. — Його знову забрали на допит. Думаю, скоро заарештують. Хворий виродок.

У його погляді читається щось нове, якийсь нездоровий проблиск, який їй зовсім не подобається. Щось змінилось у виразі його обличчя. Чому? Її серце стискається. Він знає? Про неї та Вільяма? А тепер насолоджується її муками? Може, він не такий і простий, як вона думала. Можливо, він за нею стежив і бачив їх у мотелі? Вона буквально відчуває, як змінилась атмосфера. Чи знає він, що Вільям її коханець?

У неї починається параноя. Це лише питання часу, коли в їхні двері постукає поліція, бо дізнається про них із Вільямом.

Вона більше не може дивитись на чоловіка й переводить погляд на сина. Раян ніби десь дуже далеко. Вона вже майже не знає свого хлопчика. А вони ж були такі близькі. Він схилився над кухонним столом і їсть сендвіч. Цікаво, що відбувається в його голові.

Ерін чекає, поки Вільям вдруге за день повернеться з відділка. Вона не хоче їсти. Її живить гнів, дає енергію, якої так бракувало, відколи зникла Ейвері. Хтось бачив, як учора близько четвертої Вільям заїжджав у гараж. Поліція знає, що Ейвері була вдома. Вона боїться дізнатись, що насправді сталося з її донькою.