Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 25)

Як я вже здогадалася, у коридорі стояли Темлін і Різенд. Почувши звук відчинених дверей, Різенд повернувся до мене. На його обличчі застигла невпевнена усмішка.

— Фейро. — Його погляд затримався на мені, вивчаючи кожну деталь. — Тебе тут не годують?

— Що? — спитав Темлін.

Фіалкові очі Різенда знову стали крижаними. Він простягнув мені руку:

— Ходімо.

За мить Темлін став просто перед Різендом. І я здригнулася.

— Геть звідси. — Він показав на сходи. — Вона прийде, коли буде готова.

Різенд змахнув невидиму пилинку з рукава Темліна. Частина мене була в захваті від його сміливості й зухвальства. Якби зуби Темліна майже впритул наблизилися до мого горла, я, нажахана цим видовищем, щосили заволала б.

Різ глипнув у мій бік.

— Ні, ти цього не зробила б. Якщо мені не зраджує твоя пам’ять, останнього разу, коли зуби Темліна опинилися біля твого горла, ти дала йому ляпаса.

Я насупилася й звела щит, про який геть забула.

— Стули пельку, — сказав Темлін, стаючи між нами. — І забирайся геть.

Вищий Лорд ступив крок у напрямку сходів і поклав руки в кишені.

— Тобі треба перевірити своїх охоронців. Один лише Котел знає, хто може пробратися сюди так само легко, як це зробив я. — Різ знову уважно подивився на мене, оцінюючи: — Одягнися.

Я вищирилася на нього й відступила назад, зайшовши до кімнати. Темлін пішов за мною, грюкнувши дверима так, що люстра загойдалася й зайчики від неї застрибали по стінах.

Я скинула ковдру й підійшла до гардероба. За моєю спиною матрац застогнав під вагою Темліна, коли той опустився на ліжко.

— Як він сюди потрапив? — запитала я, відчиняючи двері шафи й перебираючи одяг, доки не знайшла бірюзового вбрання Двору Ночі, який попросила Ейсіл зберегти. Знала, що вона хотіла спалити його, але я сказала, що наступного разу все одно вдягну нове вбрання.

— Не знаю, — сказав Темлін.

Я надягла штани й повернулася до нього. Він провів рукою по голові. Я відчувала, що він намагається приховати брехню.

— Він просто є частиною якоїсь гри.

Я вдягнула короткий топ.

— Якщо наближається війна, може, нам було б варто перейти до якихось дій. Від нас було б більше користі, якби ми за щось уже взялися.

Ми не говорили з Темліном на цю тему від мого першого повернення. Я порпалася в нижній частині шафи в пошуках шовкових черевичків, які б пасували до одягу, а по тому, взувши їх, повернулася до Темліна.

Він сказав:

— Я почну щось робити, щойно він розірве вашу з ним угоду.

— Може, він не розриває її, сподіваючись, що ти саме завдяки їй дослухаєшся до нього? — Я підійшла до ліжка, на якому він сидів. Мої штани стали завеликі мені в талії.

— Фейро, — сказав він, простягаючи мені руку, але я відсахнулася. — Навіщо тобі знати всі ці речі? Хіба тобі не краще відновлюватися в спокійній обстановці? Ти заслуговуєш на це. Заслуговуєш. Я скоротив охоронців; я намагаюся… намагаюся бути кращим. Тому облишмо це. Зараз не час для цієї розмови.

Він глибоко зітхнув, щоб заспокоїтися.

Для цієї або для тієї розмови ніколи не було часу. Але я нічого не сказала. Я вже була не в змозі говорити про будь-що, всі слова вичерпалися. У пам’яті моїй закарбувалися риси обличчя Темліна, і я не пручалася, коли він притягнув мене до грудей і міцно обійняв.

Хтось кашлянув у залі, і Темлін напружився.

Мені набридла ця безглузда суперечка, тому можливість повернутися у відкритий простір, безтурботне місце в горах, здавалася мені кращим варіантом. Принаймні це було б приємніше, ніж день у день сидіти в бібліотеці…

Я відсторонилася й повернулася до зали, а Темлін залишився в кімнаті.

Різ насупився, глянувши на мене. Я вже подумала, чи не нагрубіянити йому, але це вимагало більше енергії, ніж у мене було. І означало б, що мені не все одно, що він подумав.

Обличчя Різа нічого не виражало, коли він простягнув мені руку.

Тієї ж миті позаду мене з’явився Темлін і відштовхнув її.

— Ти розриваєш з нею угоду просто зараз, і я даю тобі все, чого ти прагнеш. Усе.

Моє серце спинилося.

— Ти з глузду з’їхав?

Темлін навіть не подивився в мій бік.

Різенд лише скинув бровою:

— У мене вже є все, чого я найбільше хотів.

Він обійшов Темліна, наче той був частиною меблів, і взяв мене за руку. Не встигла я попрощатися, як чорний вітер уже огорнув нас і ми зникли.

Розділ 11

— Що, в біса, з тобою сталося? — спитав Різенд, перш ніж ми опинилися у Дворі Ночі.

— Чому б тобі не прочитати відповідь у мене в голові? — спитала я своєю чергою, але слова здалися мені недостатньо ядучими.

Я не відштовхнула Різа, вивільняючись з його рук.

Він підморгнув мені:

— А де подівся гострий гумор?

Я не усміхнулася.

— Цього разу не жбурлятимеш у мене черевики? — Але в його очах я майже читала: «Пограймося?»

Я попрямувала сходами, що вели до моєї кімнати.

— Поснідай зі мною, — мовив він.

У його словах було щось таке, що змусило мене зупинитися. Присягаюся, мені вчувся в цих словах розпач. Принаймні занепокоєння.

Я обернулася й нараз відчула, що одяг висить на мені. Я й не помітила, що так схудла. Навіть попри те, що все поступово поверталося в нормальне русло.

— Хіба в тебе немає більш важливих справ? — спитала я.

— Звісно, є, — відповів він і примружився. — І їх так багато! До того ж усі їх треба вирішувати. Інколи я ладен піддатися спокусі й вивільнити всю свою силу, стерши геть усе на порох. Аби лише настав мир. — Він усміхнувся, вклонившись мені в пояс. Хоч він і любив щоразу хизуватися своєю силою, як оце й зараз, але я не боялася його, кров у мене не холола в жилах. — Та для тебе я завжди знайду час.

Я ще не встигла поїсти і була голодна. Але за цією нахабною і неймовірною усмішкою я справді бачила занепокоєння. Йому було жаль мене.

Я зробила жест у бік звичного для мене скляного столу для сніданків у кінці зали.

Ми йшли поруч, але на певній відстані одне від одного. Я втомилася. Так утомилася.

Коли ми майже наблизилися до стола, Різ запитав:

— Цього місяця я хвилювався через наш милий зв’язок. У нашому прекрасному Дворі Весни відбулося щось цікаве?

— Нічого такого, — відповіла я.

Адже так і було. І це його ніяк не обходило.

Я скоса зиркнула на нього. В його очах зблиснув… ні, не гнів — стурбованість промайнула в них.

Можу присягнутися, що сама гора здригнулася на підтвердження моїх думок.