Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 96)

Ми обоє подивилися на нього.

Намісник розглядав нас без тіні збентеження, спершись на стіну. Не знаючи, чи можна перервати нас. Наполовину переляканий, не наважуючись це зробити. Це ми його відволікали. Ми були фокусом, що відвертав увагу, поки Азріель шукав кулю.

Я знала, що Різ досі утримує погляд Кейра, проводячи кінчиком язика по моїй шиї.

Я вигнула спину, очі млосно прикриті, а дихання збилося. Я горіла, просто палала…

— Гадаю, він відчуває таку відразу, що віддав би мені кулю зі своєї волі, тільки б ми звідси забралися, — сказав голос Різа у мене в голові, а друга його рука рушила в небезпечному напрямку до мого центру. Але в мені наростало таке нестерпне бажання, і під сукнею на мені більше нічого не було, тож ніщо не могло б приховати доказ мого бажання і рух його руки, якщо він перемістить її бодай трохи вище…

— Ти і я влаштували тут прекрасне шоу, — відповіла я.

І вимовила ці слова таким хрипким і пристрасним голосом, якого ніколи раніше від самої себе не чула. Навіть подумки.

Його рука сковзнула вище по внутрішній частині мого стегна, пальці звивалися.

Я вигнулася на ньому, щоб не дати йому доказів того, наскільки я збуджена. І раптом відчула його кам’яну твердість під собою.

Усі думки розвіялися у мене в голові, залишився лише трепет перед цією силою, яку я відчула, звиваючись уздовж цієї приголомшливої випуклості. Різ низько і грубувато засміявся.

Кейр дивився, дивився і дивився на нас. Заціпенілий. Нажаханий. Вимушений стояти тут, поки Різ не дозволить йому піти… Не запитуючи, навіщо він його відпускає. Не замислюючись, куди зник командир шпигунів.

Я знову повернулася, зустрілася поглядом з палахкотливими очима Різа і провела язиком по його шиї. Вітер, і море, і цитрус, і піт. Я майже розлетілася на друзки.

Знову розвернулася вперед, а губи Різа ковзнули по моїй шиї уздовж хребта, і я знову відчула твердість, що впиналася в мене наполегливо, владно. Саме в той момент, коли його рука ковзнула по моєму внутрішньому стегну занадто високо.

Я відчула, як його увага хижо перемкнулася на вологу, яку він там відчув. Незаперечний доказ того, що моє тіло мене зрадило. Його руки стиснулися навколо мене, і моє обличчя спалахнуло. Можливо, я трохи засоромилася, але…

Різ відчув моє напруження й вогонь. Усе нормально, сказав він. Проте його голос звучав збентежено і плутано. Нічого страшного. Просто твоє тіло реагує.

— Тому що ти такий чарівний? — Це була спроба відвернути його увагу, і прозвучала вона вимушено, я й сама це відчула.

Він засміявся — напевно, щоб заспокоїти мене.

Ми танцювали одне навколо одного, жартували, провокували одне одного. І, можливо, це була реакція мого тіла, а може, реакція його тіла, але його смак погрожував знищити, поглинути мене.

Інший чоловік. Руки іншого чоловіка торкалися мого тіла, коли я й Темлін мало не…

Борючись з хвилею нудоти, що підступила, я вдала млосну, пристрасну посмішку. Саме цієї миті в залі з’явився Азріель і злегка кивнув Різу. Куля була в нього.

Мор ледь чутно, граційно наблизилася до головного шпигуна, обійнявши його за плечі, провела рукою по грудях жестом власниці і повернулася, щоб зазирнути йому в обличчя. Вкрита шрамами рука Азріеля обвила її талію, торкаючись оголеної шкіри, і злегка стиснула. Підтвердження, якого вона також чекала.

Мор усміхнулася йому так, що це, безсумнівно, спричинить плітки, і знову розчинилася в натовпі. Сліпуча, чарівна, вона змушувала всіх повірити, що командир шпигунів був там весь цей час і що тепер, можливо, вона запросила його у своє ліжко.

Азріель лише дивився вслід Мор, відсторонено, з нудьгою. Я замислилася, чи справді він був так само розбалансований, як я.

Різ поманив пальцем Кейра, і той, зашпортуючись, наблизився, при цьому насупився вслід своїй дочці. Ледве Кейр наблизився до помосту, магія Різа підхопила вино, і келих підлетів до нас. Різ поставив його на підлогу поряд із троном — це було дурне, непотрібне завдання, яке він дав наміснику, щоб нагадати тому про його місце. У нього немає влади, і цей трон не його.

— Чи повинен я перевірити, що вино не отруєне? — повільно вимовив Різ, одночасно просигналізувавши мені крізь наш ментальний зв’язок: — Кассіан чекає. Йди.

На обличчі Різа ще був слід згаслої пристрасті. Проте його очі… Я не могла прочитати, що означали тіні, які блукали в його очах.

Може, попри всі наші підбивання, після Амаранти він більше не хотів, щоб будь-яка жінка торкалася його так. Може, він не діставав задоволення від того, що його хтось хоче.

Мене катували й мучили, але жахи, пережиті ним, були зовсім іншого рівня.

— Ні, мілорде, — пробурчав Кейр. — Я ніколи не насмілився б заподіяти вам шкоду.

Ця розмова також була лише маневром, який мав відволікати. Я скористалася цим моментом, підвелася й попрямувала до Кассіана, який стояв біля колони й хижо посміхався всім, хто опинявся надто близько.

Я відчувала погляди всіх придворних на мені, відчувала, як вони нишком принюхуються до того, що було написано на моєму тілі. І коли я пройшла повз Кейра, навіть попри те, що за моєю спиною був Вищий Лорд, Намісник ледь чутно прошепотів:

— Ти ще отримаєш те, на що заслуговуєш, повіє.

Ніч вибухнула в тронній залі.

Люди закричали. І коли темрява розсіялася, Кейр стояв на колінах.

Різ залишався на троні. На його обличчі застигла маска крижаної люті.

Музика замовкла. З натовпу вийшла Мор, риси її обличчя спотворила вдоволена усмішка. І ось поруч неї з’явився Азріель, який стояв надто близько, щоб це могло бути просто випадковістю.

— Ти повинен вибачитися, — наказав Різ.

Моє серце тріпотіло від влади цього голосу, що віддає прямий наказ, від цієї чистої люті. М’язи напружилися на шиї Кейра, над губою виступив піт.

— Я сказав, — промовив Різ з жахливим спокоєм, — ти повинен вибачитися.

Намісник застогнав. І за мить…

Пролунав хрускіт — тріснула кістка. Кейр закричав.

Я дивилася… Дивилася, як його рука переламалася не в двох, не в трьох, а відразу в чотирьох місцях, шкіра в цих місцях натяглася й обвисла…

Знову хрускіт. Роздроблений лікоть. Мій шлунок стиснувся.

Кейр заридав, його обличчям потекли сльози — від злості й від болю водночас, судячи з ненависті, що блищала в його очах, коли він подивився на мене, потім на Різа. Але його губи промовили:

— Мені шкода.

Кістки на другій руці затріщали, ламаючись. Потрібні були чималі зусилля, щоб не здригнутися від цих звуків.

Різ посміхнувся, коли Кейр знову закричав, і звернувся до присутніх:

— Убити його за те, що він скоїв?

Тиша.

Різ посміхнувся. Потім звернувся до намісника:

— Коли прокинешся, не смій звертатися до лікаря. Якщо я дізнаюся, що ти не послухався…

Знову хрускіт. Мізинець Кейра різко вигнувся неприродним чином. Чоловік завив. Жар, що пульсував у моїй крові, обернувся на лід.

— Якщо дізнаюся, що ти мене не послухався… розірву тебе на шматки й закопаю в різних місцях, щоб ніхто ніколи не зібрав тебе знову докупи.

Очі Кейра розширилися від жаху. І ніби невидима рука обірвала його свідомість, він упав на підлогу.

Не звертаючись ні до кого особисто, Різ віддав наказ:

— Киньте тіло в його покої.

Двоє чоловіків, які з вигляду могли бути кузенами або братами Мор, метнулися вперед, піднімаючи Намісника. Мор дивилася на них, трохи глузливо посміхаючись, проте її обличчя зблідло. Він отямиться.

Різ сказав, що він прийде до тями.

Я змусила себе піти, поки Різ розпитував іншого придворного про якісь дрібниці.

Але вся моя увага залишалася прикутою до трону за моєю спиною, навіть коли я зупинилася поруч із Кассіаном, немов даючи можливість придворним наважитися підійти до мене, погратися зі мною. Але ніхто не насмілився цього зробити.

Ще довго після того, що сталося, я думала про Вищого Лорда, чиї руки, губи й тіло раптово змусили мене почуватися такою збудженою… Змусили мене палати. Це не допомогло мені забути, загоїти рани, не втамувало болю, просто я відчула себе живою. Ніби я цілий рік спала в кришталевій труні, а він щойно розбив її, струснув мене і змусив прокинутися.

Вищий Лорд, чия сила не лякала мене. Чия лють не розбивала мене на друзки.

І тепер я не знала, що мені з усім цим робити. Подумала: я по вуха в проблемах — який чудовий початок.

Розділ 43

Вітер ревів довкола мене й Різа, і, коли він розсіяв нас у небі над його Двором, ми, утім, опинилися не у Веларісі.