Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 99)

За останні кілька тижнів я відчула полегшення від того, що стала спати, мені не снилися кошмари й мене не нудило, коли я сідала за обідній стіл.

До обличчя й тіла повернулися колишні обриси. Людському організму на таке відновлення знадобилися б довгі тижні, у мене ж усе відбулося значно швидше завдяки диву, створеному безсмертною кров’ю.

А сукня, в яку мене одягли…

Я ніколи в житті не носила нічого подібного й сумнівалася, що колись надягну таке знову.

Зшита з найдрібніших світло-блакитних коштовних каменів, які здавалися майже білими, сукня облягала моє тіло і шлейфом спадала донизу, немов водоспад зоряного світла. Довгі рукави також облягали руки й закінчувалися манжетами з діамантів. Неглибокий виріз на шиї оголював ключиці, але скромність крою компенсувалася тим, що сукня підкреслювала фігуру в місцях, які жінці хотілося б підкреслити. Волосся було зібране за допомогою двох гребінців зі срібла й діамантів. Вони перехоплювали пасма, прибираючи їх із чола, але даючи змогу вільно спадати на плечі. Стоячи одна перед дзеркалом у тиші своєї кімнати, я подумала, що цієї миті схожа на падучу зірку.

Присутності Різа в будинку не відчувалося. Тоді, набравшись сміливості, я піднялася на дах.

Моя сукня шелестіла й побрязкувала, поки я йшла темним приміщенням. Більшість світильників погасили, інші ледве жевріли.

Усе місто пригасило вогні.

На даху я побачила крилату мускулисту постать, і моє серце тьохнуло.

Але потім чоловік повернувся, і я відчула його запах.

— Мені слід було дозволити Нуалі й Керрідвен причепурити і мене, — тихо присвиснув Кассіан.

Я не знала, усміхнутися мені чи скорчити йому гримасу.

— У тебе й без того чудовий вигляд.

Сьогодні на ньому не було бойових обладунків — проста чорна туніка з глибоким вирізом, що вигідно підкреслювала його треноване тіло воїна. Чорне волосся зачесане й пригладжене, і навіть крила чистіші, ніж завжди.

Кассіан витягнув уперед руки. Його Сифони були на місці — металева, без пальців, рукавичка виглядала з-під рукавів його туніки.

— Готова?

Кассіан був мені компанією останні два дні, щоранку тренуючи мене. Поки він демонстрував особливості використання іллірійського клинка — переважно як ним когось випатрати, — ми теревенили про се, про те: наші однаково жалюгідні спогади з дитячого життя, полювання, їжу… Про що завгодно, лише не про Різенда.

Тільки раз Кассіан між іншим згадав, що Різ надовго засів у Будинку Вітру. Але він помітив, як змінився вираз мого обличчя, і не став розвивати цю тему.

Зараз він усміхався мені.

— Ти напевно дуже поважчала в усіх цих коштовностях та бісері. Сподіваюся, що ти тренувалася розсіюватися. Бо що, коли раптом я тебе впущу?

— Дуже смішно. — Я дозволила йому підхопити мене на руки, і ми злетіли в небо.

Розсіювання досі не давалося мені, але я раптом зрозуміла, що хотіла б, щоб у мене були крила. Величні, могутні крила — тоді я могла б літати, як вони, могла б побачити світ і все, що в ньому є.

Запізнілі мерехтливі вогники внизу під нами згасли. На небі не було місяця, не чутно було музики, яка наповнює вулиці. Тиша — мовчазне очікування чогось.

Кассіан високо летів в умиротвореній темряві туди, де вдалині нечітко вимальовувався Дім Вітру. Я змогла розрізнити групи людей, що зібралися на численних балконах і верандах, лише за слабким мерехтінням зоряного світла на їх волоссі, а потім за дзвоном склянок і тихою розмовою, коли ми наблизилися.

Кассіан опустив мене на багатолюдній веранді недалеко від обідньої зали, і лише кілька гуляк байдуже поглянули на нас. Чаші з фейським світлом, що слабко мерехтіли в Будинку Вітру, висвітлювали заставлені різноманітною їжею столи й нескінченні ряди зелених пляшок ігристого вина на ньому. Кассіан пішов і невдовзі повернувся з келихом вина для мене. Жодних ознак присутності Різенда.

Може, він уникатиме мене весь вечір?

Хтось прокричав ім’я Кассіана з нижньої веранди, і він поплескав мене по плечу й зістрибнув униз. Високий чоловік з обличчям, схованим у тіні, привітав Кассіана, стиснувши його передпліччя — білі зуби сяйнули в темряві. Азріель уже стояв поруч із незнайомцем, його крила були щільно притиснуті, щоб ніхто з гуляк їх випадково не зачепив. Він, Кассіан і Мор сьогодні весь день були тихі — із цілком зрозумілих причин. Я пошукала очима інших моїх…

Друзів.

Це слово прозвучало у мене в голові. Чи справді вони ними були?

Амрен я ніде не узріла, проте угледіла золоте волосся Мор тієї самої миті, коли й вона звернула на мене увагу. Крім того, Азріель безсоромно роздивлявся її пишні форми ззаду. Кассіан і незнайомець уже надто завзято спілкувалися й не помічали, з яким захопленням споглядає Мор головний шпигун. Через хижий вираз його обличчя у мене скрутило шлунок.

Я пригадала, як це було — піддатися йому. Як близько я була минулої ночі.

— Залишається не так багато, — сказала Мор.

— До чого?

Ніхто так і не розповів мені, що вони очікують, — не хотіли зіпсувати сюрприз від Зорепаду.

— До веселощів.

Я подивилася на свято, що вирувало довкола нас.

— Хіба це не весело?

Мор вигнула брову.

— Взагалі-то, всім байдуже щодо цієї частини свята. Тільки-но все почнеться — і ти все зрозумієш. — Вона пригубила ігристого вина. — Ось ця сукня! Тобі пощастило, що Амрен ховається на своєму маленькому горищі, інакше вона напевно зняла б із тебе. Марнолюбний дракон.

— Вона не зробить перерву у своїй розшифровці?

— І так, і ні. Вона стверджує, що Зорепад якимось чином непокоїть її, виводить із рівноваги. Хто знає? Вона могла це вигадувати, щоб вирізнитися з-поміж усіх.

Навіть коли вона вимовляла ці слова, її голос звучав напружено і немов звіддалік. Я тихо спитала:

— Ти готова до… завтра?

Завтра ми повинні були залишити Веларіс, і ніхто не мав знати маршруту нашого пересування в цьому районі. За скупою інформацією, яку я отримала від Азріеля вранці за сніданком, Мор поїде у Двір Жахіть, щоб дізнатися, як просувається одужання її батька.

Напевно, це не найкраще місце, щоб обговорювати наші плани, але Мор лише сумно усміхнулася.

— У мене немає вибору, крім як бути готовою. Я піду разом з вами в табір, а пізніше рушу далі.

— Кассіан буде щасливий, — сказала я.

Навіть попри те, що Азріель був єдиний, хто докладав усіх зусиль, щоб не витріщатися на неї.

— Можливо, — пирхнула Мор.

Я скинула бровою:

— Отже, ви двоє…

Мор знову сумно усміхнулася.

— Одного разу було. Навіть це не зовсім так. Мені було сімнадцять, йому не набагато більше.

Отоді все це і сталося.

Але коли вона зітхнула, на її обличчі не було смутку.

— Котел, це було так давно! Я гостювала в Різа протягом двох тижнів, а він тренувався у військовому таборі. Кассіан, Азріель і я потоваришували. Одного разу вночі Різ та його мама були змушені повернутися до Двору Ночі, і Азріель вирушив з ними, тож Кассіан і я залишилися вдвох. І тієї ночі, слово по слову… мені захотілося, щоб Кассіан став тим, хто зробить зі мною це. Мені хотілося мати право вибору.

Утретє вона знизала плечима. Я замислилася, чи мріяв Азріель колись бути на місці того, кого вона тоді вибрала. Чи зізнавався він колись у цьому Мор або Різу. Чи злився він, що був відсутній тієї ночі, коли Мор не подумала про нього.

— Різ повернувся наступного ранку, і, коли дізнався про те, що сталося… — Вона тихо розсміялася. — Ми намагаємося уникати розмов про той інцидент. Він і Кассіан… Ніколи більше не бачила, щоб вони так несамовито билися. Сподіваюся, і не побачу. Я знаю, що Різа дратувала не так моя втрата цнотливості, як небезпека, на яку я себе наразила. Азріель лютував іще більше, хоча він і поступився Різу правом дати Кассіанові прочухана. Вони знали, що зробить моя сім’я за принизливий для мене зв’язок із неправонародженим нижчим фейрі. І вони мали рацію.

Вона легко торкнулася свого живота, немов відчувши цвях, яким вони прокололи його.

— Тому ти й Касcіан, — сказала я, бажаючи облишити цю тему, уникнути темряви, — ви ніколи не були разом після цього?

— Ні, — сказала Мор і тихо засміялася. — Тієї ночі я була відчайдушна й нерозсудлива. Я обрала його не лише за його доброту, а ще й тому, що хотіла, щоб мій перший раз був з одним із легендарних іллірійських воїнів. Направду я хотіла лягти з найвидатнішим із іллірійських воїнів. І лише однісінький раз поглянувши на Кассіана, я твердо знала, що це він і є. Після того як я отримала що хотіла, після… всього мені не хотілося, щоб це стало причиною розбрату між ним і Різендом або навіть Езом, тому… більше ніколи.

— І після того ти ні з ким не була?

Навіть зі Співцем тіней, який намагався не дивитися на неї з тугою на обличчі…

— У мене були коханці, — сказала Мор. — Вони мені набридли. І в Кассіана були, тож не звертай уваги на цей тужливий вираз обличчя й відкинь стереотипи про невзаємне нещасливе кохання. Він просто хоче того, чого не матиме ніколи, і від початку віків його дратує те, що я так різко все забула й пішла, не обертаючись.

— О, ти навіть не уявляєш, як це його дратує, — сказав Різенд позаду мене.