Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 10)

Він чує, як у коридорі відчиняються двері, й незабаром до нього підходить жінка-детектив. З мамою вони закінчили. Тепер його черга. Страх паралізував його, як минулого року, коли він мав виступати з доповіддю перед усією школою. Але це набагато гірше.

Ґаллі каже:

— Майкле, ми готові. Ходімо зі мною, твоя мама вже там, — у неї добрий голос, і вона йому всміхається.

Він заходить із нею в маленьку кімнату й бачить маму, яка сидить навпроти детектива Бледсо. Вона підводиться, і він іде до неї. Вона обіймає його й цілує в маківку. Останнім часом він просив її так не робити, адже він уже не дитина, але зараз йому потрібно, щоб вона його втішила.

— Сідай, — каже Бледсо. Майкл сідає біля мами. — Це ненадовго, синку, розслабся.

Майкл мовчки киває. Він хоче їх задобрити.

Бледсо каже:

— Твій батько був удома, коли ти вчора повернувся після баскетбольного тренування?

Майкл заціпенів. Він відчуває, як поруч напружилась мама, ніби боїться його відповіді. Він дивиться на неї, але вона не зводить погляду з детективів.

— Усе добре, — каже Бледсо заспокійливо. — Нічого страшного, якщо ти зараз скажеш нам не те, що вчора. Ми лише хочемо дізнатись правду. Зможеш це зробити? Зможеш сказати нам правду, Майкле?

Його мама мовчить. Він ковтає клубок у горлі й каже:

— Ні. Його там не було. А чому ви про це питаєте? — Його голос звучить трохи пронизливо.

— Ти не знаєш, чи був він удома раніше, до того, як ти прийшов?

Майкл розгублено хитає головою. Вони звинувачують його батька. Думають, що він зробив щось із Ейвері. Світ починає хитатись.

— Ні, — каже він. — Його не було, присягаюсь. Нікого не було вдома.

— Гаразд, — каже Бледсо. Потім запитує: — Ти робив щось удома, Майкле? Можливо, прибирав?

— Що? — Він знову зиркає на маму, яка здається приголомшеною і хворою. Потім повертається до детективів і з відчаєм каже: — Чому ви мене про це питаєте? Я нічого не зробив!

— Добре, Майкле, добре, ми просто мусили спитати, гаразд? — Бледсо відхиляється на стільці й каже: — Отже, ти не вішав куртку Ейвері на гачок?

— Ні.

Він не бреше. Він не вішав куртку. Він нічого не прибирав. Він не бачив батька. Він сказав правду, але вони, здається, йому не вірять.

— Як би ти описав свого батька, Майкле? — питає детектив.

«Вони думають, що це зробив тато. Але вони помиляються. Його там не було. Це правда». Нарешті, він каже:

— Він хороший. Хороший батько.

— Він іноді зривається на тебе?

Майкл повільно хитає головою:

— Ні.

Детектив чекає. Цього йому замало. Але Майкл не хоче більше нічого казати. Він просто хоче, щоб це скінчилось.

— А на твою сестру?

Тепер Майкл не може дивитись на маму. Він цього не витримає. Він не знає, що відповісти. Відчуває, як минають секунди, аж доки його мовчання не перетворюється на відповідь, якої вони чекали.

— Що він робив, коли зривався на твою сестру?

Майкл каже:

— Іноді він на неї кричав.

Бледсо повільно киває.

— Він її бив?

— Не зовсім.

— Так або ні, Майкле?

— Він просто міг іноді її ляснути, щоб заспокоїти.

— Щоб заспокоїти, — повторює Бледсо.

— Вона на це заслуговувала, — каже Майкл, захищаючи батька.

Детективи переводять погляд на його маму.

Розділ 10

Ґаллі, Бледсо, Ерін та Майкл виходять із кімнати для допитів. Усі мовчать. Поки це все. Ці коротенькі допити дали тривожні приводи для роздумів. У батька немає алібі. Він запальний і вже зривався на проблемній дитині. Він не раз її бив. Через це між батьками виникла напруга, що шкодила шлюбу, як зрештою неохоче зізналася мати.

Бледсо веде допити вправніше, ніж очікувала Ґаллі. Вона вражена й бачить, що, на його думку, Вільям Вулер міг щось зробити з донькою. Звісно, це можливо. Але вона переживає, що Бледсо на цьому зациклиться й не розглядатиме інші варіанти. Вона вже таке бачила, коли працювала з іншими детективами. Вона має зробити так, аби зараз такого не сталось.

Нора спускається на кухню, де вже сидять Ал та Раян. Вони снідають і п’ють каву. Зазвичай вона першою спускається вниз, але цього ранку спала довше. Вона майже всю ніч не могла стулити очей й заснула аж перед світанком.

Вона наливає собі чашку кави й каже:

— Доброго ранку.

Обидва щось бурчать у відповідь.

Біля Ала стоїть увімкнений ноутбук, а Раян дивиться в телефон. Вона терпіти не може ґаджетів за столом, але сьогодні інша ситуація. Вона теж дуже хоче схопити

свій телефон, але не бажає цього показувати. Вони знають, що вона ніколи не робить цього до сніданку. Вона не знає, як поводитись, який рівень стурбованості демонструвати.

— Які новини? — каже вона, сідаючи поруч із Алом.

Скоро прокинеться Фейт.

Ал дивиться на неї.

— Її не знайшли.

У Нори опускається серце.

— Вони розглядають дім Вулерів як місце злочину, — каже Ал.

— Що?

— Глянь сюди, — підштовхує він до неї ноутбук.

Вигляд жовтої стрічки на ґанку Вулерів і те, що вона означає, вибиває її з колії. Жодних деталей немає. Але це має означати, що поліція не вірить, ніби доньку Ві-льяма викрали дорогою зі школи. Думки Нори плутаються. Невже хтось зайшов у їхній дім і викрав її? У це важко повірити. Нічого подібного ніколи не траплялось у їхньому місті.

— Я не розумію, — каже вона розгублено.

— Все ж очевидно, — каже Ал. — Вони вважають, що з нею щось сталося вдома. Мабуть, думають, що це зробив батько.

Вона недовірливо дивиться на нього.

— Це маячня, — каже вона.

— Та невже?

Їй складно розшифрувати, що означає його погляд.

Раян зиркає на них обох. Нора підводиться з-за столу й кладе в тостер хліб. Але робить це лише щоб зайняти руки. Навряд вона зможе їсти.