Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 74)

Навіть морського бризу стало нечутно в залі.

— Не погрожуй мені в моєму домі, Різенде, — застеріг Тарквен. — Моя вдячність не безмежна.

— Це не погроза, — заперечив Різ, клешні краба на його тарілці тріснули й розкрилися під невидимими руками, — це обіцянка.

Усі вони подивилися на мене, чекаючи якоїсь відповіді. Тому я підняла свій бокал з вином, подивилася кожному з них в очі, затримавши погляд на Тарквені, і мовила:

— Недивно, що безсмертя ніколи не набридає.

Тарквен усміхнувся, і я подумала, що він видихнув з полегшенням.

І через зв’язок між нами я відчула спалах схвалення Різенда.

Розділ 33

Нас поселили в суміжних кімнатах, розташованих на великому просторому поверсі, з якого відкривався вид на море й місто під нами. Моя кімната була оздоблена в кольорах морської піни і світло-блакитного з цяточками золота, як позолочена мушля молюска на комоді зі світлого дерева, яку я, підійшовши, взяла до рук. Щойно поклала її знову на комод, як білі двері позаду мене клацнули, відкриваючись, і Різ прослизнув до кімнати.

Зачинивши двері, він притулився до одвірка. Його чорна туніка згори була розхристана, оголивши частину завитків татуювання, що вкривало його груди.

— Проблема, як я зрозумів, полягатиме в тому, що мені подобається Тарквен, — сказав він замість привітання. — Мені навіть подобається Крессида. Без Варіана я міг би прожити, але готовий посперечатися, що кілька тижнів, які він провів би з Кассіаном і Азріелем, — і вони стануть нерозлийвода, а тоді мені доведеться навчитися приймати і його. Або ж Амрен сукатиме з нього мотуззя, і я повинен буду залишити його в спокої або ж відчути на собі всю її лють.

— І? — Я стала біля комода, де на мене чекала складена сорочка, яка, звісно ж, була з Двору Ночі.

Простір кімнати — велике ліжко, вікна, сонячне світло — заповнив відстань між нами.

— І я хочу, щоб ти знайшла спосіб зробити те, що маєш, і при цьому не нажила собі ворогів з-поміж них.

— Так ти кажеш, щоб я була обережна, бо ж так легко попастися?

Я кивнула, а він сказав:

— Тобі подобається, що Тарквен не може відвести від тебе очей? Не можу зрозуміти: це тому, що він хоче тебе, чи тому, що знає, що ти володієш його силою і йому цікаво перевірити, як багато її в тебе?

— Хіба не може бути обох варіантів одразу?

— Звісно, може. Але грати з Вищим Лордом, який дивиться на тебе з пожадливістю, небезпечно.

— Спочатку ти підбиваєш мене Кассіаном, а тепер Тарквен? Ти що, не можеш знайти інший спосіб позлити мене?

Різ наблизився до мене, і його запах, його тепло, вплив його сили заспокоїли мене. Він зіперся руками на комод по обидва боки від мене. Я не відсторонилася.

— У тебе тут одне завдання, Фейро. Одне завдання, про яке ніхто не повинен дізнатися. Тому роби все що завгодно, щоб виконати його, — отримай цю Книгу. І вийди сухою з води.

Я не була якоюсь недолугою дурепою. Я розуміла ризик. І цей тон, ті погляди, що він весь час кидав на мене…

— Усе що завгодно?

Його брови злетіли догори.

— Що б ти зробив, якби я переспала з ним, щоб добути Книгу? — видихнула я.

Його зіниці розширилися, а погляд опустився на мої губи. Дерев’яний комод застогнав під його руками.

— Ти говориш такі огидні речі.

Я чекала, моє серце нерівно билося. Він нарешті знову зустрівся зі мною поглядом.

— Ти вільна робити все що забажаєш і з ким схочеш. Тому, якщо хочеш осідлати його, — нумо, вперед.

— Може, я так і зроблю, — проте частина мене хотіла заперечити. Брехуха.

— Чудово. — Його дихання пестило мої губи.

— Дуже добре, — сказала я, відчуваючи відстань між нами, яка ставала дедалі меншою.

Щомиті напруження між нами зростало.

— Не ризикуй цією місією, — м’яко сказав він, його очі були наче зірки.

— Я знаю ціну. — Міць його сили охопила мене, струшуючи і пробуджуючи.

Сіль, море і бриз заспівали до мене. І Різ немов теж їх почув — він нахилив голову в бік незапаленої свічки на комоді.

— Запали її. — Я хотіла заперечити, але все ж подивилася на свічку, закликаючи вогонь, закликаючи той палкий гнів, що він у мені розбудив.

Свічку змило з комода сильним потоком води, ніби хтось вихлюпнув на неї повне відро.

Я здивовано дивилася на воду, яка залила комод. Лиш краплі, що стікали на мармурову підлогу, були єдиним звуком.

Різ тихо засміявся, його руки досі були по обидва боки від мене.

— Ти можеш бодай колись просто виконати наказ?

Але хай би що це було… Отут, так близько до Тарквена і його сили… Я могла відчути, як вода відгукнулася в мені. Як вона покриває підлогу, як піниться і спокійне море в бухті, відчути смак солі на вітрі. Я зустрілася поглядом з Різом.

Ніхто не був моїм господарем, але я могла бути господинею всього, якби побажала. Якби насмілилася.

Немов дощ, вода піднялася з підлоги, і я побажала, щоб вона стала подобою тих зірок, що Різ закликав під покровом ночі. Я змусила крапельки води піднятися, і вони закрутилися довкола нас, мінячись у світлі й сяючи, як кристали на люстрі.

Різ подивився на них.

— Я раджу, — пробурмотів він, — не показувати Тарквену цей маленький трюк у спальні.

Я послала кожну із цих крапельок в обличчя Вищого Лорда. Занадто сильно, швидко для нього, щоб він встиг захиститися. Деякі з них окропили мене саму, відлетівши від нього рикошетом.

Зараз ми обидва були мокрі, Різ розкрив рот від подиву, а тоді усміхнувся.

— Прекрасна робота, — мовив він нарешті, відштовхуючись від комода. Він не став витирати воду, що поблискувала на його шкірі. — Продовжуй тренуватися.

Проте я спитала:

— Чи розпочне він війну? Через мене?

Він знав, кого я мала на увазі. Запал, що відбивався на обличчі Різа кілька секунд тому, змінив смертельний спокій.

— Не знаю.

— Я… повернуся. Якщо до цього дійде, Різенде. Я швидше повернуся, ніж змушу тебе битися.

Його мокра рука ковзнула в кишеню.

— Ти хотіла б повернутися? Чи змусить тебе війна знову полюбити його? Чи буде це способом завоювати тебе?

Я замислилася.

— Я втомилася від смерті. Не хочу більше бачити чиюсь смерть — і тим паче через мене.

— Це не відповідь на моє запитання.

— Ні. Я б не хотіла повертатися. Але повернусь. Біль і вбивства — не те, чого мені хочеться.

Різ дивився на мене ще мить, на його обличчі не можна було нічого прочитати, а потім попрямував до дверей. Його пальці застигли на ручці у формі морського їжака.

— Він замкнув тебе, тому що знав — цей виродок знав, який ти скарб. Що ти коштуєш більше, ніж уся земля, золото й коштовності. Він знав і хотів, щоб ти належала тільки йому.

Слова боляче вдарили мене й водночас заспокоїли щось у моїй душі.

— Він любив… Любить мене, Різенде.