Сара Маас – Двір шипів і троянд (страница 62)

— Де Темлін?

Ейсіл затулила обличчя довгими кістлявими руками. Вона навіть схопилася за верхній край маски, немов намагалася її зняти, але маска не знімалася. Ейсіл зітхнула, її жилаві руки повиснули уздовж боків.

— Вона його забрала, — сказала служниця. — Повела в Підгір’я, де її Двір.

У мене всередині все похололо.

— Хто — «вона»? — спитала я, хоча знала відповідь наперед.

— Амаранта, — прошепотіла Ейсіл, знову боязко роззираючись довкруги, ніби та могла почути і з’явитися сюди.

— Навіщо? Хто вона взагалі така? Будь ласка, хоч ти розкажи мені правду.

Ейсіл здригнулася всім тілом:

— Правди захотілося, дівко? Гаразд, тоді слухай. Тепер уже все одно. Амаранта забрала Темліна через прокляття. Минуло сім разів по сім років, а він так і не зумів зруйнувати її прокляття. Вона скликала всіх верховних правителів, щоб побачили, як вона його зламає.

— Через як-ке п-прокляття? — затинаючись, спитала я.

Отже, було прокляття, накладене на маєток. Можливо, на весь Двір Весни. А я жила тут розкошуючи й навіть не підозрювала.

— Амаранта — верховна правителька Прифії. Вважай що королева, — прошепотіла Ейсіл, і в її очах спалахнув страх.

— Я чула, що влада в Прифії розділена порівну між сімома верховними правителями. Звідки взялася королева?

— Раніше так і було. Доти, доки не з’явилася на цих землях Амаранта як посланець від Гайберну — Сонного королівства.

Ейсіл нахилилася до мішка, що стояв біля обгорілих дверей і був набитий одягом і припасами. Немов забувши про моє існування, вона брела через розкидане кухонне начиння, збираючи ножі і вцілілу провізію. Мені пригадалася розповідь суріеля про підступного короля фейрі, який протягом століть виношував плани проти Прифії та світу смертних, а все через ту Угоду, яку його змусили укласти. Він відправив до Прифії злісних і підступних своїх поплічників. Їм належало залізти в душу до верховних правителів і поступово схилити тих до перегляду й розриву Угоди.

Стільців у кухні не було. Я прихилилася до стіни, забувши про кіптяву. Ейсіл підняла з підлоги дивом уціліле яблуко й, вирішивши, що воно їстівне, вкинула в торбину.

— Амаранта постійно мандрувала між Дворами, — продовжувала свою розповідь служниця. — Зачаровувала Вищих Лордів своїми солодкими розмовами, обіцянками про початок торгівлі між Прифією та Гайберном, покращенням зв’язків, спільними перевагами. Багато хто, особливо заможні торговці, слухали її зацікавлено. У неї були обіцянки для всіх. Її прозвали Нев’янучою Квіткою. І так вона протягом п’ятдесяти років жила тут, не належачи до жодного Двору. Вона запевняла, що відшкодовує збитки. Мовляв, під час Війни і вона, і Сонне королівство не завжди поводилися як слід. І їй вірили.

— Вона воювала проти людей?

Ейсіл повернулася до мене, припинивши на якийсь час снувати кухнею.

— Історія її життя — справжня легенда. Легенда, схожа на нічний кошмар. Вона була найкращим полководцем короля Гайберну, завжди билася на передньому краї, жорстоко розправляючись із людьми й нашими фейрі, які наважувалися допомагати людям. У неї була молодша сестра, Кліфія, яка також билася разом із Амарантою, так само віддана їхній справі. Та вона, на своє лихо, закохалась у смертного воїна на ім’я Джуріан. — Ейсіл зітхнула, здригаючись. — Джуріан командував могутніми людськими арміями, однак Кліфія все одно таємно зустрічалася з ним, усе одно кохала його до нестями. Вона була надто засліплена своїм коханням, щоб зрозуміти, що Джуріан підступно користується нею. Йому важливо було дізнатися про війська Амаранти та їх місцезнаходження. Амаранта про це здогадувалася, однак ніяк не могла переконати Кліфію покинути смертного. А сама не могла вбити його, бо її сестрі ця смерть завдала б великого болю.

Ейсіл пройшла до іншої стіни, де шафи менше постраждали від вогню. Вона відчиняла дверцята, прискіпливо оглядаючи те, що вціліло на полицях.

— Для Амаранти тортури та вбивства — звична річ і навіть задоволення, утім вона не змогла здійняти руку на Джуріана, бо дуже сильно любила свою сестру.

— Що сталося далі? — ледь чутно видихнула я.

— О, Джуріан зрадив Кліфію. Він отримав усю необхідну інформацію і після місяців, що їх провів у її ліжку, після того, що вдавав палкого коханця, він став катувати Кліфію, а потім безжально її вбив, розіп’явши на хресті з ясена, на якому вона навіть поворухнутися не могла. Він пошматував тіло Кліфії й таким відправив його Амаранті. Кажуть, що її гнів і лють могли змусити саме небо впасти на землю, якби король не наказав їй вгамуватися. Амаранта помстилася за сестру і вбила Джуріана, але спочатку спотворила його до невпізнання. Відтоді люди для Амаранти стали найлютішими ворогами. Всі поспіль, навіть ті, хто ніколи про неї не чув.

Ейсіл знайшла в шафці щось схоже на банку із соліннями й також вкинула до мішка.

— Коли супротивні сторони підписали Угоду, — вела далі Ейсіл, перевіряючи нижні полиці, — Амаранта не підкорилася її умовам і стратила всіх своїх рабів. Кажуть, у людей коротка пам’ять. У нашої знаті теж. Кілька століть тому Амаранта розповідала казки про те, що загибель сестри її змінила, а верховні правителі розвісивши вуха слухали її й вірили. Торговці були на її боці. Амаранта відновила торговельні відносини між Прифією й Сонним королівством — Гайберном. Але верховні правителі і не здогадувалися, що її кораблі привозили не лише товари. У трюмах Амаранта ховала солдатів власної армії. Король цього теж не знав. Про те ми дізналися, коли Амаранта одного разу оголосила Прифію своїм володінням. Наші землі вона зробила місцем збору своєї армії, щоб потім розірвати Угоду та знищити ваш світ. А дасть їй король благословення чи ні — їй давно вже це було байдуже. Сорок дев’ять років тому всі її улесливі промови і запевнення скінчилися. Вона завдала жорстокого удару по Прифії.

— Невже вона така сильна? — запитала я.

— Не так сильна, як хитра й підступна. Амаранта розуміла: у неї не буде стільки солдатів, щоб завоювати всі сім Дворів. До того ж верховні правителі дадуть їй відсіч силами своєї магії. Але підступність Амаранти не знала меж. Переконавшись, що верховні правителі цілковито їй довіряють, вона дочекалася, поки вони влаштують бал на її честь. У свого короля вона викрала давню книгу заклинань і приготувала особливе зілля, яке позбавляє магічної сили. Це зілля вона підмішала у вино, яким того вечора щедро пригощала верховних правителів. А вони, випивши вина, опинилися під її владою. Викрасти їхню магічну силу для Амаранти було не складніше, ніж зірвати яблука з гілок. Вона їх пограбувала, залишивши їм жалюгідні крихти цієї сили. Твій Темлін… Ти бачила лише бліду тінь колишнього Темліна. Якби ж ти знала, яку величезну магічну силу він мав… Спохопилися верховні правителі, та було пізно. Амаранта за кілька днів встановила свою владу над Прифією. Уже сорок дев’ять років ми є її рабами. А тепер вона вибирає відповідний момент, щоб розірвати Угоду й відібрати у вас землі. І не лише маленький шматочок острова, населений людьми. Амаранті потрібні й інші континенти.

Я так хотіла, щоб поряд зі мною опинився стільчик, або крісло, або лавка, на які можна було б упасти. Ейсіл із шумом зачинила останню шухляду й покульгала до комірчини.

— Тепер її звуть Шахрайкою. Ту, яка відібрала сили Вищих Лордів і побудувала власний палац під нашою Священною горою, у самому серці наших земель.

Ейсіл зупинилася коло дверей комірчини, знову здійняла руки до обличчя, знову сховала обличчя в долонях, але зробила лише кілька глибоких вдихів. Розповідь забрала в неї чимало сил.

Священна гора — той голий височезний пік, який я багато місяців тому побачила на муралі в кабінеті.

— Однак… є ще недуга на цих землях… Темлін сказав, що саме недуга забрала в них їхню магію…

— Амаранта і є недугою цих земель, — сердито мовила Ейсіл, опускаючи руки, і відчинила двері комірчини. — Не існує іншої недуги. Кордони руйнувалися, коли вона цього хотіла. Їй весело відправляти своїх чудовиськ атакувати наші землі, щоб перевірити, які сили залишилися в Темліна.

Тож якщо недугою була сама Амаранта, то загроза для світу смертних… Вона й була загрозою для нашого світу.

Ейсіл вийшла з комірчини з оберемком різних коренеплодів.

— А ти могла стати єдиною, хто був би здатний зупинити її.

Її погляд був важкий, вона вишкірилася на мене й скинула брукву та буряк у торбину. Зуби її були жахливо гострі.

— Ти могла б бути єдиною, хто звільнив би його, звільнив його магію, якби ти не була така сліпа до поклику свого серця. Усі ви, люди, такі! — Ейсіл сердито плюнула.

— Я не знала, — виправдовувалася я, простягаючи до неї руки.

— Ти не могла знати, — гірко засміялася Ейсіл.

Її сміх нагадував вороняче каркання.

— Це було частиною прокляття, накладеного на Темліна, — додала вона, знову пішовши в комору.

У голові в мене паморочилося. Щоб не впасти, я вдавилася спиною в брудну стіну.

— Про яке прокляття ти говориш? — крикнула я і не впізнала свого голосу, який умить став якимось писклявим. — У чому полягає прокляття, накладене на Темліна? Що вона з ним зробила?

Ейсіл витягла з комори кілька банок з прянощами.

— Темлін і Амаранта знайомі давно. Його сім’я мала тісні зв’язки із Сонним королівством. Двір Весни й Гайберн під час Війни були союзниками. Їх зближувало бажання зробити людей вічними рабами. Батько Темліна… Що про нього скажеш? Жорстокий він був і примхливий. Був у дружніх стосунках з королем Сонного королівства й Амарантою. У дитинстві Темлін часто мандрував туди з батьком. І знав, на що здатна Амаранта. Якось Темлін сказав, що бився б до останньої краплі крові, щоб захистити свободу, що він ніколи не дозволив би рабства. Може, він і соромився батьківської спадщини. Або ж колись на собі відчув, як бути рабом. З часом у Амаранти спалахнула пристрасть до Темліна. Радше хіть. Запала на нього всерйоз. Але Темлін наслухався історій про Війну і знав, які жахіття коїла Амаранта, король Гайберну і його батько над людьми та фейрі. Він знав про жорстоку розправу Амаранти над Джуріаном. Коли вона опинилася тут, намагаючись заманити Темліна в ліжко, він зустрів її дуже насторожено. Тримав Амаранту на відстані, поки не позбувся магічних сил.