Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 70)
Я насупилася, але заплющила очі й спробувала зазирнути в себе — у пошуках бодай якогось темного куточка. Їх було дуже багато. Забагато. І просто зараз у кожному з них був лист, що я написала вчора.
Прощання. Для моєї власної душевної рівноваги, безпеки…
— Темрява буває різною, — сказав Різ.
Я стояла із заплющеними очима.
— Є така, що лякає, є темрява, що заспокоює, темрява, що дає відпочити.
Я уявляла кожну із них.
— Є морок закоханих і морок убивць. Він стає таким, яким ти хочеш, щоб він був. Сам собою він ні хороший, ні поганий.
Я бачила тільки темряву моєї тюремної камери й морок лігва Косторіза.
Кассіан вилаявся, але Азріель пробурмотів м’який виклик, і їхні клинки знову зійшлися.
— Розплющ очі. — Я підкорилася.
І знайшла темряву довкола себе. Але не свою — Різову. Неначе тренувальний ринг стерли, ніби світ іще не існував.
Тихо. М’яко. І безтурботно.
Навкруги засяяли вогні — маленькі зірки. Немов квітучі іриси, сині, фіолетові, білі. Я потягнулася рукою в бік одного з них, і зоряне світло затанцювало на моїх руках.
Десь далеко, можливо в іншому світі, Азріель і Кассіан билися в темряві, звісно, використовуючи бійку як вправи.
Я посунула зірку між пальців, немов монетку в руці мага. Тут, у спокійній темряві, що виблискувала, рівне дихання наповнювало мої легені. Я не могла згадати, коли я востаннє дихала на повні груди.
Потім темрява розкололася і зникла швидше, ніж дим на вітрі. Я знову блимала й щулилася через сліпуче сонце, простягнувши руку, а Різенд стояв переді мною. Без сорочки.
Він сказав:
— Ми попрацюємо над цим пізніше. А зараз… — Він повів носом. — Іди прийми ванну.
Я показала йому той самий непристойний жест — і попросила Кассіана віднести мене додому.
Розділ 31
— Не стій увесь час навшпиньках, — почула я від Кассіана.
Через чотири дні був надзвичайно теплий день, який ми провели на тренувальному рингу.
— Ноги посиль, кинджали підніми вище. Дивись на мене. Якби ти зараз була на полі бою, то вже була б мертва, якби робила так.
Амрен форкнула. Вона підпилювала нігті, розвалившись у шезлонгу.
— Вона чула, коли ти про це сказав попередні десять разів, Кассіане.
— Якщо й далі патякатимеш, Амрен, я витягну тебе на ринг, щоб подивитися, як часто ти тренуєшся насправді.
Амрен лише продовжила чистити нігті. І я побачила, що робить вона це тоненькою кісткою.
— Торкнешся мене, Кассіане, і я відділю від тебе твою улюблену частину. Хай би якою маленькою вона була.
Він хмикнув басом. Я стояла між ними на тренувальному майданчику нагорі, над Будинком Вітру, тримаючи по кинджалу в кожній руці. По тілу стікав слизький піт. Я роздумувала, чи не зникнути, чи… Може, розсіятися. Хоча після того ранку у світі смертних я так і не змогла повторити це знову попри тихі старання у своїй усамітненій спальні.
Чотири дні спільних тренувань із Різом, а по тому — спроба закликати полум’я або темряву. Не дивно, що мені більше було до вподоби перше.
Звістки з Двору Літа ще не прийшли. Так само, як і з Двору Весни у відповідь на мій лист. Я не знала, чи це добре. Азріель продовжував спроби проникнути у Двір людських королев, мережа його шпигунів саме шукала точку, через яку можна потрапити всередину. Йому поки що не щастило виконати це, і він став і тихішим, ніж був зазвичай, і холоднішим.
Амрен відірвала погляд від нігтів.
— Добре. Можеш грати з нею.
— З ким? — запитала Мор, вийшовши з тіні сходинок.
Кассіан роздув ніздрі.
— Куди ти пішла тієї ночі? — запитав він, навіть не кивнувши Мор, щоб привітатися. — Я не бачив, щоб ти виходила з кафе «У Рити».
Це якраз було те місце для танців, де вони зазвичай пили й веселилися. Вони затягли мене туди кілька ночей тому. Більшість часу я провела, сидячи за столиком, попиваючи вино й розмовляючи про музику з Азріелем. Він прийшов задумливий і пригнічений, але, нехай і неохоче, приєднався до моїх спостережень за тим, як Різенд вітає прихильників біля бару. Жінки й чоловіки з усієї зали не відривали очей від Різенда, і ми зі Співцем тіней билися об заклад, хто саме набереться сміливості й запросить Вищого Лорда додому.
Не дивно, що Ез виграв усі раунди. Але принаймні він усміхався під кінець вечора, і від цього Мор була в захваті. Вона, зашпортуючись, підійшла до нашого столика, щоб осушити ще один келих, а потім знову піти назад на танцпол.
Різ не прийняв жодного із запрошень, хай би хто його запрошував і хай як вишукано вони звучали, нехай як звабливо вони сміялися й кокетували. Його відмова була ввічливою — твердою, але ввічливою.
Чи був він з кимось після Амаранти? Чи хотів він з кимось спати після Амаранти? Навіть вино не додало мені достатньо сміливості, щоб запитати про це в Азріеля.
Здавалося, що Мор бувала «У Рити» частіше, ніж будь-де ще — насправді вона майже жила там.
У відповідь на запитання Кассіана вона повела плечем і матеріалізувала ще один, такий самий, як у Амрен, шезлонг.
— Я просто пішла, — сказала вона, плюхнувшись у нього.
— З ким? — наполягав Кассіан.
— Хіба я пам’ятаю? — відповіла Мор. — Ти мені тут не наказуй. А я тобі не звітуватиму. Тож, якщо я десь була, — це не твоє собаче діло, де і з ким.
— Азріелю ти теж не сказала.
Я зупинилася, оцінюючи ці слова, напружені плечі Кассіана. Напруження між ним і Мор, звісно, було, і воно вилилося в цю сварку, проте, можливо… можливо…
Кассіан узяв на себе роль буфера не для того, щоб розділити їх, а для того, щоб уберегти Співця тіней від болю. Від можливості стати минулим, стати
Нарешті Кассіан згадав, що я стою перед ним. Він помітив тінь розуміння на моєму обличчі й послав у відповідь застережливий погляд. Так, справедливо.
Я знайшла момент, щоб відкинути кинджали й відновити дихання. На мить мені захотілося, щоб Неста опинилася тут і побачила, як вони зіткнулися лобами. Ні від моїх сестер, ні від смертних королев нічого не було чутно. Я питала себе, коли ми відправимо ще один лист або спробуємо піти іншим шляхом.
— А що взагалі, — Кассіан звернувся до Амрен і Мор, навіть не переймаючись тим, щоб бути ввічливим, —
Мор примружилася, відкинувши голову. Вона підставила сонцю обличчя з такою нешанобливістю, з якою Кассіан прагнув захистити Азріеля. Можливо, у такий самий спосіб намагалася захистити Азріеля й сама Мор.
— Скоро з’явиться Різ і, найімовірніше, поділиться з нами новинами. Хіба Амрен тобі не сказала?
— Я забула, — відповіла Амрен, досі зосереджена на своїх нігтях. — Занадто захопилася, спостерігаючи, як Фейра ухиляється від перевірених і надійних технік Кассіана змусити всіх робити те, що він хоче.
Брови Кассіана зметнулися вгору.
— Ти вже провела тут цілу
— Ну то й що, — відповіла Амрен.
Кассіан сплеснув руками.
— Підніми свою дупу і зроби двадцять випадів…
Зле, моторошне, звірине гарчання урвало його фразу.
На сходах, ідучи неквапливим кроком, з’явився Різ. Я не могла вирішити, чи варто мені зітхнути з полегшенням, а чи ж почати турбуватися, що сутичка Кассіана та Амрен урвалася так несподівано.
Різ був одягнений у парадний одяг, а не військовий обладунок, крил не було. Подивився на всіх, на мене, на кинджали, залишені в грязюці, і сказав:
— Перепрошую, що перервав вас на найцікавішому.
— На щастя для Кассіанових яєць, — відповіла Амрен, відкинувшись назад у шезлонгу, — ти прибув вчасно.
Кассіан ледь чутно загарчав на неї.