Сара Маас – Двір шипів і троянд (страница 49)
Розділ 25
Темліна викликали на один із його кордонів за кілька годин по тому. Куди саме й навіщо, він мені не сказав. Однак я й сама все відчула, особливо з того, про що він мені
Він залишався там протягом ночі, — вперше не ночував удома, — однак послав Люсьєна повідомити мені, що сам живий. Люсьєн надто акцентував слово «живий», тож я майже не спала, але якусь частинку моєї душі гріло те, що Темлін передав мені бодай таку звістку. Я знала… Я добре знала, що ступила на шлях, кінець якого призведе до розбитого вщент мого смертного серця. А втім… не могла зупинитися.
Не могла від того дня, коли стала на двобій із нагами. І ось тепер — відрубана голова… Жорстокі ігри Дворів, де життя підданих нічого не варте. Щоразу, думаючи про це, я ледве стримувала нудоту.
Чому в Прифії так багато злості й жорстокості? Із цією думкою я нарешті заснула.
Прокинулася я від веселих грайливих звуків, а виглянувши у вікно, побачила, що весь сад прикрасили барвистими стрічками, гірляндами та прапорцями. На верхівках дальніх пагорбів готували багаття і прикрашали високі шести. Коли я запитала в Ейсіл про слово, яке ненароком почула від слуг у садку, дивне слово «юріск», вона відповіла:
— Ішлося про Літнє Сонцестояння. Головне святкування зазвичай відбувається у Дворі Літа, проте зараз усе змінилося. Тепер ми святкуємо Сонцестояння й на цих землях. Ти також підеш, тебе запрошено.
Літо… За ті тижні, які я провела за малюванням та обідами із Темліном, досліджуючи землі Двору Весни, Літо вже минуло. Чи справді моя родина досі вірить у те, що я гостюю в тітоньки, про яку раніше ніхто й не чув? Як вони взагалі живуть? Якщо сьогодні день Сонцестояння, то в нашому селищі має відбуватися невеличке свято, звісно, без жодних релігійних церемоній та ритуалів, хоча «Діти Благословенних» спробують залучати до себе молодь. А так лише їжа для всіх і безкоштовно пригощатимуть елем у корчмі, а може, навіть будуть танці. Це давало можливість відпочити бодай день від важких справ, у які щоліта занурюються з головою всі фермери. Декорації навколо маєтку свідчили про те, що тут готується щось значно грандіозніше, напевно релігійне.
Темліна я не бачила весь день. Занепокоєння зжирало мене зсередини, навіть коли я вийшла, щоб мерщій замалювати на полотні барвисті стрічки та прикрашений сад. Я дуже сподівалася, що свято Сонцестояння не вимагає таких ритуалів, як Ніч Вогнів. Я не могла уявити, що вчинила б, коли знову побачила б прекрасних жінок фейрі, які вишукалися перед Темліном.
Тільки ближче до вечора я почула глибокий низький голос Темліна та жвавий сміх Люсьєна, який відлунював по всьому будинку й наздогнав мене в кімнаті для малювання. Мені враз полегшало, і я помчала їм назустріч. Однак мене перехопила Ейсіл, завернула нагору і змусила зняти штани й туніку, забризкані фарбами, і надягти легку яскраво-синю шифонову сукню. Вона не стала заплітати моє волосся в коси, як зазвичай, однак уплела, подібно до вінка, гірлянду з білих, рожевих та блакитних польових квітів.
Я почувалася маленькою дівчинкою, яку дорослі готували до свята. Але зовні я вже не була худорлявим дівчиськом. Я обмацувала талію, водила долонями по округлих вигинах стегон. Якось непомітно я перетворилася на жінку. Раніше ж я відчувала лише м’язи й кістки.
— Кипіти мені в Котлі! — присвиснув Люсьєн, коли я зійшла вниз. — У неї вигляд, як у Вищої Фе.
Я була надто захоплена роздивлянням Темліна, бо шукала на ньому криваві позначки, щоб відреагувати на Люсьєнів комплімент.
Темлін перехопив мій погляд і широко всміхнувся. Не знаю, з ким або чим він бився, але повернувся без єдиної подряпини.
— Ти дуже гарна, — тихо мовив Темлін.
Від його ніжного тону хотілося замуркотіти.
Проте я розправила плечі, щоб не показати, як сильно його слова, голос, усмішка розчулили мене. Не зараз. Тож я сказала:
— Здивована, що мені взагалі дозволили брати участь у сьогоднішньому святкуванні.
— На превеликий жаль для тебе і твоєї шиї, день Літнього Сонцестояння — це лише веселе свято, — під’юдив мене Люсьєн. — Сьогодні просто вечірка.
— Ти, напевно, замість того щоб спати вночі, вигадуєш, як поглузувати з мене.
Люсьєн підморгнув мені, а Темлін голосно засміявся й запропонував узяти його під руку.
— Він каже правду, — сказав верховний правитель.
Моє тіло горіло в тих місцях, якими ми торкались одне одного. Мені перехоплювало подих від дотику його сильних м’язів, що ховалися під зеленою тунікою. Він повів мене до саду; Люсьєн ішов за нами.
— Сонцестояння святкують тоді, коли день та ніч стають рівними. Час нейтралітету. Коли кожен може скинути із себе тягар влади й просто насолоджуватися тим, що ми — фейрі. Не Вищі Фе, не Вищі Лорди або нижчі фейрі, просто
— Тож там на нас чекають співи, танці та багато-багато випивки, — оголосив Люсьєн, наздоганяючи мене. — І дещо інше, — з лукавою усмішкою додав він.
Кожне торкання до Темліна вабило мене притулилися до нього всім тілом, відчути його запах, пригорнутися, спробувати на смак. Не знаю, чи він побачив той шалений жар, що пашів у моєму тілі, піднімався до шиї та обличчя, чи почув нерівне серцебиття. Хай там як, але він не виказав жодної емоції, лише міцно тримав мою руку, коли ми вийшли із саду й попрямували в поля.
Сонце вже сідало й кидало на землю останні промені, коли ми нарешті дісталися великого плато, на якому мали відбуватися святкування. Я намагалася не витріщатися на фейрі, яких тут було сила-силенна. Попри те, що вони безсоромно витріщалися на мене. Я ще ніколи в житті не бачила стількох охочих святкувати. Сьогодні з моїх очей була знята полуда, і я милувалася прекрасними сукнями, стрункими тілами, чимось схожими на людські й водночас геть іншими. Я запам’ятовувала побачене, приберігаючи для малювальної студії. Моя поява поруч з верховним правителем викликала шквал посмішок і цікавих поглядів. Темлін застережливо загарчав, і фейрі миттю згадали, навіщо вони тут зібралися.
Столи з їжею виставили на віддаленні. Я відійшла від Темліна і прилаштувалася до тих, хто хотів укинути до рота щось зі святкових наїдків. Не тому, що хотіла їсти, а щоб мене не вважали його живою іграшкою.
Заграла музика, спалахнуло велетенське вогнище, забили барабани. Усе закликало до танців на траві. Це було світле, веселе й відкрите свято, радісна сестра похмурої й безжальної Ночі Вогнів.
Люсьєн кудись зник, а в Темліна, певно, були якісь обов’язки на цьому святі. Тож я вирішила насолодитися шматочком листкового пирога з полуницею, а ще яблучним тортом та ожиновим тістечком. Ці страви не дуже відрізнялися від нашої звичайної їжі, що її влітку готували люди. Я стояла з тарілкою під велетенським платаном, прикрашеним шовковими гірляндами та мерехтливими стрічками.
Мені було приємно залишитися на самоті. Я роздивлялася прикраси, прапорці та стрічки, візерунки й тіні. Я вже навіть знайшла готовий сюжет для своєї наступної картини. Намалюю танець фейрі неземної краси. Такі дивні для мене рухи, кольори. Я намагалася пригадати, чи був хтось із цих фейрі зображений художниками, картини яких висіли в галереї Темліна.
Мені захотілося запити солодощі вином, і я відійшла від того місця, де стояла. Сонце вже сховалося за овид, охочих святкувати ставало дедалі більше. На інших пагорбах теж спалахнули вогнища, — коли замовкали тутешні музиканти, музика лунала звідти. Я вирішила скуштувати золотистого іскристого вина. Слуг сьогодні не було, тож я сама взяла кришталевий графин і наповнила келих. У цей час з’явився Люсьєн і заглянув мені через плече.
— На твоєму місці я не пив би цього.
— О, і чому? — здивувалася я, вдивляючись у бульбашки в золотому напої.
— Вино фейрі, випите в День Сонцестояння… — усміхнувся Люсьєн.
— Гм-м-м, — тільки й відповіла я йому.
Воно не мало такого запаху, як усі алкогольні напої, які мені довелося куштувати. В ньому був аромат літа, що розлився соковитою зеленою травою і впав у кришталеві води озера. Мені забракло б слів, щоб передати фантастичний аромат вина.
— Я серйозно, не жартую, — застеріг Люсьєн, коли я піднесла кубок до уст.
Від здивування я скинула бровою.
— Пам’ятаєш, що трапилося, коли ти востаннє не послухалася мене?
Він тицьнув у мою шию, а я відмахнулась від його руки.
— Я пам’ятаю. А ще я пам’ятаю, як ти сказав, що відьмині ягоди безпечні, а потім я марила, у мене була лихоманка, — нагадала йому про один із днів.
Після того в мене були жахливі галюцинації, а Люсьєн сміявся як навіжений. Темлін не витримав і зіпхнув його в холодне озеро. Я відігнала ці спогади. Сьогодні, тільки сьогодні я дозволю собі по-справжньому бути собою. Геть усі застереження. Забуду про недугу, яка підкрадається до меж нашого двору, погрожуючи моєму верховному правителю та його землям… А куди зник Темлін? Якби знову виникла загроза, Люсьєн напевно знав би. І торжества скасували б.
— Цього разу я справді не жартую, — мовив Люсьєн.
Я зробила крок назад, бо він хотів відібрати кубок.
— Мені буде непереливки, якщо Темлін дізнається, що ти пила фейське вино.
— Ти завжди рятуєш свою шкуру! — розізлися я й одним духом випила все вино з кубка.
Здавалось, що мільйони феєрверків вибухнули всередині мене, наповнюючи мої вени зоряним сяйвом. Я голосно засміялась, а Люсьєн застогнав.