Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 71)

Різ засміявся й відповів, не звертаючись ні до кого конкретно:

— Ну що, ви готові до літніх канікул?

Мор запитала:

— Тебе запросили до Двору Літа?

— Звісно, вони мене запросили. Ми вирушаємо завтра: я, Фейра й Амрен.

Лиш утрьох? Схоже, Кассіан подумав про те саме. Коли він схрестив руки й розвернувся до Різа, його крила напружилися.

— Двір Літа кишить гарячими шибайголовами й пихатими виродками, — попередив він. — Я мушу приєднатися.

— Ти б туди вписався, — промуркотіла Амрен — Шкода, ти все одно не поїдеш.

Кассіан насварив її пальцем:

— Стережися, Амрен.

Вона оголила зуби в посмішці:

— Я б теж вважала за краще не брати участі в цьому. Повір.

Не знаю, чому я щосили стиснула губи: щоб, бува, не засміятися або щоб не скривитися.

Різ потер скроні:

— Кассіане, беручи до уваги, що твій останній візит закінчився не зовсім вдало…

— Я зруйнував лише один будинок…

— І, — урвав його Різ, — з огляду на те, що наша мила Амрен наводить на них жах, вона більш мудрий вибір.

Чи є бодай одна жива істота, на яку б вона не нагнала жаху? Не певна в цьому.

— Це легко може стати пасткою, — наполягав Кассіан. — Хто сказав, що затримка з відповіддю не через те, що вони за цей час зв’язалися з нашими ворогами, щоб влаштувати для тебе засідку?

— Ще одна причина, з якої Амрен туди їде, — просто відповів Різ.

Амрен супилася — їй було нудно, її все дратувало.

Різ невимушено сказав:

— Також у Дворі Літа є велика скарбниця. Амрен, якщо Книга захована, тобі можуть припасти до смаку й інші речі, які ти знайдеш там.

— Лайно, — промовив Кассіан, знову сплескуючи руками. — Різе, ти серйозно? Вже й так погано, що ми збираємося вкрасти в них Книгу, але обібрати їх ось так…

— Різенд має рацію, — відповіла Амрен. — Їхній Вищий Лорд молодий і недосвідчений. Сумніваюся, що відтоді, як його коронували в Підгір’ї, у нього було досить часу для того, щоб скласти список усієї спадщини. Маю сумнів, що він помітить якісь пропажі. Добре придумано, Різенде, я — за.

Вона була не краща за вогнедишного дракона, який охороняє свій скарб. Мор кинула на мене ледь помітний погляд, що стверджував ту саму думку, — і я проковтнула смішок.

Кассіан знову став заперечувати, але Різ тихо відповів:

— У світі смертних мені потрібен будеш ти, а не Амрен. Від Двору Літа ти відлучений назавжди. Попри те що твоя присутність і могла б відволікти, поки Фейра робитиме те, що повинна, ти можеш накликати більше неприємностей, ніж воно того варте.

Я напружилася. Робити те, що повинна, означало зна-йти Книгу Дихання і вкрасти її. Фейра, Руйнівниця прокляття і… злодійка.

— Просто притримай коней, Кассіане, — мовила Амрен.

Її очі блищали — вона, безсумнівно, вже уявляла собі скарби, які зможе вкрасти із Двору Літа.

— Якщо ти не станеш чванитися й гарчати на всіх, усе буде гаразд. Вищий Лорд Двору Літа винен Різенду послугу за порятунок його життя в Підгір’ї й за зберігання його секретів.

Крила Кассіана сіпнулися, але втрутилася Мор:

— Імовірно також, що Вищий Лорд схоче з’ясувати, якою буде наша позиція щодо будь-якого майбутнього конфлікту.

Крила Кассіана знову опустилися. Він кивнув у мій бік:

— А Фейра? Те, що вона перебуває тут і всі про це знають, — одна річ. Проте геть інша — привести її в іншій Двір і відрекомендувати як піддану нашого.

Це стане моїм посланням для Темліна. Якщо мого листа було не досить.

Але Різ закінчив. Він схилив голову в бік Амрен і вийшов через склепінчастий прохід. Кассіан мав намір піти за ним, але Мор підвела руку й пробурмотіла:

— Облиш.

Кассіан кинув лютий погляд, але послухав її.

Я скористалася цим, щоб піти за Різом. Усередині Будинку Вітру мене засліпив теплий морок. Мій фейський зір м’яко підлаштувався, але перші кілька кроків униз вузьким коридором я йшла за Різом навмання, з пам’яті.

— Чи будуть ще пастки, про які мені варто було б знати, перш ніж завтра ми вирушимо у Двір? — спитала я, просуваючись за ним.

Різ подивився скоса, затримавшись на сходинці.

— Я ось роздумую над твоїми посланнями минулої ночі. Вони означають, що ти пробачила мені.

Я подивилася на його півусмішку, затримала погляд на грудях, по яких хотілося провести язиком і на які я уникала дивитися ось уже чотири дні поспіль, і зупинилася на безпечній відстані від нього.

— Здається мені, що у Вищого Лорда мали б бути суттєвіші справи, ніж як уночі листуватися.

— У мене вони є, — відказав він, — але я не міг опиратися спокусі. Так само, як і ти не можеш іти супроти свого бажання дивитися на мене, хай би де ми перебували. Це так по-земному.

Ураз мої пересохлі від згаги уста затремтіли. Але мені захотілося фліртувати, сперечатися з ним. Я відчула легкість. Мені стало весело.

Ну що ж, позмагаймося.

Я скоротила відстань між нами, м’яко зупинилася поруч із ним і промовила:

— Здається, це ти геть не в змозі триматися від мене на відстані ще від часів Каланмаю.

Щось заструменіло в його очах, але я не встигла зрозуміти, що саме. Він клацнув мене по кінчику носа. Так сильно, що я зашипіла й відкинула його руку.

— Згораю від нетерпіння побачити, як цей гострий язичок упорається з нашою проблемою у Дворі Літа, — не відриваючи погляду від моїх уст, сказав він і зник у тіні.

Розділ 32

Зрештою, тільки Амрен і я приєдналися до Різа. Кассіан не зміг вплинути на рішення Вищого Лорда, Азріель був цілком поглинутий спостереженнями за своєю мережею шпигунів і вивченням людського Двору, а на Мор було покладене завдання охороняти Веларіс. Різ розсіє нас прямо в Адріату, місто-замок Двору Літа. Ми планували залишатися там стільки, скільки мені буде потрібно, щоб знайти і вкрасти першу половину Книги.

Як на новоcпечену домашню тваринку Різа, на мене чекали екскурсії містом і особиста резиденція Вищого Лорда. Якщо нам пощастить, то ніхто з них і не здогадається, що Різова болонка — насправді мисливський собака. І це й стане дуже хорошим маскуванням.

Наступного дня Різ та Амрен стояли в холі заміського будинку. Прекрасне ранкове сонячне світло вливалося у вікна, розтікаючись по всьому вишуканому килиму на підлозі. На Амрен був її звичний одяг сірих відтінків: вільного крою шаровари з поясом трохи нижче пупка та вільного крою димчастий топ, що оголював смужку шкіри під грудьми. Втілена чарівність, немов тихе море під хмарним небом.

Різ був у чорному з голови до п’ят. Одяг мав обробку зі срібної нитки, без жодних крил. Незворушний галантний чоловік — такий, яким я його побачила в нашу першу зустріч. Його улюблена маска.

Для себе я вибрала летку сукню бузкового кольору. Поділ сукні розлітався, мов під подувом вітру, а скріплена вона була поясом, інкрустованим сріблом та перлами. На сукні були вишиті срібні нічні квіти в тон поясу, від подолу до стегон, і ще кілька вишитих квітів обвивали складки тканини на плечах. Ідеальна сукня для спекотних днів Літнього Двору.

Вона шелестіла й шепотіла, коли я спускалася сходами у хол. Різ довго роздивлявся мене поглядом, який блукав і був для мене незрозумілий. Він оглядав мене від срібних черевичків до зачіски й знову повертався до черевичків. Нуала завила мені локони, не вклавши їх у зачіску й підкресливши моє золотаве волосся, що м’яко спадало на плечі.

Різ лише кинув недбало:

— Дуже добре. Ходімо.

Я розтулила рота, але Амрен пояснила з широкою котячою посмішкою:

— Сьогодні від самого ранку він у паршивому настрої.

— Чому? — спитала я, стежачи за тим, як Амрен бере простягнуту руку Різа.