Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 73)

— Дякую Матері, все найцінніше збереглося, — відповів Тарквен.

Крессида напружилася позаду мене. Три радники відділилися від нашої групи — інші обов’язки вимагали їхньої уваги. Вони проказали прощальні слова, кидаючи напружені погляди в бік Тарквена. Таке відчуття, що він уперше виступав у ролі господаря, і вони спостерігали за кожним рухом свого Вищого Лорда.

Він посміхнувся їм стриманою посмішкою, яка не торкнулася його очей, і не вимовив ані слова, поки не привів нас до склепінчастої кімнати з білого дуба й зеленого скла, з якої відкривався вид на затоку й неозоре море.

Я ніколи не бачила такої багатобарвної, сповненої життя води. Вона мінилася зеленим, кобальтовим упереміш із синяво-чорним. І на мить у мене в голові промайнула палітра фарб, які мені знадобилися б, щоб передати цей момент: синій, жовтий, білий, чорний…

— Мій улюблений вид, — сказав Тарквен, стоячи поруч зі мною.

Цієї миті я завважила, що, поки інші сідали навколо перламутрового столу, я, сама не помітивши цього, підійшла до широких вікон. Слуги розкладали на тарілках фрукти, листки зеленого салату і приготовані на пару морепродукти.

— Ви, певне, дуже пишаєтеся тим, що володієте такими напрочуд прекрасними землями, — промовила я.

Очі Тарквена, що нагадували море, яке розкинулося перед нами, із цікавістю поглянули на мене.

— Як вони конкурують з тими землями, що ти вже бачила? — таке ретельно зважене запитання.

Я відчужено промовила:

— Усе в Прифії прекрасне порівняно із землями смертних.

— Чи краще бути безсмертним, ніж людиною?

Я відчула загальну увагу до нашої бесіди, попри те що Різ захопив Крессиду й Варіана легкою дискусією про стан справ на їхніх рибних ринках.

Вищий Лорд Двору Літа вивчав мене, і я окинула його оком — нахабно й без тіні ввічливості, а потім сказала:

— Це ви мені скажіть.

Очі Тарквена сміялися.

— Ти справжня перлина. Хоча я зрозумів це ще того дня, коли ти кинула в Амаранту ту кістку, забруднивши її улюблену сукню.

Я відгородилася від спогадів, від сліпучого жаху свого першого випробування.

Що він зрозумів про цей зв’язок між нами: здогадався, що це була його власна сила, чи подумав, що це просто зв’язок, свого роду незрозумілий потяг?

І якщо я повинна була вкрасти в нього половину Книги… Можливо, це потребувало більш тісного контакту.

— Я не пам’ятаю, що в Підгір’ї ви були так само гарний, як зараз. Сонце і море вам пасують.

Можливо, інші чоловіки й розпустили б хвоста від гордощів. Але Тарквен був більш розсудливий — він знав, що я була з Темліном, а тепер приїхала сюди з Різом. Напевно, він подумав про мене не краще, ніж про Аянту.

— Як, до речі, ти ладнаєш з Двором Різенда?

Таке пряме запитання — після стількох обхідних. Безсумнівно, щоб вибити мене з колії. І це майже спрацювало, я мало не зізналася: «Я не знаю». Але Різ начебто чув кожне слово нашої розмови і відповів замість мене:

— Фейра — член мого Внутрішнього Кола й мій емісар у землях смертних.

Крессида, що сиділа поруч із ним, запитала:

— У вас багато контактів зі смертними?

Я сприйняла це як пропозицію присісти. Це дасть мені можливість уникнути важкого погляду Тарквена. Для мене залишили вільним місце поруч із Амрен, напроти Різа.

Вищий Лорд Двору Ночі принюхався до свого вина — білого, ігристого, і я подумала, чи не намагався він таким чином роздратувати їх, своїм виглядом показуючи, що перевіряє, чи не отруєне воно.

Тим часом Різ продовжив:

— Я вважаю за краще бути готовим до будь-якої ситуації. І, з огляду на той факт, що Гайберн збирається порушити наш спокій, нам слід розпочати діалог.

Варіан перемкнув свою увагу з Амрен, аби недбало запитати:

— Отже, це не чутки? Гайберн справді готується до війни?

— Вони вже готові, — відповів Різ, розтягуючи слова й нарешті пригубивши зі свого келиха.

Амрен не доторкнулася до їжі, як зазвичай для годиться лише подлубавшись у тарілці. Я замислилася, чим саме — ким саме — вона харчуватиметься, поки ми перебуватимемо тут. Мабуть, Варіан згодиться як закуска.

— Війна неминуча.

— Так, ти згадав про це у своєму листі, — сказав Тарквен, посідаючи місце на чолі столу між Різом і Амрен.

Хоробрий крок з його боку — сісти між двох таких могутніх особистостей. Зарозумілість чи спроба заприязнитися? Погляд Тарквена знову ковзнув по мені, перш ніж сфокусуватися на Різі.

— І ти знаєш, що ми боротимемося проти Гайберну. Ми втратили багато достойників, і я зовсім не зацікавлений у тому, щоб знову бути рабом. Але якщо ти тут, щоб просити мене взяти участь в іншій війні, Різенде…

— О ні, — м’яко урвав його Різ, — це навіть не спадало мені на думку.

Певне, моє зніяковіння стало помітним, тому що Крессида промуркотіла мені:

— Ти знаєш, Вищі Лорди воювали й за менш цікавих жінок. Не буде нічого несподіваного, коли вони розв’яжуть її через таку… незвичайну жінку, як ти.

Ось чому вони прийняли наше запрошення, добре це чи погано. Щоб прозондувати ґрунт.

Якщо… Якщо Темлін розв’яже війну, щоб повернути мене. Ні, це неможливо.

Я написала йому, щоб він тримався подалі від мене. І він не такий дурний, щоб починати війну, яку йому нізащо не виграти. Коли він повинен битися не з Вищими Фе, а з іллірійськими воїнами на чолі з Кассіаном та Азріелем. Це була б справжня бійня.

Тож я відповідала їй рівним і спокійним голосом:

— Принцесо, не варто нервувати. Вищий Лорд Весняного двору не має наміру розв’язувати війну проти Двору Ночі.

— Ви з Темліном підтримуєте контакт? — спитала вона з солодкавою посмішкою.

Мої наступні слова були тихі, повільні. І я вирішила, що саме час обвести їх навколо пальця.

— Є публічні речі, а є приватні. Мої взаємини з Темліном усім добре відомі. Однак наші стосунки — то винятково наша справа. І це не стосується більше нікого. Але я знаю Темліна. Між Дворами не буде міжусобної війни, в усякому разі, не через мене чи мої рішення.

— Що ж, тоді це велике полегшення, — сказала Крессида. Вона зробила ковток білого вина зі свого келиха й відламала клешню великого краба з біло-рожевим м’ясом. — Отже, ми не приховуємо вкрадену наречену й нам не треба непокоїтися з приводу її повернення власникові, як того вимагає закон. І як мав би вчинити будь-який мудрий чоловік, який хоче відвести біду від своєї домівки.

Амрен завмерла.

— Я пішла за власним бажанням, — відповіла я, — і мені ніхто не господар.

Крессида знизала плечима.

— Думай усе, що хочеш, леді, проте закон є закон. Ти його наречена, була нею. І клятва вірності, яку ти дала іншому Вищому Лорду, не змінить цього. Тож дуже добре, що Темлін поважає твоє рішення. Бо один його лист Тарквену з проханням про твоє повернення — і ми повинні будемо підкоритися. Або накликати на себе війну.

Різенд зітхнув:

— Ти завжди просто чарівна, Крессидо.

— Обережніше, Вищий Лорде. Моя сестра каже правду, — сказав Варіан.

Тарквен поклав руку на світлий стіл.

— Різенд наш гість, і його придворні теж. І ми поводитимемося з ними відповідно. Ми, Крессидо, будемо ставитися до них, як ставимося до людей, що врятували нас, коли одне сказане ними слово — і ми були б мертві.

Тарквен роздивлявся мене й Різенда, обличчя якого залишалося приголомшливо байдужим. Вищий лорд Двору Літа похитав головою і сказав Різу:

— Ми маємо про що поговорити наодинці, проте пізніше. Сьогодні ввечері я влаштовую свято для вас усіх на кораблі для прогулянок у затоці. Після прогулянки ви зможете піти містом куди вам заманеться. Прости принцесі цей випад, вона захищає свій народ. Відновлення було дуже довге й важке. І ми не хочемо повторення історії найближчим часом.

Очі Крессиди потемнішали, немов вона побачила привидів минулого.

— Крессида багато чим пожертвувала заради свого народу, — ласкаво пояснив мені Тарквен, — не бери її застереження на свій рахунок.

— Ми всі багато жертвували, — сказав Різенд холодно. — І ви зараз сидите за цим столом зі своєю родиною завдяки тим жертвам, які принесла Фейра. Отож це ти прости, Тарквене, я скажу вашій принцесі таке. Якщо вона відправить Темліну повідомлення про те, де перебуває Фейра, або хтось із твоїх людей спробує відправити її йому, запам’ятай: їм не жити.