Шери Лапенья – Подружжя по сусідству (страница 10)

Марко повертається, спускається сходами на її прохання. Він швидко з’являється знов із кошиком брудної білизни. Висипає її на підлогу в дитячій. Хтось прибрав із підлоги блювотиння. Брудний одяг дитини перемішаний із одягом дорослих, але Анна відбирає всі дитячі речі й відкладає їх убік.

Нарешті вона каже:

— М’ятно-зелений із зайчиком на грудці.

— Точно? — питає Ресбак.

— Має бути він, — виснажено відповідає Анна. — Тільки його не вистачає.

Криміналісти не знайшли майже нічого, що збігалося б з інтервалом викрадення Кори. Поліція не виявила жодних доказів того, що в кімнаті Кори чи в будинку взагалі була стороння людина. Не було навіть найменшого натяку на докази — жодного відбитка пальців, жодної волокнини, що могла б указувати на злочинця. У будинку, здається, не було нікого, окрім них самих, батьків Анни та їхньої прибиральниці. Їм усім довелося, переступивши через власну гідність, здати відбитки пальців. Ніхто всерйоз не вважав, що літня філіппінка-покоївка могла викрасти дитину. Проте її та всю її велику родину також ретельно перевірили.

Надворі, однак, дещо таки знайшли. У гаражі було виявлено відбитки шин, які не збігаються з відбитками «Ауді» подружжя Конті. Ресбак ще не повідомив цієї інформації батькам викраденої дитини. Це, в поєднанні зі словами сусідки, яка бачила машину, що їхала вулицею о 00:35, поки що єдине, за що можна вхопитися в цьому розслідуванні.

— Можливо, вони були в рукавичках, — каже Марко, коли детектив Ресбак повідомляє їм про відсутність будь-яких фізичних доказів проникнення в будинок.

У цей час ранок уже почав переходити в день. Анна та Марко знесилені. У Марко, можливо, ще тривало похмілля. Але вони навіть не думають про відпочинок. Батьків Анни попросили вийти на кухню й випити кави, доки детектив допитує Анну й Марко. Йому доводиться постійно нагадувати їм, що поліція робить усе можливе для того, щоб знайти дитину, що вони не марно витрачають час.

— Дуже ймовірно, — зауважив детектив у відповідь на припущення Марко щодо рукавичок. Але потім додав: — Та в будь-якому разі ми сподівалися знайти сліди чи якісь ознаки втручання в будинку й, звісно ж, на вулиці або в гаражі — окрім ваших власних.

— Якщо тільки він не вийшов через парадні двері, — висловилася Анна. Вона пам’ятає, що бачила: парадні двері були прочинені. Тепер, коли вже цілком протверезіла, вона пам’ятає це чіткіше. На її думку, злочинець забрав дитину через парадний вихід, звідки потрапив на тротуар, і саме через це жодних чужих слідів не залишилося.

— Навіть якщо так, — каже Ресбак, — щось та й лишилося б. — Він уважно дивиться на них обох. — Ми розпитали всіх, кого тільки можна. Ніхто не бачив, як вашу дитину винесли через парадні двері.

— Це не доводить того, що цього не було, — сперечається Марко, його роздратування вже дається взнаки.

— Але ви так само не знайшли нікого, хто бачив би, як її виносили через задні двері, — категорично зазначає Анна. — Що ж, у біса, ви знайшли?

— У вашому датчику руху викручено лампочку, — нагадує їм детектив Ресбак. Він робить паузу й веде далі: — Ми також знайшли у вашому гаражі сліди шин, що не збігаються з вашими.

Він чекає, поки вони перетравлять останню інформацію.

— Хтось із ваших знайомих нещодавно користувався вашим гаражем? Ви дозволяли комусь паркуватися там?

Марко подивився на детектива й швидко відвів погляд.

— Ні, принаймні мені про таке не відомо.

Анна хитає головою.

Анна та Марко дуже знервовані. Та воно й не дивно, оскільки Ресбак щойно натякнув на те, що відсутність ознак чужої людини — особливо на подвір’ї чи в гаражі — вказує на те, що дитину виніс хтось із них.

— Вибачте, але я вимушений запитати вас про ліки в шафці у ванній, — каже Ресбак, повертаючись до Анни. — Про «Сертралін».

— Що ви хочете знати? — намагається уточнити Анна.

— Ви могли б розповісти мені, нащо вони вам? — делікатно запитує Ресбак.

— У мене легка депресія, — відповідає Анна, ніби захищаючись. — Пігулки прописав лікар.

— Ваш сімейний лікар?

Вона вагається. Дивиться на Марко, шукаючи допомоги, але потім відповідає:

— Мій психіатр, — зізнається вона.

— Зрозуміло, — каже Ресбак. — Можете назвати прізвище вашого психіатра?

Анна знову дивиться на Марко й каже:

— Доктор Леслі Лумсден.

— Дякую, — бурмоче Ресбак, занотовуючи прізвище у своєму невеличкому записнику.

— У багатьох матерів буває післяпологова депресія, детективе, — виправдовується Анна. — Це досить розповсюджена проблема.

Детектив якось двозначно киває.

— А що із дзеркалом у ванній? Можете розповісти, що сталося?

Анна червоніє та зніяковіло дивиться на детектива.

— Це я розбила, — зізнається вона. — Коли ми прийшли додому й побачили, що Кори немає, я грюкнула по дзеркалу кулаком, — вона показує свою забинтовану руку. Це мама промила, продезінфікувала та перев’язала її. — Я була засмучена.

Ресбак киває, знову щось занотовує.

За словами батьків, востаннє дитину бачили живою інші люди, окрім них, о другій пополудні, у день викрадення, коли Анна забігла за кавою в «Старбакс» на розі. Анна сказала, що дитина не спала, а, сидячи у візочку, посміхалася й смоктала пальчики, і бариста помахав їй.

Ресбак заходив у «Старбакс» раніше того ранку й поговорив із тим самим баристою, в якого вже, на щастя, почався робочий день. Він пам’ятав Анну й дитину у візочку. Та скидалося на те, що більше ніхто не міг підтвердити, що в п’ятницю після другої дитина була жива.

І тепер Ресбак запитує:

— Що ви робили після того, як узяли каву в «Старбаксі»?

— Я повернулася додому. Кора була неспокійна — з нею це часто буває після обіду — тож я гуляла з нею довкола будинку, багато тримала її на руках, — каже Анна. — Я намагалася вкласти її поспати, але вона ніяк не засинала. Тож я знову взяла її на руки й гуляла з нею туди-сюди подвір’ям.

— А що було потім?

— Я займалася цим, поки не прийшов Марко.

— Це до котрої? — питає Ресбак.

Марко відповідає:

— Я прийшов додому близько п’ятої. Звільнився трохи раніше, тому що була п’ятниця і ми збиралися на вечірку.

— А далі?

— Я забрав Кору в Анни і відправив Анну поспати нагорі.

Марко то відхиляється на канапі, то ковзає вгору-вниз долонями по ногах. Часом починає сіпати ногою. Він не знаходить собі місця.

— У вас є діти, детективе? — запитує Анна.

— Ні.

— Тоді ви не розумієте, наскільки це може виснажувати.

— Ні. — Детектив змінює своє положення у кріслі. Вони усі вже стомилися. — О котрій ви пішли на вечірку до сусідів? — далі запитує Ресбак.

— Приблизно о сьомій, — відповідає Марко.

— І що ви робили між п’ятою та сьомою?

— Нащо ви це питаєте? — обурюється Анна. — Хіба це не марнування часу? Я думала, ви тут, щоб допомагати!

— Я маю знати, як усе було. Будь ласка, відповідайте якомога точніше, — спокійно каже Ресбак.

Марко простягає руку й кладе своїй дружині на стегно, ніби намагаючись заспокоїти. Він каже:

— Я бавився з Корою, поки Анна спала. Нагодував її кашкою. Анна встала десь о шостій.

Анна глибоко вдихнула:

— А потім ми почали сваритися щодо вечірки.

Марко помітно напружився.

— Чому ви сварилися? — запитує Ресбак, дивлячись Анні просто у вічі.