Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 15)

Майкл хоче втекти в кімнату й запхнути голову під подушку. Він не може цього слухати. Але не здатен зрушити з місця.

Батько нещасно каже:

— У мене був роман. Поліція знає.

Майкл увесь тремтить, вслухаючись у чергову паузу.

— Хто вона? — питає мати таким отруйним голосом, що він ледве його впізнає.

— Я не можу сказати. Але все вже скінчено. Вчора вдень я був із нею. Вона зі мною порвала. Тому я приїхав додому.

Майкл чує звук дзвінкого ляпаса, який складно з чимось сплутати.

— Забирайся, — кричить вона. — Забирайся й більше не повертайся!

Майкл біжить у кімнату й швидко вдягає навушники.

Детектив Бледсо з недовірою дивиться на Ґаллі.

— Думаєш, вона це вигадала?

— Хто? Дженна чи Ейвері? — питає Ґаллі.

— Обидві.

Ґаллі важко зітхає:

— Думаю, Дженна сказала правду. А от Ейвері… Якщо чесно, я не знаю. Здається, Ейвері частенько

брехала. Але це може бути й правда. — Вона знову зітхає. — Слухай, їй дев’ять. Їй не дозволяють самій ходити додому зі школи, бо там треба переходити дорогу, а вона може й не дочекатись зеленого світла. Але ми знаємо, що їй дозволяють самій гратись надворі, в лісі за будинком і в тому будиночку на дереві. Цілком можливо, що хтось щось із нею робив. Якщо так, це мав бути хтось близький. У неї мало друзів, що робить її вразливою. — Ґаллі робить паузу, думаючи про самотню дівчинку, яка вела щоденник. — Треба перевірити цю версію.

Бледсо хитає головою.

— Зараз головне — це Вулер і те, куди він міг її відвезти. Ми намагаємось відслідкувати його переміщення того дня. Ми ж уже знаємо, що він був удома. Він каже, що поїхав десь о четвертій двадцять, а мобільний увімкнув після п’ятої. До цього він був ось тут, — вказує він на мапу на стіні. — На Дев’ятому шосе. Коли о п’ятій двадцять йому зателефонувала дружина, він був ось тут, — веде він пальцем на південь. — Хвилин за двадцять від Стенгоупа, недалеко від мотелю «Морський бриз». Нам відомо, що він приїхав додому о п’ятій сорок. Отже, він поїхав туди одразу, як поговорив із дружиною. Якщо він її вбив, у нього було обмаль часу, щоб позбутись тіла. Приблизно година. Почнемо шукати там, де він міг її викинути, враховуючи цей маршрут. Це звузить зону пошуків. — Він дивиться на Ґаллі. — Шукати вже почали, але я хочу, щоб і ти туди поїхала.

Сутінки наповнені відчаєм. Ейвері зникла більш ніж двадцять вісім годин тому. Пошуки в лісі, полях та

околицях дому Вулерів припинили. Тепер поліція шукає вздовж Дев’ятого шосе, куди Вільям Вулер міг доїхати між 16:20, коли вийшов із дому, та 17:20, коли отримав дзвінок від дружини.

Ґаллі приєднується до пошуків уздовж траси. Цей район — суміш комерційних будівель, порожніх пар-ковок, смітників і будинків, що впираються в необроб-лену, вкриту деревами землю. Річка тече неподалік, трохи на захід. Він міг викинути її в лісі, в полі чи в річці. Поліція подвоює зусилля.

Поки Ґаллі шукає, вона раптом усвідомлює, що сподівається на невинність Вільяма Вулера. Адже, якщо це зробив він, мабуть, тіло Ейвері десь тут. Вона відчайдушно сподівається, що Ейвері жива, що вона просто втекла й вони вчасно її знайдуть. Але вона знає страшну статистику. Понад 75 % дітей вбивають протягом трьох годин, а 88 % — протягом доби. Вона розуміє, що шанси у них невеликі.

Еліс Сетон розповіла своєму чоловіку, що до них приходила детектив. Вона йому зателефонувала, коли та поїхала, а Дженна пішла в свою кімнату. Йому це зовсім не сподобалось. Як і їй.

Зараз Піт удома, Дженна з братом у своїх кімнатах, і вони тихо говорять у вітальні. Вона знову йому розповідає, що Дженна сказала, ніби у Ейвері був старший «хлопець».

Чоловік хитає головою і каже:

— Це огидно.

Вона згодна. У неї це теж викликало відразу.

— Мені не подобається, що вони дружать, — каже Піт.

Тут їм обом стає незручно, адже Ейвері зникла, а може, вже й мертва, тож зараз, мабуть, не варто переживати через дружбу дівчат. Він каже:

— Я маю на увазі, що вона погано впливає на Джен-ну, якщо розповідає їй такі речі.

Еліс киває. Вона знає, які насправді чоловіки, як вони полюють на жінок і дівчат. Звісно, Піт хороший. Як і багато інших чоловіків. Але й поганців не бракує. Вона боїться, що один із таких дійсно міг щось робити з Ейвері. Про це страшно навіть думати.

Еліс каже:

— Хтось міг її розбещувати. Ясно, що детектив так і подумала. — Він дивиться на неї з виразом огиди. — А що, як цей хтось її викрав? Що, як вона зараз у нього, десь замкнена? — Еліс каже: — Мені страшно. Страшно за Дженну. А що, як це хтось місцевий?

Піт обіймає її за плечі. Трохи вагаючись, Еліс каже:

— Є один хлопець… далі по вулиці.

— Який хлопець? — питає чоловік.

Розділ 15

Сьогодні ввечері Раян теж не працює. Більшу частину дня він допомагав шукати Ейвері, а тепер засів у своїй кімнаті. Більшість його друзів роз’їхались по університетах. Але не він. Якби ж і він міг поїхати.

Він думає про те, що сталось між його батьками на кухні. Здається, батько мало не знущався з матері, коли говорив про доктора Вулера. Це було дивно. Те, як він на неї дивився, ніби хотів зробити їй боляче. Навіщо йому це? Це не дає йому спокою, наче хворий зуб. Єдина причина, що спадає Раяну на думку — це те, що батько думає, ніби між доктором Вулером і його мамою щось є. Щось більше, ніж просто робота в одній лікарні. Це його засмучує.

Але це пояснює те, як мати поводиться, відколи зникла Ейвері Вулер.

Ал Бланшар дивиться із дружиною одинадцятигодинні новини у вітальні. Зазвичай він цього не робить так пізно, але сьогодні не хоче нічого пропустити. Він і далі крадькома поглядає на Нору, яка втислась у диван і свідомо його ігнорує. Здається, вона не рада, що він тут. Між ними виникла відкрита ворожість, що значно відрізняється від звичної байдужості. Їй не сподобалося те, що він сказав про батька зниклої дівчинки. Та воно й не дивно.

Він знає, хто для неї Вільям Вулер. Розуміє, що чекав цього все своє подружнє життя. Вона така вродлива. Він не міг повірити своєму щастю, коли вона за нього вийшла. Треба було приділяти їй більше уваги, не сприймати як належне. Потрібно було щось робити з її невгамовністю, перш ніж вона знайшла коханця й перетнула межу. Він майже певен, що Вулер був у неї один, і що все почалось минулого літа. До того вона була хорошою дружиною. Хорошою дружиною і матір’ю. Він же завжди був їй вірний. Навіть не дивився на інших жінок. З них двох саме у неї почалась криза середнього віку. Можливо, вона боялась, що втрачає молодість і привабливість. Якби таке почалось у нього, він би просто придбав спортивне авто. Який у жінок еквівалент до цього? Звісно ж, не всі заводять романи, коли відчувають, що молодість минає, а краса тьмянішає. Це просто йому так «пощастило», гірко думає він.

Треба було минулого літа повезти її в Європу. Навесні вона була нещасна, пригнічена. У них тоді був непростий період. А потім вона почала волонтерити в лікарні й поступово повеселішала. Іноді він бачив, як вона роздивляється себе в дзеркалі, випрямляє плечі, підіймає підборіддя. У спортзал вона ходила завжди, але тоді придбала новий макіяж та одяг, щоб носити в лікарню. Почала частіше сміятись, наспівувати, коли мила посуд. Спершу він радів, що зекономив на Європі. Зрештою, він не любить подорожувати. Який же він дурень. А тепер вона закохана в іншого. В того, хто, на думку поліції, вбив власну дитину. І він цим насолоджується. Йому приємно бачити, як вона страждає. Це ж покарання, чи не так? За те, що вона робила.

Коли в неділю вони йдуть у церкву й він сідає поруч із нею, то вже не слухає проповідь. Він гадає, про що вона думає. Може, про свого коханця? Про те, що вони роблять у тому мотелі? Чи просить вона Господа про прощення? Чи взагалі відчуває провину за свій гріх?

Він гадає, чи вона теж уявляє плотські втіхи, що відбуваються в номері мотелю. Потім оглядає церкву. Цікаво, скільки з присутніх жінок зраджують своїм чоловікам, і скільки чоловіків зраджують дружинам, при цьому щонеділі з’являючись у церкві. Він знав, що гріх скрізь. Але ніколи не думав, що той буде в його власному домі.

Правда в тому, що всі ці тижні Ал боявся їй щось сказати, адже в чому його дружина має рацію, так це в тому, що він боягуз. Він боявся, що вона на нього подивиться й холоднокровно вирішить, що краще з ним розлучитись. Їм би довелось жити окремо й ділити опіку над дітьми. Вона б і далі зустрічалась із Вільямом Вулером, не переймаючись через нього. Мабуть, тоді вона була б щасливішою.

Але тепер Вулер, можливо, сяде за ґрати за вбивство. Як би це було чудово. Алу шкода бідолашну дівчинку, але якщо таке вже мало статись, він радий, що сталось із Вільямом Вулером. А Нора засвоїть важливий урок. Ціна гріха — смерть. Якщо чоловік, у якого вона вирішила закохатись, убивця, навряд вона ще колись зраджуватиме.

Диктор починає розповідати про зникнення Ейвері Вулер, і Ал зосереджується на новинах. Показують кадри, де Вільям Вулер виходить із поліцейського відділка й на нього одразу кидаються репортери. Він

шокований, виснажений. Потім журналістка, яка веде пряме включення біля відділка, каже, що з’явився свідок, котрий бачив, як авто доктора Вільяма Вулера напередодні заїжджало в його гараж приблизно о четвертій годині.

Ал здивований. Це щось нове. Раніше ЗМІ нічого не казали про те, що вчора вдень Вулер був удома. Всі думали, що Ейвері зникла дорогою зі школи. Якщо хтось дійсно бачив Вулера біля будинку, це все змінює. Мабуть, він приховав це від поліції, але вони все з’ясували. Можливо, тому вони й розглядали дім як місце злочину.