Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 16)

Він зиркає на дружину. Вона зблідла й незворушно дивиться в телевізор. Йому майже шкода її. Мабуть, тяжко усвідомлювати, що ти спала з убивцею. Що ти закохалась у монстра.

Нора дивиться на екран не кліпаючи. Їй раптом стало так холодно, ніби з кімнати викачали все тепло. Це не може бути правдою. Те, що Вільям був удома того дня. Якщо це так, чому він одразу не розповів? Що відбувається? Вільям не міг нашкодити своїй доньці. Принаймні не той Вільям, якого вона знає.

Вона стисла долоні докупи й мовчки панікує. Вона не хоче, щоб Ал бачив, як її це засмучує. Тепер вона майже певна, що він знає чи принаймні підозрює про них із Вільямом. Поліція знайде телефон. Вони можуть будь-якої мить постукати в двері, щоб із нею поговорити. Тоді Ал дізнається про все. Ніколи, навіть у своїх найстрашніших кошмарах про викриття їхнього роману, вона не уявляла, що все станеться саме так.

Що вона їм скаже, якщо вони прийдуть? Вона не зможе заперечувати, що у неї був роман. Але вона може сказати правду. Вона анітрохи не вірить, що Вільям нашкодив доньці. Вона захищатиме його до останнього подиху. Але її власне життя, принаймні те, до якого вона звикла, закінчиться. Що з нею буде? А з її дітьми? Вона знищить свою родину максимально ганебним та скандальним чином, і вони всі її зненавидять.

Нарешті вона вимикає телевізор і вони йдуть нагору. Вже не вперше їй хочеться, щоб у них із Алом були окремі спальні. Другу ніч поспіль їй складно заснути. Вона просто дивиться в стелю, думаючи про Вільяма. Але зараз вона гадає, чому він учора поїхав додому й навіщо про це збрехав.

Розділ 16

Уже пізно, й Ґаллі мала б бути вдома, готуватись до такого необхідного сну. Але після пошуків вона повернулась у відділок, щоб зігрітись чашкою гарячого шоколаду. До неї підходить офіцер Вікс.

— Ми щойно отримали дзвінок на гарячу лінію, — каже він схвильовано. — Жінка каже, що бачила, як учора Ейвері сідала в машину в кінці вулиці. Там, де Коннахт переходить у Ґрінлі. Десь о четвертій тридцять.

Втома Ґаллі миттєво минає, а пульс прискорюється.

— Вона впевнена, що то була Ейвері?

— Каже, що впізнала її. Вона не розгледіла водія, але знає, чиє то авто. Воно належить чоловіку, який живе на вулиці Вулерів. На жаль, вона не назвалась і поклала слухавку.

— Дідько, — каже Ґаллі. Вона ненавидить ці анонімні дзвінки. Це міг бути й розіграш. Але, можливо, це все ж зачіпка, тож вони мають перевірити. Чому та жінка так довго чекала, перш ніж зателефонувати? Вже минуло більше доби, відколи зникла Ейвері. Якщо вона не бреше, то має бути місцевою, адже впізнала авто. Мабуть, вона теж живе на тій вулиці.

Ґаллі дивиться на годинник. Вже за північ, але краще зателефонувати Бледсо.

— Як звуть того чоловіка? — питає вона Вікса.

— Раян Бланшар.

Не зумівши заснути, Нора лежить у ліжку й дивиться на циферблат годинника, а Ал поруч голосно хропе. Вже 1:11 ночі. Почувши дзвінок у двері, вона аж підскакує. Коли дзвонять знову, вона швидко встає й одягає халат. Поки вона виходить зі спальні, Ал досі спить. Зараз ніч. Хто ж іще це може бути, крім поліції?

Вона з жахом спускається сходами. Відчиняє двері й бачить на порозі двох людей у цивільному — чоловіка та жінку. Чоловік показує значок і називається детективом Бледсо. Вона бачила його по телевізору. Ім’я його напарниці вона не розчула, бо надто налякана. Вона прикриває халатом шию. Їй некомфортно стояти перед ними в такому вигляді.

— Місіс Бланшар? — каже детектив.

— Так.

— Вибачте, що так пізно. Можна зайти?

Вона впускає їх. А що робити? Їй стає ще холодніше, й вона щільніше закутується в халат. Вона починає тремтіти. Нарешті наважується подивитись на них, за-шарівшись від сорому. Подружня зрада — це гріх. І тепер усі дізнаються.

— Ми хочемо поговорити з вашим сином, Раяном, — каже Бледсо. — Він удома?

— Що? — питає вона.

Якесь безглуздя. Навіщо їм говорити з Раяном?

— Нам треба поговорити з вашим сином. Він удома? — повторює детектив Бледсо.

— Він спить.

— Ви можете його розбудити, будь ласка?

Вона розвертається, йде нагору й відчиняє двері кімнати сина, не розуміючи, що діється. Намагається

думати. Тільки не знову. Невже Раян знову втрапив у халепу з наркотиками. Вона здригається, коли вмикає світло, але він не реагує. Вона підходить до ліжка, трусить його за плече й каже:

— Раяне, прийшла поліція. Хочуть із тобою поговорити.

Він безтямно дивиться на неї.

— Що? Навіщо?

— Не знаю.

Коли вони виходять із кімнати, з їхньої спальні визирає Ал.

— Що відбувається? — питає він, потираючи заспані очі.

Нора каже:

— Прийшла поліція. Хочуть поговорити з Раяном.

Обличчя її чоловіка миттєво набуває стурбованого виразу.

Він хапає халат, і вони втрьох ідуть униз. Нора поглядає на сина у футболці, штанях від піжами і з волоссям, що стирчить навсібіч. Їй одразу кидається в очі, як він нервує, побачивши детективів.

— Ходімо у вітальню, — запрошує Нора на автопілоті, відчуваючи щось недобре в районі живота. Це все ніби нереально. Вона не витримає цього знову.

Всі сідають, дивлячись одне на одного.

Детектив Бледсо каже:

— Раяне, розкажи нам, де ти був у вівторок вдень.

Тривога Нори перетворюється на тваринний страх. Що відбувається? Вона зиркає на стривоженого Ала, а потім на Раяна, який раптом здається таким юним і змученим.

— Дайте подумати, — каже він.

— Не поспішай, — каже Бледсо, ніби жартома. Норі вже не подобається цей детектив.

— Мою зміну на роботі вчора скасували, — каже Раян, затинаючись. — Зазвичай я працюю з першої до дев’ятої, але зараз виробництво скоротили.

— То де ти був?

— Спершу я був тут, удома. — Він повертається до Нори. — Я був тут, коли ти поїхала, пригадуєш?

Вона киває.

— Так. Він був удома.

— О котрій ви поїхали, місіс Бланшар?

— Треба було владнати деякі справи десь о другій чи другій тридцять, — каже вона, відчуваючи, як палає її обличчя від цієї брехні.

Вона поїхала в мотель до Вільяма. Але, очевидно, вони прийшли говорити не про неї з Вільямом. І це набагато гірше.

— А ти що робив, Раяне? — питає детектив.

— Я, ну, трохи побув тут, а потім поїхав своєю машиною.

— Сам?

Раян киває:

— Так. — Його обличчя червоніє. Він не дивиться детективу в очі.

— О котрій це було? — питає Бледсо.

— Точно не знаю. Десь о четвертій тридцять.

Нора бачить, як Бледсо різко кидає погляд на напарницю.

— І куди ти поїхав?

— Їздив за місто, просто гаяв час.

— Куди саме?