Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 89)

— Мої сестри, — пояснила я.

Бурштинові очі затрималися на мені. На моїй короні. Потім на короні Різенда.

— Емісарка в золотій короні. Це така традиція у Прифії?

— Ні, — м’яко відповів Різенд. — Але їй так личить, що я не зміг утриматися.

Золотоволоса королева, не усміхнувшись, мовила:

— Людина, перетворена на Вищу Фе, стоїть поруч із Вищим Лордом на почесному місці. Цікаво.

Я трималася прямо, скинувши голову. Усі ці тижні Кассіан навчав мене правильно триматися перед противником, відчувати його. Чим були її слова, як не випадом в іншому виді бою?

Старша звернулася до Різа:

— Ми даємо вам годину нашого часу. Доведіть, що ми не витратимо його марно.

— Як ви змогли розсіятися? — запитала Мор зі свого місця поруч зі мною.

Золотоволоса королева посміхнулася. Цього разу насмішкувато.

— Це наш секрет. Це ваш дар нам.

Добре. Різ подивився на мене, і я застигла, нахилившись уперед у своєму кріслі.

— Війна ось-ось вибухне. Ми покликали вас, щоб попередити й попросити про послугу.

Про обман, крадіжки або навіювання не могло бути й мови, у жодному разі. Різ не міг ризикувати навіть зазирнути в їхні думки, адже це могло активувати чари, якими оточена Книга, і тим самим зруйнувати її.

— Ми знаємо, що війна наближається, — сказала старша з королев. Її голос був ламкий, як опале листя. — Ми роками готувалися до неї.

Було зрозуміло, що інші три королеви — лише глядачки, а перемовини вели старша й золотоволоса королеви — як уповноважені особи.

Тож я промовила чітко і якомога спокійніше:

— Люди, що живуть на цих землях, схоже, нічого не знають про цю загрозу. Ми не бачили ніяких ознак підготовки до війни. — Азріель говорив про це останніми тижнями, і це дуже мене лякало.

— Ця територія, — холодно сказала золотоволоса королева, — лише мала частина порівняно з неосяжним континентом. Ми не станемо боротися за неї. Немає сенсу витрачати сили й засоби.

Ні. Ні, це…

Різ промовив дуже повільно:

— Упевнений, що втрата навіть одного невинного життя — вже трагедія…

Старша королева склала худі зморшкуваті руки поверх спідниць.

— Так. Навіть одна безневинна жертва — це страшно. Але на війні як на війні. Якщо знадобиться пожертвувати цією невеликою територією, щоб врятувати значно більшу, ми до цього готові.

Я не насмілилася поглянути на сестер. Окинути поглядом дім, який, певне, стане руїнами. Хрипко промовила:

— Тут живуть хороші люди.

Золотоволоса королева відбила мій удар, глузливо зауваживши:

— Так нехай їх захистять Вищі Фе Прифії.

Тиша.

Неста прошипіла зі свого місця позаду нас:

— У нас тут слуги. Із сім’ями. Є діти на цих землях. І ви хочете кинути нас на милість Фе?!.

Старша трохи пом’якшала.

— Це дуже непростий вибір, дитя…

— Це вибір боягузів! — презирливо кинула Неста.

Я урвала її, доки Неста з її темпераментом не загнала нас усіх у могилу.

— Ви так нас ненавидите, що лишаєте на захист Фе?

— Хіба не зрозуміло, що Фе мусять це зробити? — спитала золотоволоса королева, і каскад золотавих кучерів розсипався по її плечах, коли вона підвела голову. — Хіба не їхній обов’язок захистити людей від небезпеки, що створена ними ж, Фе? Невже несправедливо пролити трохи крові Фе, щоб заплатити за всі скоєні ними за всі ці роки злочини?

— Жодна сторона не може вважати себе невинною, — відповів Різ спокійно. — Однак ми могли б захистити їх. Разом.

— Он як?! — вигукнула старша; зморшки на її обличчі стали глибшими й помітнішими. — Вищий Лорд Двору Ночі просить нас об’єднатися з ним, пропонує рятувати життя разом! Битися заради миру! А що стосовно життів, які він забрав за час свого існування, такого тривалого, такого жахливого? Вищий Лорд, який підкрадається в темряві й руйнує свідомість із власної примхи?

Її сміх нагадував вороняче каркання.

— Ми багато чули про тебе, так, твоя слава докотилася й до континенту, Різенде. Ми чули, що коїться у Дворі Ночі, як ти поводишся зі своїми ворогами. Мир? Ти чудовисько, що плавить свідомість і катує заради задоволення… Не знала, що тобі знайоме це слово.

Лють закипіла в мені; у вухах пульсувала кров. Однак я приборкала цю пожежу, що останніми тижнями поступово набирала в мені силу, і спробувала почати знову.

— Якщо ви не хочете відправляти військових на захист своїх земель, можливо, артефакт, який ми у вас просимо…

— Наша половина Книги, дитя, — урвала мене старша, — не покине свого священного палацу. Вона не залишала цього місця відтоді, як нам передали її як частину Договору. І не покине ніколи, поки існує необхідність у нашому захисті від жахів з Півночі.

— Будь ласка, — прошепотіла я.

У відповідь тиша.

— Будь ласка, — повторила я. Емісарка. Я була емісаркою; Різ обрав мене для цього. Щоб бути голосом обох світів. — Причина, з якої я стала такою — безсмертною фейрі — в тому, що… Мене вбила одна з головнокомандувачок Гайберну.

Я могла закластися, що відчула через зв’язок, як Різ стиснувся від цих слів.

— Протягом п’ятдесяти років, — вела я далі, — вона, ця головнокомандувачка, тероризувала Прифію, і, коли я її перемогла, коли звільнила їх, вона вбила мене. Однак іще до цього я побачила жахливі речі, які вона вчиняла з людьми й безсмертними. Утім, вона одна була здатна завдати стільки зла й руйнацій, завдати стількох страждань… Лиш уявіть собі, якої шкоди може заподіяти ціле військо подібних до неї! І вже зараз їхній король планує зруйнувати Стіну і знищити нас усіх. Усіх. Війна буде швидкою і кривавою. І вам у ній не перемогти. І нам теж. Ті, хто вижив, стануть рабами, і діти їхніх дітей теж… Будь ласка, будь ласка, передайте нам вашу частину Книги.

Старша королева поглянула на золотоволосу, а тоді спокійно відповіла мені:

— Ти так мало ще знаєш про цей світ, дитя. Тобі багато чого ще треба дізнатися про нього.

Різ урвав її з крижаним спокоєм:

— Не смійте говорити з нею таким поблажливим тоном.

Старша королева, яка була лише маленькою дівчинкою порівняно з ним, зі століттями його існування, зніяковіла. Очі Різа виблискували; його обличчя палахкотіло гнівом, у голосі кипіла лють:

— Не смійте принижувати Фейру за те, що вона говорить від щирого серця, зі співчуття до беззахисних; адже, на відміну від неї, вами рухає лише егоїзм і боягузтво.

Старша королева заклякла:

— Я дбаю про загальне благо…

— Чимало було скоєно злочинів в ім’я загального блага, — проказав Різ.

Я аніскільки не була вражена тим, як королева витримала погляд Різенда. Вона лиш відповіла:

— Книга залишиться у нас. Ми переживемо цю біду.

— Досить, — урвала Мор і звелася на ноги. Вона подивилася в очі кожній королеві і звернулася до них: — Я Морріган. Ви мене знаєте. Знаєте, хто я. Знаєте, що я завжди кажу правду. Тож зараз ви вислухаєте мене й дізнаєтеся, що все сказане мною — правда. Про це знали й ваші предки.

Запала тиша. Мор вказала на мене:

— Гадаєте, це випадковість, що звичайну людину знову перетворили на безсмертну водночас, коли наш давній ворог дав про себе знати? Я пліч-о-пліч боролася з Міріам на Війні, боролася разом із нею, коли Джуріан збожеволів через своє честолюбство й жагу крові, і це роз’єднало їх. Через це він закатував Кліфію до смерті, а потім бився з Амарантою, доки сам не загинув від її руки.

Вона глибоко зітхнула, і мені здалося, що Азріель присунувся до неї ближче. Мор згорала від люті: