Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 9)

Він про це міркував. Усю ніч. Знав, що вони запитуватимуть. Він міг би розповісти їм про свій роман, але не називати ім’я Нори. Міг би. Але не хоче. Він не хоче, щоб дізналась Ерін. Принаймні не так і не зараз. Але потім він починає думати, чи не знайшли вони вже його другий телефон. Він ховає його в машині, своєму седані Infiniti G37. Авто стоїть у гаражі. Мабуть, вчора вони його обшукали, коли прочісували будинок. Втім, одна з причин, чому він нещодавно придбав цю машину — потаємне відділення в підлокітнику заднього сидіння. Чи знають вони про нього? Чи могли прогледіти? У кімнаті спекотно, й він починає пітніти. Вони дивляться на нього, чекаючи відповіді. Він каже:

— Просто треба було розвіятись. Пацієнтів у мене не було, а паперовою роботою я займатись не хотів.

— І куди ви пішли?

— Поїхав покататись. На північ, уздовж річки. Ненадовго зупинився на оглядовому майданчику. Хотів трохи подумати.

— Про що подумати?

Лайно.

— Ні про що конкретне. Знаєте, про життя.

— Як ваш шлюб?

— Усе добре.

— Якщо ми спитаємо вашу дружину, вона скаже те саме?

Вільям не знає, що скаже його дружина.

— Слухайте, як це стосується моєї доньки?

Бледсо пропускає ці слова повз вуха.

— У вас непроста донька. — Він дивиться на теку перед собою. — Синдром порушення активності та уваги. Проблеми з поведінкою. — Він підводить очі. — Мабуть, приємного мало.

Вільям починає злитись:

— Так, із нею буває складно. Ми вже про це казали. Але це не означає, що ми її не любимо. Звісно ж, любимо. — Потім швидко додає: — Ми хочемо її повернути.

Бледсо продовжує:

— Під час цієї поїздки ви десь зупинялись? Купували каву чи ще щось? Заправлялись? Можете дати нам щось, що підтвердить, де ви були?

Тепер до Вільяма дещо дійшло. В мотелі можуть підтвердити, де він був. Він називав вигадане ім’я і завжди платив готівкою. Але людина на стійці реєстрації точно його впізнає. Впізнає, коли фото з’явиться на перших шпальтах. Можливо, вже сьогодні. Вільям відчуває приплив адреналіну. Він також усвідомлює, що працівники мотелю можуть і не знати, о котрій він поїхав, адже через шок від розриву з Норою він забув здати ключ. Пізніше Вільям викинув його у річку. Він міг би сказати, що поїхав із мотелю, коли йому зателефонувала дружина. Вони з Норою завжди паркувалися на задньому подвір’ї, тож їхні машини ніхто не міг бачити зі стійки реєстрації. Навряд працівники знають, коли він звідти поїхав. Нора нічого не скаже. Він має вирішити.

— Ні, нічого такого немає.

— Отже, ніхто не може підтвердити, де ви були між третьою сорок п’ять, коли ваша донька вийшла зі школи, і п’ятою сорок, коли ви приїхали додому. Зрозуміло. — Він нахиляється ближче. — Ви вчора повертались додому, докторе Вулер? Коли там була ваша донька.

— Ні. — Він збирає докупи рештки сил і твердо дивиться детективу в очі. — Я не їздив додому до того, як мені зателефонувала Ерін десь о п’ятій двадцять. Приїхав о п’ятій сорок. Поліція вже була на місці.

Бледсо киває:

— Гаразд. Поки це все. Дякую. — Він підводиться. — Якщо ви не проти, побудьте тут, поки ми поговоримо з вашою дружиною.

Розділ 9

Ерін нервово чекає в кімнаті для допитів на Бледсо та Ґаллі. Вона не знає, скільки тут пробуде. Вона дуже боїться за свою зниклу доньку та вважає, що все це — марнування часу. Її непокоїть, що думають детективи. А ще вона переживає за Майкла, який лишився сам. Йому лише дванадцять. Це сильно його травмує. Всіх їх.

Нарешті відчиняються двері й заходять Бледсо та Ґаллі. Вони сідають навпроти неї. Він усміхається їй:

— Все це абсолютно добровільно. Ви можете піти будь-якої миті.

Це дивує Ерін. Цікаво, що б вони робили, якби вона зараз справді підвелась і пішла. Бледсо тримає документи, які кладе на стіл. Ерін гадає, що там. Якби ж вона знала, що їм сказав її чоловік.

Бледсо починає:

— Ви сказали, що вчора були на роботі, коли о четвертій п’ятдесят п’ять вам зателефонував син.

Отже, вони справді підозрювані. Вона відчуває, як усередині наростає тривога. То вони шукатимуть Ейве-рі чи намагатимуться все повісити на неї та Вільяма? — Так.

— В офісі ще хтось був?

Вона киває:

— Так. Було кілька людей, які підтвердять, що я була там весь день, доки не поїхала близько п’ятої. —

Можливо, це просто формальність, якої треба дотриматись, після чого вони почнуть шукати Ейвері.

— Гаразд, — каже Бледсо. Він робить невелику паузу, а тоді продовжує: — Ваш чоловік не може підтвердити, де він був у той час, коли зникла Ейвері.

Ерін застигла. Вона думала, що він був на роботі. Де ж іще?

— Що? — ледве промовляє вона.

Бледсо не зводить із неї очей.

— Він каже, що катався десь приблизно з другої до п’ятої двадцять, коли ви йому зателефонували. Ніхто не може підтвердити, де він був.

Такого вона не чекала. Вона навіть не може приховати шок. Її охоплює дивне оніміння.

— Ви не здогадуєтесь, де він міг бути? — питає детектив.

Вона хитає головою.

— Якщо він каже, що просто катався, то так і було. — Але думки її вже шаленіють, змушуючи стискатись шлунок.

— Довгенько ж він катався, — каже Бледсо.

— Йому подобається нова машина, — відповідає вона.

— Як би ви описали свої стосунки з чоловіком? — питає Бледсо.

— Нормальні.

Він і далі свердлить її поглядом, що дуже дратує. Він ніби на щось натякає. Вона не розповідатиме їм особисті подробиці їхнього подружнього життя. Це їх не стосується.

— Тобто всяке буває, як і у кожної пари, але загалом усе добре.

— А як ваш чоловік ладнає з дітьми?

— Він чудовий батько, — впевнено каже вона.

— Він ніколи не зривається? — питає Бледсо.

Ерін зиркає на Ґаллі. Чому вона нічого не запитує? Бледсо агресивний і змушує її хвилюватись. Вона відповідає обережно. Їй не подобається ця розмова.

— Іноді. Як і я. Як і всі батьки. У вас є діти, детективе? — Вона вже панікує. Що сказав Вільям? У чому він зізнався? Чому вони не підготувались, перш ніж прийшли сюди? А вони ще й допитуватимуть Майкла. Який жахливий вибір для дитини — казати поліції правду чи захищати своїх батьків. Кімната починає крутитись перед її очима.

Він ігнорує її питання.

— Ваш чоловік сказав, що вчора вдень його не було вдома.

— Звісно, не було, — відповідає вона.

— Ми дізнаємось, якщо був.

— То був не він, то був хтось інший, — каже вона з істеричними нотками в голосі. — Мабуть, хтось подзвонив у двері й вона відчинила. Хтось її викрав. Ви маєте її знайти! — Вона панічно кидає погляд на Ґал-лі, яка дивиться на неї зі співчуттям.

Майкл гризе нігті, поки сидить сам у кімнаті очікування. Нещодавно він позбувся цієї звички, але вчора вона повернулася з подвійною силою. Йому байдуже. Його світ розвалюється на очах. Можливо, останнім щасливим моментом його життя був той, коли тренер учора похвалив його на тренуванні.

Він боїться за сестру. Він знає, що вона скалка в дупі, часом усіх їх засмучує і через неї сваряться батьки. Вона завжди такою була. Він добре пригадує перший раз, коли батько її вдарив. Їй було шість, і вона влаштувала істерику, бо за вечерею їй дали не ту чашку. Мати підвелась, щоб дістати її з посудомийки й дати їй. Батька це розлютило. «Ерін, сядь. Перестань робити все, чого вона вимагає. Ти її балуєш». Ейвері повернулась до нього, крикнула «Я ТЕБЕ НЕНАВИДЖУ!» і так сильно штовхнула стіл, що все розлилось. Він ляснув її по обличчю, й усе стихло. Але ненадовго, адже потім між батьками вибухнула сварка. Майкл плакав, але Ейвері, здається, вже тоді насолоджувалась хаосом.

Та зараз Майклу боляче думати, що вона невідомо де, одна-однісінька. Її не було всю ніч. Мабуть, їй дуже страшно. Його охоплює жах. Чому її не можуть знайти?

Це його провина. Якби він якось не відправив її додому саму, якби не розповів їй про ключ, вона, мабуть, дочекалась би його вчора. А сьогодні вони разом пішли б до школи. Це був би звичайний день. Натомість він сидить у поліцейському відділку, поки детективи допитують його батьків. І його допитуватимуть. Його нудить від цієї думки. Що вони ще від нього хочуть? Він уже розповів їм, що сталося. Йому шкода. Він хотів би все змінити, але не може. А тепер його менша сестра зникла.