Сара Маас – Двір шипів і троянд (страница 43)

Обличчя так палало, що я аж спітніла. То ось чому ті три жахливі фейрі були там, ось чому вони думали, що я буду рада виконати будь-які їхні збочені забаганки.

— Річ у тім, — засміявся Люсьєн, — що Тем не єдиний, хто сьогодні виконуватиме Ритуал. Коли він зробить свій вибір, ми вільні обирати між тими, хто залишився. Хай це не Великий Ритуал, але й наші нічні розваги теж допомагають землі.

Він удруге струсив із себе невидиму руку й уп’явся очима в пагорби.

— Тобі неймовірно пощастило, що я знайшов тебе так вчасно. Бо він почув би твій запах, обрав би тебе, але до печери ти зайшла б не з Темліном. — Він зустрів мій погляд, і в мене мороз пішов поза спиною. — Не думаю, що тобі це сподобалося б. Сьогодні не ніч кохання.

Я ковтнула, тамуючи нудоту.

— Мені час іти, — сказав Люсьєн, не відриваючи погляду від пагорбів. — Мені конче потрібно повернутися раніше, ніж він прийде до печери, і принаймні спробувати стримати, коли він відчує твій запах і не знайде серед натовпу.

Мені стало моторошно від думки, що Темлін здатен узяти мене силою, а чари можуть змити будь-яке відчуття себе, розуміння добра і зла. Проте почувши, що… що ота первинна звіряча частина його жадала мене… Мені навіть стало важко дихати.

— Залишайся сьогодні у своїй кімнаті, Фейро, — кинув через плече Люсьєн, прямуючи до дверей у сад. — Хай хто стукатиме, не відчиняй. І не виходь до ранку.

Я присіла біля туалетного столика і, мабуть, задрімала. Прокинулася я тієї миті, коли барабани стихнули. Простір наповнився дзвінкою тишею. Палац стояв досить далеко від пагорбів, але магія цієї ночі відчувалася й тут. Волосся в мене на руках стало дибки, коли мене накрила і рушила далі хвиля магії.

Я намагалася не думати, де ця магія народжується, але ж знала про її можливе джерело, тому густо почервоніла. Мені здавило груди. Годинник показував третю годину ночі.

Ну що ж, він напевно не поспішав і насолоджувався Ритуалом. Отже, дівчина, найімовірніше, була вродлива й чарівна і цілком задовольнила поклик його інстинктів.

Цікаво, чи вона зраділа, коли Темлін обрав її? Можливо. Вона прийшла на ті пагорби за власним бажанням. Зрештою, Темлін був Вищим Лордом, а його вибір — честю для кожної. До того ж Темлін вродливий. Напрочуд вродливий. Я не бачила верхньої частини його обличчя, але очі були гарні, а вуста — повні й чуттєві. А ще було його тіло, таке… таке… Я зашипіла й підхопилася.

Подивилася на двері своєї кімнати, на пастку, яку я змайструвала. Яка дурня — ніби ці мотузки та палки зможуть захистити мене від демонів на цих землях.

Мені треба було щось робити руками, тож я обережно розібрала пастку. Потім відчинила двері й прослизнула до темного коридору. Яке сміховинне свято. Абсурдне. Як добре, що люди вже давно відмовилися від ритуалів.

Я дійшла до порожньої кухні, з’їла десь пів хлібини, яблуко й поласувала лимонним пирогом. Потім заїла все це шоколадним печивом і попрямувала до своєї маленької майстерні. Мені треба було здихатися моторошних образів, навіть якщо доведеться малювати при світлі свічок.

Я пройшла коридор і вже мала завернути в другий, коли переді мною постала висока чоловіча фігура. Місячне сяйво з відчиненого вікна зробило його маску на обличчі сріблястою. Волосся, розпущене і прикрашене лавровим вінком, також стало сріблястим у місячному сяйві.

— Кудись ідеш? — спитав Темлін.

Я не впізнала його голосу, він наче лунав із якогось іншого світу.

— Нічний перекус, — відповіла я, ретельно стежачи за кожним його рухом.

Його оголені груди були вкриті візерунками темно-синього кольору. Там, де його торкалися пальці обраниці, візерунки стерлися, — починаючи з м’язистого живота і спускаючись нижче, куди я намагалася не дивитися і де слідів від фарби майже не лишилося.

Я збиралась пройти повз нього, але Темлін схопив мене й притиснув до стіни. Печиво випало з руки, коли він здавив мої зап’ястки.

— Я почув тебе, — прошепотів він, і його розфарбовані груди важко підіймалися й опускалися неймовірно близько до моїх. — Я шукав тебе. Але тебе не було.

Від нього тхнуло магією, а в очах мерехтіли залишки тієї прадавньої сили. Ані доброти, ані гострих жартів, ані м’яких докорів. Темліна, якого я знала, не було.

— Відпусти, — сказала я якомога спокійніше, однак із його пальців вилізли кігті й увіп’ялись у дерев’яну обшивку стіни позаду мене. Ним досі володіла магія. Тієї миті він був більше звіром, ніж фейрі.

— Я втрачаю через тебе розум, — прогарчав він, і звук вібрацією пройшовся моєю шиєю, проник у груди — вони аж заболіли. — Я шукав тебе всюди, а тебе там не було. І тоді, — його обличчя наближалося до мого, допоки наші подихи не злились, — тоді мені довелося обрати іншу.

Я не могла втекти. І навіть не була певна, чи хотіла того.

— Вона просила, щоб я поводився з нею жорстко, — прогарчав Темлін, виблискуючи зубами в місячному сяйві, і наблизив губи до мого вуха. — А з тобою я був би ніжний.

Я здригнулась і заплющила очі. Кожна клітинка мого тіла напружилась, а його слова розливались у мені та віддавалися відлунням.

— Під час Ритуалу я змусив би тебе кричати моє ім’я. І будь певною, ми робили б це до самого світанку, Фейро.

Моє ім’я він промовив так, наче пестив, а його гарячий подих лоскотав мені шию. У мене мимохіть вигнулася спина.

Темлін вирвав кігті зі стіни. У мене ослабли коліна. Я вхопилася за стіну, щоб не впасти і не вхопитися за нього, — щоб ударити чи обійняти, я не знала.

Я розплющила очі. Він досі посміхався хижо, по-звірячому.

— Чому це мене мають задовольняти чужі недоїдки? — обурилася я, відштовхуючи його від себе.

Він знову схопив мене за руку й уп’явся іклами мені в шию.

Я скрикнула, бо ікла зімкнулися на чутливому місці між шиєю та плечем. Я не могла поворухнутися, не могла думати, і увесь мій світ, здавалося, зменшився. І зараз цей світ зосередився тільки на його губах, відчутті його ікл на моїй шкірі. Він не уп’явся в плоть, просто прикусив. Відчуття його тіла, міцного, напруженого і м’якого водночас, розлютило мене й прошило блискавкою бажання. Я потерлася об нього стегнами. А мала б ненавидіти за цей дурний ритуал, за жінку, із якою він сьогодні був.

Його укус послабшав, а язик почав пестити те місце, де мить тому були ікла. Він не рухався, просто цілував мене в шию. Хижо, владно, лінькувато. Жар пульсував у мене між ногами, а коли він притиснувся до мене всім своїм тілом, до кожної моєї голодної місцинки, я не втримала стогону.

Він відсахнувся від мене. Моїй розжареній шкірі повітря здалося крижаним. Я важко дихала, а Темлін лише дивився на мене.

— Ніколи більше не смій переступати через мою волю, — сказав він.

Його голос був подібний до мурчання хижака і пробуджував у мені бажання, а потім заколисував й змушував підкорятися йому.

Лише усвідомивши його слова, я розправила плечі. Він знову хижо посміхнувся, і… отримав від мене добрячого ляпаса.

— Ніколи не наказуй, що мені робити, — видихнула я. Рука боліла. — І не кусай мене, наче якийсь скажений звір.

Він гірко осміхнувся. Місячне сяйво перетворило колір його очей на барви листя в сутінках. Ще. Я хотіла ще відчути його тіло, яке притискає мене до стіни, я ще раз хотіла відчути його ікла, уста, язик на своїй оголеній шкірі, на грудях, між моїми ногами. Усюди. Я хотіла відчувати його. Усюди. Я захлиналася від цього бажання.

Його ніздрі почали роздиматися, коли він відчув мене, — усі палкі дикі думки, що пронизали моє тіло, мої відчуття. Він видихнув гаряче й гучно.

Гиркнув лише раз — тихо, невдоволено, сердито — і пішов геть.

Розділ 22

Я прокинулася, коли сонце було вже високо в небі, після того як усю ніч прогомзалась у ліжку, геть спустошена. Усе тіло боліло.

Усі слуги ще спали після нічного святкування, тож я сама собі наповнила ванну й насолодилася теплою водою. Хай як я намагалася забути відчуття губ Темліна на шиї, на згадку мені залишився велетенський синець. Після ванни я вдяглась у чисте вбрання й сіла заплітати собі коси.

Я відчиняла шухлядки в пошуках хустинки або шарфа, щоб прикрити слід від укусу, який виднівся над коміром моєї блакитної туніки, однак зупинилась і огледіла себе у дзеркалі. Він поводився зі мною, як грубий дикун, — хай побачить, що зробив минулої ночі, і це буде найменшим покаранням для нього.

Я пирхнула й розстібнула комір туніки, прибрала пасма золотаво-брунатного волосся за вуха, щоб нічого більше не заважало. Я не мала наміру ніяковіти через події минулої ночі.

Наспівуючи собі під ніс, я вирушила вниз. У цей час Темліну і Люсьєну зазвичай подавали другий сніданок. Розчинивши двері до їдальні, я побачила їх обох за столом — вони спали. Люсьєн узагалі спав з виделкою в руці.

— Доброго всім дня, — привіталася я із аж надто солодкою усмішкою в бік Вищого Лорда.

Він кліпнув очима, а потім обидва фейрі забурмотіли привітання, поки я сідала за стіл напроти Люсьєна, хоча моє звичайне місце було напроти Темліна.

Я випила зі свого кубка води, перш ніж накладати їжу собі в тарілку й братися до страв. Поки що я насолоджувалася напруженою тишею.

— А вигляд у тебе дуже свіженький, — помітив Люсьєн, позираючи в бік Темліна.

Я кокетливо гойднула головою.

— Добре спала?

— Як немовлятко, — усміхнулася йому, а сама продовжувала їсти, відчуваючи, як погляд Люсьєна вивчає мою шию.