Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 90)

— Я вирушила в Чорні Землі разом із Міріам, щоб звільнити рабів, які були покинуті в розпечених пісках, звільнити їх із рабства, якого вона сама уникла. Рабів, яким вона обіцяла повернутися. Я вирушила з нею, з моєю подругою. Разом із військом Принца Дрейкона. Ми з Міріам були подругами, як тепер подруги з Фейрою. І ваші предки-королеви уклали Договір. Вони також були моїми подругами. І коли я дивлюся на вас… — Мор загарчала, вищиривши зуби. — Коли дивлюся на вас, я не бачу й сліду тих великих жінок. Ваші предки стидалися б вас. Ви смієтеся з можливості миру? З того, що можна встановити його між нашими народами?

Голос її зірвався, і Азріель непомітно підійшов ще ближче до неї, хоча його обличчя нічого не виражало.

— Є загублений острів у відкритій штормам частині океану. Великий острів, родючий, захищений від часу і прихований від ворогів. Там живуть Міріам і Дрейкон. Зі своїми дітьми. І з обома народами в мирі. Фе і люди, і всі, що між ними, живуть пліч-о-пліч. Цей острів і вони на ньому процвітають вже п’ять століть поспіль, тоді як увесь світ вважає, що вони загинули…

— Мор, — м’яко попередив її Різ.

Секрет, зрозуміла я, секрет, який зберігався протягом цих п’ятисот років. Секрет, що дав поштовх мріям Різа, мріям про його Двір. Земля, де два мрійники знайшли втілення своїх мрій про мир між двома народами. Земля, де не було Стіни. Не було ні залізних талісманів, ні стріл із ясена.

Стара королева й золотоволоса знову обмінялися поглядами.

Старша з палахким поглядом промовила:

— Нам потрібні докази. Якщо ти не такий Вищий Лорд, як про те свідчать чутки, доведи це. — Доведи, що ти такий, як говориш, — чоловік, що прагне миру.

Був лише один спосіб довести це. Показати їм.

Веларіс.

Усе моє тіло здригнулося від жаху перед необхідністю відкрити цей секрет цим… павукам, розповісти правду про це місто-скарб.

Різ звівся на ноги одним плавним рухом. Королеви теж встали. Голос його звучав глухо, коли він сказав:

— Хочете доказів?

Я затримала подих, благаючи, щоб він нічого їм не сказав. Він здригнувся, срібні нитки його туніки відбили сонячне світло.

— То я їх надам. Зачекайте мого листа й поверніться, коли я покличу.

— Ніхто не сміє нам наказувати з’явитися — ні люди, ні безсмертні, — сказала як відрізала золотоволоса королева.

Можливо, тому вони так тягнули з відповіддю на наші листи. Це були їхні ігри у владу.

— Ну то приходьте, коли вам схочеться, — прогарчав Різ так люто, що охоронці вишикувалися, ступивши крок уперед.

Кассіан лише посміхнувся в їхній бік, і ті з них, хто був наймудріший, зблідли.

Різ, лиш злегка нахиливши голову, додав:

— Можливо, тоді ви зрозумієте, яка Книга важлива для обох сторін.

— Ми подумаємо над вашим проханням, тільки коли дістанемо від вас підтвердження. — Старша королева майже виплюнула ці слова.

Я сказала собі, що вона стара й до того ж королівського роду, тому стерти з її обличчя цю глузливу посмішку кулаками геть не в наших інтересах.

— Ця Книга наша й перебувала під нашим захистом п’ятсот років. Ми не віддамо її, не подумавши двічі.

Охоронці оточили їх, ніби ці слова були підготованим і обговореним сигналом. Золотоволоса королева манірно посміхнулася мені і сказала:

— Хай щастить.

І вони зникли. У вітальні раптом стало надто просторо, тихо.

І Елейн, Елейн, зітхнувши, пробурмотіла:

— Сподіваюся, вони всі згорять у пеклі.

Розділ 41

Ми мовчали під час польоту, коли розсіялися у Веларіс, де на нас уже чекала Амрен.

На ній був пожмаканий одяг, а сама вона була бліда як смерть. Я подумала, що їй негайно треба випити якомога більше крові.

Але замість того, щоб зібратися нам у їдальні або у вітальні, Різ пройшов униз холом, тримаючи руки в кишенях, минув кухню і попрямував у садок на задньому дворі.

Решта затрималася у холі, дивлячись йому вслід. Над ним нависло мовчання. Немов затишшя перед бурею.

— Гадаю, все минуло добре, — сказала Амрен.

Кассіан глипнув на неї й пішов за другом.

Сонце й бездощовий день зігріли садок, паростки зелені проклюнулися тут і там на численних клумбах і в горщиках. Різ присів на край фонтана, склавши руки на колінах і дивлячись на вкриту мохом плитку біля своїх ніг.

Ми всі посідали в пофарбовані в білий колір залізні крісла, розставлені в садку. Якби лише люди могли зараз бачити їх — фейрі, що сидять на залізі, — вони повикидали б ті безглузді дрібнички і прикраси. Можливо, навіть Елейн отримала б каблучку, яка не була б виплавлена з ненависті й страху.

— Якщо ти вийшов сюди хандрити, Різе, — озвалася Амрен зі свого місця на невеликій лавці, — то так і скажи й дозволь мені повернутися до роботи.

Фіалкові очі зустрілися з її очима. Холодні, без тіні веселощів.

— Люди хочуть отримати доказ наших добрих намірів. Щоб знати, що нам можна довіряти.

Увага Амрен перемкнулася на мене:

— Фейри було замало?

Я спробувала не дати вразити себе словами. Ні, мене було замало; можливо, я навіть зазнала поразки в ролі емісарки.

— Більш ніж достатньо, — сказав Різ з убивчим спокоєм, і я замислилася, чи не послала йому свої жалюгідні думки через зв’язок.

Я зміцнила свою стіну.

— Вони ідіоти. Ба гірше — перелякані ідіоти. — Різ знову втупився в землю, ніби плити й висохлий мох утворювали візерунок, який бачив лише він.

Кассіан запропонував:

— Ми можемо скинути їх. Утвердити на тронах більш розумних королев. Які прагнули б із нами співпраці.

Різ похитав головою:

— По-перше, надто довго. У нас немає стільки часу.

Я подумала про минулі тижні, витрачені даремно, про те, як Азріель намагався проникнути в їхні Двори. Якщо навіть його тіні і шпигуни не змогли пробити броню магії, я сумніваюся, чи зможе вбивця. Те, як Азріель кивнув Кассіану, багато про що свідчить.

— По-друге, — вів далі Різ, — хто знає, чи вплине це якось на магію, накладену на їхню частину Книги. Її вони повинні віддати добровільно. Можливо, магія на ній досить сильна, щоб розпізнати наші інтриги. Ми тут застрягли з ними.

— Ми спробуємо знову, — сказала Мор. — Дозволь мені поїхати до їхнього палацу й поговорити.

— Ні, — сказав Азріель.

Мор скинула бровою, і загоріле обличчя Азріеля злегка зарум’янилося. Проте його вираз лишався незворушним, а погляд карих очей — невблаганним.

— Ноги твоєї не буде в людському Дворі!

— Нагадаю тобі, що я билася на Війні.

— Ні, — знову заперечив Азріель, не відриваючи від неї пронизливого погляду. Його неспокійні крила шкребли спинку стільця. — Вони розіпнуть тебе, і ти станеш прикладом для інших.

— Нехай спочатку мене спіймають.

— Палац — смертельна пастка для нашого роду, — низьким, грубим голосом заперечив Азріель. — Він був побудований Фе для того, щоб захистити людей від нас. Ти ступиш усередину, Мор, а вийти назад не зможеш. Як ти гадаєш, чому в нас було стільки проблем з тим, щоб пробратися туди?

— Якщо не вихід іти на їхню територію, — втрутилася я, не даючи Мор висловити все, до чого могло підштовхнути її характерне шипіння, що ранило Співця тіней більше, ніж вона того хотіла, — а обман чи будь-які уявні маніпуляції можуть зруйнувати Книгу… Які докази ми можемо запропонувати?

Різ підвів голову:

— Хто така Міріам? Ким вона доводилася Джуріану і хто такий принц, про якого ви згадували, — Дрейкон? Можливо, ми… можливо, вони могли б стати доказом. Якби поручилися за тебе.

Мор угамувалася, я помітила це по її очах, коли вона поставила ступню на мох і плитку.