Сара Маас – Двір шипів і троянд (страница 63)

— Мені здалося, що Люсьєн її просто боїться. Навіть ім’я не вимовляє, каже лиш «вона».

— Ще б пак! Темлін відправив його до Амаранти як свого посланника, щоб укласти мир між нею і Двором Весни.

У мене в горлі застряг клубок.

— Амаранта висміяла пропозицію Темліна, пройшовшись і по Люсьєну. Він розлютився і сказав, щоб вона поверталася в ту купу лайна, з якої виповзла. За це й позбувся ока. Амаранта нігтями його видряпала, та ще й спотворила обличчя. Додому він повернувся такий скривавлений і спотворений, що Темліна… Вищого Лорда знудило, коли він поглянув на свого найліпшого друга.

Годі було й уявити, який вигляд був у Люсьєна, коли навіть загартований у боях Темлін не витримав.

Ейсіл постукала по своїй масці.

— Невдовзі після цього Амаранта затіяла бал. У себе в Підгір’ї. Запросила всі Двори. Заявила, що «погарячкувала» з Люсьєном і хотіла б загладити провину. А щоб понівеченого обличчя Люсьєна ніхто не побачив, вона запропонувала всьому Двору Весни з’явитися в масках. Так, там мали бути всі, навіть слуги. І неодмінно в масках. У Темліна тоді проявилися здібності перевертня, і Амаранта нібито бажала це відсвяткувати. Темлін не хотів нових сутичок, нових убивств і тільки тому погодився. Отож ми всі вирушили на бал.

Я притиснула долоні до кам’яної стіни, вбираючи її холод та спокій.

Зупинившись посеред кухні, Ейсіл винесла торбину, напхану їжею та кухонним начинням, на середину.

Я ні про що не розпитувала — боялася не почути продовження розповіді.

— Коли ми прийшли, Амаранта заявила, що мир можливий за однієї умови: якщо Темлін стане її коханцем, а потім і чоловіком. Вона спробувала його обійняти, але Темлін і близько її не підпустив. Він добре пам’ятав, як вона повелася з Люсьєном. Того вечора Темлін привселюдно сказав, що скоріше ляже в ліжко з людською жінкою, скоріше одружиться зі смертною, аніж коли-небудь доторкнеться до неї. Може, вона навіть відпустила б його тієї ночі, якби він не додав, що для її рідної сестри кращою була компанія смертного, аніж її.

Я здригнулася. Я вже здогадувалася, чим скінчився той страшний маскарад, але переривати Ейсіл досі не наважувалася.

— Наслідки маскараду ти знаєш. Амаранта сказала, що подарує йому шанс зламати прокляття, яке вона наклала на нього, але забере в нього його магію. Він плюнув їй в обличчя, а вона лише засміялась. Вона сказала, що часу в нього буде сім разів по сім років, допоки вона знову не покличе його, допоки він буде змушений приєднатися до неї там, у Підгір’ї. Тож, якщо він захоче зняти її прокляття, усе, що йому буде необхідно зробити, — це знайти людину, дівчину, яка погодиться одружитися з ним. Однак не просто якусь дівчину… Ту, яка від ненависті до фейрі вбиватиме їх.

Я боялася, що піді мною розверзнеться земля. Брудна чорна стіна стала моїм рятівним якорем.

Ейсіл притиснула руки до стегон і повела далі:

— Але це ще не всі умови. Людська дівчина повинна вбити одного із соратників Темліна, якого він відправить через Стіну як жертовне ягня. Його посланець мав бути убитий не під час нападу, а просто з ненависті до фейрі, так само як Джуріан убив Кліфію. Тоді Темлін через убитого відчує весь біль, якого зазнала Кліфія.

— А Угода…

— Усе це було брехнею. Не існує жодного рядка про це в тій Угоді. Ти можеш убити безневинних фейрі стільки, скільки тобі заманеться, і ніяких наслідків для тебе не буде. Отож ти і вбила Ендраса, який того дня став жертвою, — Темлін сам відправив його через Стіну.

«Ендрас шукав того дня ліки», — якось сказав мені Темлін. Не від якоїсь магічної недуги, а ліки, щоб урятувати Прифію від Амаранти, ліки від цього прокляття.

Вовк… Ендрас просто дивився на мене, перш ніж я вбила його. Він дозволив убити себе. Тож після цього вбивства розпочалася низка подій, завдяки яким Темлін міг би дістати шанс зруйнувати прокляття. І якщо Темлін відіслав Ендраса того дня до лісу, добре усвідомлюючи, що той може померти… Ох, Темліне.

Ейсіл зігнулася, щоб підняти ніж для масла, скручений і погнутий, і почала дуже обережно розпрямляти тоненьке лезо.

— Для Амаранти все це було жорстоким жартом, дуже хитромудрим покаранням… Ви, люди, ненавидите й боїтеся фейрі, тож просто неможливо, щоб одна й та сама смертна дівчина вбила від ненависті одного фейрі, а потім закохалася в іншого. Однак прокляття Темліна могло бути зняте, тільки якщо ця дівчина встигне все це зробити до кінця терміну в сорок дев’ять років… Якби ця дівчина сказала йому, що кохає його, і це було б щирою правдою, прокляття було б зняте. Амаранта добре знала, що люди надто переймаються через вроду, і тому вкрила наші обличчя масками, і його обличчя також. Тому важче було знайти дівчину, яка зможе зазирнути за маску, зазирнути за його звірячу натуру й побачити саму душу. А потім вона зачарувала нас, щоб ми не могли розповісти про це прокляття. Анітелень. Ми ледве зуміли розповісти тобі про наш світ і його долю. Ця брехня про недугу — найкраще, що він міг вигадати, найкраще, що ми всі могли вигадати. І те, що я можу все це тобі зараз розповісти, означає, що гра скінчилася, вона перемогла.

Ейсіл сховала ніж до кишені.

— Коли Амаранта щойно прокляла його, Темлін щодня надсилав людей до ваших лісів. До лісів, до ферм, усіх у вовчій подобі, щоб вам, смертним, захотілося їх убити. Якщо вони поверталися, то ми завжди чули історії про молодих дівчат, які тікали, кричали, благали не вбивати їх, тож самі навіть руки не здіймали на вовків. Коли ж вони не поверталися, зв’язок Темліна із ними, як їхнього Лорда та господаря, підказував йому, що їх усіх убивали інші. Смертні мисливці, можливо, старіші жінки. Протягом двох років він щодня надсилав своїх підданих і щодня повинен був обирати того, хто цього разу вирушить за Стіну. Коли від його воїнів залишилася всього жменька, Темлін замислився й покинув свою затію. Відтоді він облаштувався тут і як міг захищав кордони нашого Двору. Решта Дворів уже перебували під владою Амаранти, і що там коїлося, тобі краще не знати. Звісно, не всі верховні правителі підкорилися їй. Сорок років тому троє виступили проти неї. Амаранта стратила і їх, і майже всю їхню рідню.

— Тож у Прифії був заколот? Які Двори виступили проти Амаранти?

Ця звістка надала мені сил. Я відійшла від стіни й розправила плечі. Можливо, я знайду союзників і вони допоможуть мені звільнити Темліна.

— Це були Двір Дня, Двір Літа і Двір Зими, — відповіла Ейсіл. — Утім, заколотом це назвати не можна. Так, дрібні бунти. Амаранта зуміла прицуркувати нас до земель наших Дворів. Тож ті лорди, які планували постати проти неї, просили допомоги у Вищих Фе в інших землях, використовуючи як посланців тих божевільних смертних, які потрапляли на наші землі. Більшість із них — це молоді дівчата, які мали нас за богів. «Діти Благословенних» — так вони себе називають. Поклоняються нам, як богам. Вони наважуються перетинати Стіну, думаючи, що їх тут у наречені візьмуть. Різне я про них чула. Шкода їх — треба ж бути такими дурними!

Я згадала ринок, куди ходила продавати шкури впольованих тварин, і захоплені обличчя тих дівчат. Як давно це було!

— Вони перетинали Стіну і відразу потрапляли до лап Амаранти. Годі навіть уявити, чим закінчувалася їхня «подорож у рай»… А коли Амаранта стратила бунтівних верховних правителів, ті, хто їх змінив, уже й пискнути боялися.

— Де тепер нинішні правителі цих Дворів? Їм дозволено жити на своїх землях, як жив Темлін?

— Таке ти кажеш! Ці Двори Амаранта загнала собі в Підгір’я, щоб знущатися з них як їй заманеться. Інші правителі, з тих, що стеляться перед нею і служать їй, — тим дозволено на якийсь час полишати Підгір’я. Та щойно Амаранта свисне — миттю мають бути там. Наш Двір був, так би мовити, на особливому положенні, поки не минули сорок дев’ять років. Але тепер…

Ейсіл здригнулася всім тілом.

— Зрозуміло, чому ти ховаєш своїх племінників, — тихо сказала я, дивлячись на утрамбовану торбину біля її ніг.

Ейсіл мовчки кивнула.

Виявивши серед уламків стіл, який майже не постраждав, вона спробувала його підняти. Я взялася з іншого боку. Стіл був важкий, і ми обидві сопіли від натуги.

— Ми із сестрою служили при Дворі Літа. Коли Амаранта вперше вторглася туди, серед тих, кого вона вбила, була і моя сестра зі знайденою парою. Решту погнали в Підгір’я. Я встигла схопити хлопчиків і подалася сюди. Більше йти мені було нікуди. Я попросила Темліна надійніше заховати племінників, що він і зробив. Сама ж попросилася до нього в служниці. Це сталося незадовго до проклятого маскараду. Тож я прослужила тут майже п’ятдесят років і бачила, як петля на шиї Темліна затягується дедалі тугіше.

Ми таки поставили стіл на ніжки і сперлися на нього, важко дихаючи й витираючи спітнілі обличчя, щоб трохи перепочити.

— Він не сидів склавши руки, — вела далі Ейсіл. — Попри те що навколо нишпорили її шпигуни, Темлін шукав способи зняти прокляття. Його мучили докори сумління. Він припускав, що людська дівчина зможе його полюбити, але везти її сюди заради власного звільнення — це теж скидалося на рабство. А ще Темлін знав, що навіть якщо таке диво і станеться, Амаранта обов’язково вигадає якусь капость, щоб усунути, фізично знищити його обраницю. Вона вибила з Джуріана всі подробиці його розправи над Кліфією. Темлін кілька десятків років нікого не відправляв до вас. Беріг своїх фейрі. Але минулої зими, коли до кінця терміну залишалися лічені місяці, не витримав. І знову став посилати «вовків» у ваш світ. Він їх не силував. Навпаки, вони ладні були віддати життя, щоб урятувати і Темліна, і всіх нас… Двоє його посланців повернулися, але успіху не мали. Ендрас же натрапив на тебе, і ти з холодною ненавистю його вбила.