Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 95)

— Ідіть розважайтеся, — промовив він присутнім.

Усі слухняно розсіялися залою, а в дальньому кутку зазвучала музика.

— Кейре, — покликав Різ, і його голос розітнув залу, ніби блискавка темну ніч.

Одне це слово, і батько Мор заквапився до підніжжя трону. Кейр знову схилив коліно, хоча його обличчя виражало холодну неприязнь, коли він подивився на Різа, потім на мене і кинув швидкий погляд на Мор та обох іллірійців. Кассіан повільно кивнув йому, ніби нагадував, що пам’ятає й ніколи не забуде, що зробив зі своєю власною дочкою намісник Кам’яного міста.

Це перед Азріелем Кейр зіщулився в страху. Побачивши Того, хто говорить правду.

Я раптом усвідомила, що одного разу Азріель використає цей клинок проти батька Мор. І розділятиме того на шматочки дуже, дуже повільно.

— Звітуй, — сказав Різ, кісточками пальців пестячи мої ребра.

Кассіана, Мор і Азріеля він відпустив, і ті розсіялися в натовпі. За одну мить Азріель розчинився в тінях і зник. Кейр навіть не озирнувся.

Поруч із Різом у Кейра був вигляд похмурого хлопчика. Але я знала, що батько Мор уже далеко не юнак. І, судячи з усього, Намісник прагнув влади.

А Різ був втіленням влади.

— Ласкаво просимо, мілорде, — промовив Кейр глибоким м’яким голосом. — Раді вітати і вашу… гостю.

Рука Різа завмерла на моєму стегні, коли він повернув голову, щоб подивитися на мене.

— Вона просто чарівна, чи не так?

— Справді чарівна, — погодився Кейр, опускаючи очі. — У нас небагато новин, мілорде. Все тихо від вашого останнього візиту.

— І що, навіть карати нікого? — Кіт, який грається з мишею.

— Ні. Хіба що ви бажаєте, щоб я когось із присутніх… мілорде.

Різ клацнув язиком.

— Прикро. — Він знову оглянув мене, потім схилився і прикусив мочку мого вуха.

І будь я неладна, але я ще сильніше вигнула спину, відчуваючи, як він стиснув зуби й водночас довгим рухом свого великого пальця провів по ніжній, чутливій шкірі мого стегна, що дало мені відчуття неймовірної насолоди.

Моє тіло ослабло, напружилося, а дихання… Котел мене забирай ще раз! Запах Різенда, цитрус і море, міць, яку він випромінює… Моє дихання збилося…

Я знала, що він помітив, відчув цю зміну в мені.

Його пальці завмерли на моєму стегні.

Кейр почав перелічувати імена придворних, яких я не знала, нудні повідомлення про шлюби й союзи, криваві чвари. Різ дозволив йому говорити.

Його великий палець знову торкнувся мене, цього разу вкупі із вказівним.

Приглушене гудіння наповнювало мої вуха, і в цьому звукові тонуло все, крім дотику до мого стегна з внутрішнього боку. Музика в залі пульсувала, древня і дика, і люди притискалися одне до одного, танцюючи під неї.

Не відводячи очей від намісника, Різ невизначено кивав йому час від часу. Його пальці й далі пестили мої стегна, повільно, впевнено, поступово піднімаючись дедалі вище.

Усі дивилися на нас. Вони їли й пили, танцювали по колу, але не відводили від нас очей. Я сиділа в нього на колінах — особиста іграшка, — і кожен його рух, кожен прояв ласки всі вони бачили… А я почувалася так, ніби ми тут одні.

Кейр показав витрати й рахунки на управління Двором, і Різ знову кивнув йому. Цього разу я відчула, як його ніс зачепив чутливу шкіру між шиєю і плечем, і ось ту саму легку ласку повторили його губи.

Мої груди напружилися, обважніли, налилися бажанням — бажанням, яке зараз розлилося в самому центрі мого тіла. Жар залив мені обличчя, запалав у крові.

І нарешті, ніби його самоконтроль раптово зірвався з повідця, Кейр сказав:

— Я чув розмови і не міг повірити. — Він уперся поглядом у мої груди, що проглядали крізь смужки сукні, потім перевів на мої ноги, розставлені вже трохи ширше, ніж кілька хвилин тому, і руку Різа, що лежала на небезпечній території мого тіла. — Але, схоже, це правда: у любаски Темліна тепер новий господар.

— Ти б бачив, як вона хоче мене, — пробурмотів Різ, носом торкнувшись моєї шиї.

— Гадаю, ви привели її, щоб зробити заяву, — сказав Кейр, склавши руки за спиною.

— Хай би що я робив — це вже заява, — сказав Різ.

— Ну звісно. Ось цю заяву, судячи з усього, тобі подобається обряджати в павутиння й корону.

Рука Різа завмерла, і я випросталася через огиду в тоні Кейра. Голосом, зовсім не схожим на мій, я сказала:

— Мабуть, я посаджу тебе на повідець.

Схвалення Різа торкнулося моєї ментальної стіни, рука на моїх ребрах знову виписувала ледачі кола.

— Вона любить погратися, — мрійливо сказав він, губами торкнувшись мого плеча. А потім повернув голову до Намісника: — Принеси їй вина.

Наказ без тіні ввічливості.

Кейр напружився, проте пішов його виконувати.

Різ не міг вийти з образу і зняти маску, але невагомий поцілунок під моїм вушком сказав мені досить. Вибачення і подяка… і ще одне вибачення. Ситуація подобалася йому не більше, ніж мені. Однак для досягнення нашої мети, щоб виграти час для Азріеля, він був готовий продовжувати. І я теж.

Відчуваючи його руки під своїми грудьми й поміж моїх ніг, я замислювалася, чи є така частина себе, яку Різ не віддав би. Замислювалася, чи… чи не були зарозумілість і хвастощі просто маскою чоловіка, який вважає, що насправді він нічого не вартий.

У залі зазвучала інша пісня, що лилася, мов мед, а по тому — ніби стрімкий вітер, і уривчастий, нестримний ритм барабанів створював її гармонію.

Я повернулася, вдивляючись в обличчя Різа. Не було тепла в цих очах, нічого від того друга, яким він мені став. Я відкрила уявний щит, щоб впустити його.

— Що? — прозвучав його голос у мене в голові.

Я перейшла крізь наш зв’язок на інший бік, ласкаво торкнулася стіни з чорного адаманту. Утворилася крихітна щілинка… лише для мене. І я сказала крізь неї:

— Ти хороший, Різе. Ти добрий. Ця маска не лякає мене. Я бачу тебе під нею.

Він міцніше стиснув мене в обіймах, утримуючи мій погляд, а потім нахилився й поцілував мене в щоку. Це було достатньою відповіддю, і це дозволило мені забути про правила і стриманість.

Я притулилася до нього ще трохи ближче, розвівши коліна ширше.

— Чому ти зупинився? — запитала я його подумки.

Я відчула вібрацію його ледь чутного гарчання. Його руки знову пестили мене, підкоряючись ритму музики, піднімаючись дедалі вище, його великий палець ось-ось торкнеться нижньої частини моїх грудей.

Я закинула голову на його плече і відпустила ту частину мене, що чула, як усі навколо шепотіли: хвойда, хвойда, хвойда…

Ту частину мене, що вторила їм: зрадниця, брехуха, хвойда…

І — я просто була.

Була цією музикою, барабанами й чимось диким, темним у руках Вищого Лорда.

Очі його затуманилися, проте не силою, не люттю. Чимось розпеченим упереміш із блискучою темрявою, що вибухала і у мене в голові.

Я провела рукою по його стегну, відчуваючи там приховану силу воїна. Провела ще раз, повільно, плавно торкаючись, щоб відчути його.

Я відчула нестерпний жар, ніби ось-ось спалахну, як факел. Я була готова спалахнути просто тут, перед усіма.

— Спокійно, — сказав він із диявольським захопленням крізь отвір у моїй ментальній стіні. — Якщо ти перетворишся на живий палаючий факел, у бідолахи Кейра станеться напад. І ти зіпсуєш усім веселощі.

Вогонь міг показати їм усім, що я не була нормальна, як усі… І Кейр, без сумніву, про це розповість своїм без-п’яти-хвилин-союзникам у Дворі Осені. Або це зробить будь-хто інший із цих монстрів.

Різ пересунув стегна і на мить притиснув до себе так міцно, що для мене втратили значення і Кейр, і Двір Осені, і Азріель, який зараз намагався розшукати й викрасти кулю.

Мені було так холодно, так самотньо вже дуже давно, і моє тіло благало цієї близькості, тремтіло від радості дотиків і обіймів, від радості відчувати себе живою.

Рука Різа, що лежала на моїй талії, ковзнула по моєму животу, чіпляючись за пояс на моїх стегнах. Я опустила голову на його плече, біля його шиї, і глянула на натовп, що дивився на нас, на всі ті точки, де Різ і я торкалися одне одного, жадібно ловлячи кожен наш жест, і жадаючи ще, ще, ще.

Зрештою, коли моя кров почала закипати, а кісточки пальців Різа ковзали по нижній частині моїх грудей, я подивилася туди, де — я знала це напевне — стояв Кейр, розглядаючи нас з келихом вина в руках, про який він геть забув.