Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 138)

Охоронці налягли на її тонкі плечі й заштовхали у воду. А один придавив її брунатно-золотаву голову. Неста вивільнила руку. І цією рукою, вишкіривши зуби, наскільки дозволяв кляп, показала королю середній палець.

Це було її прокляттям, адресованим королю Гайберну. Обіцянкою розправи.

І коли солдати нарешті заштовхнули голову Нести та її зухвалу руку під воду, я побачила, як королю стало зле. Поверхня води заспокоїлася. Запанувала тиша.

Мене заканудило.

Зрештою охоронці дозволили Різу опуститися поруч зі мною, в озеро крові Кассіана, що розпливалася під ним, дозволили йому обійняти мене, коли Котел знову нахилився.

Вода вилилася назовні, Люсьєн підняв Елейн на руки й поніс звідти. Кайдани на Темліні зникли разом із кляпом. Він умить звівся на ноги й загарчав на короля. Навіть закляття у мене в голові послабилося. Відчувалося, король упевнений у своїй перемозі.

Я дивилася на розпластану Несту. Вона була інша. Навіть до її першого вдиху я відчула це. Ніби Котел під час перетворення був змушений дати більше, ніж того хотів. Ніби Неста боролася навіть після того, як пішла під воду й вирішила: якщо вона й потрапить у пекло, то візьме й Котел із собою. Ніби цей палець, що вказував на короля, став тепер його смертним вироком.

Неста зітхнула. І коли я побачила свою сестру, з її дивно посиленою вродою, її вуха… Коли Неста подивилася на мене… Лють. Сила. Погострений розум. Потім це все зникло, змінившись на вираз жаху на обличчі. Однак Неста не тремтіла. Вона була вільна.

Вона підхопилася, зашпортавшись у своїх довгих ногах, і вирвала кляп із рота…

Неста врізалася в Люсьєна, вихопивши Елейн з його рук і крикнувши на нього, коли він упав:

— Геть від неї!

Ноги Елейн послизнулись на підлозі, але Неста міцно тримала її, обмацуючи руками обличчя Елейн, її плечі, волосся.

— Елейн, Елейн, Елейн, — плакала вона.

Кассіан знову заворушився, намагаючись підвестися, щоб відповісти на голос Нести, коли вона тримала сестру і знову й знову вигукувала її ім’я.

Але Елейн дивилася через плече Нести. На Люсьєна, якого нарешті впізнала. Темно-карі очі зустрілися з одним карим оком і одним металевим. Неста схлипувала й шаленіла, оглядаючи Елейн…

Люсьєн підвівся. Руки в нього безсило повиснули. Тремтливим голосом він прошепотів до Елейн:

— Ти моя суджена.

Розділ 66

Я не могла осмислити сказане Люсьєном.

Нeста тим часом метнулася до нього.

— Вона не твоя, — сказала Неста, знову відштовхнувши його.

Люсьєн не зрушив з місця. Він так зблід, немов побачив смерть, але дивився просто на Елейн. Моя сестра нічого не сказала, її залізна каблучка тьмяно виблискувала на пальці.

Король Гайберну пробурмотів:

— Цікаво. Дуже цікаво.

Він повернувся до королев:

— Ось бачите? Я продемонстрував вам, що це безпечно, не раз, а двічі. Хто з вас хоче бути Створеною Котлом першою? Може, і вам теж дістанеться прекрасний Вищий Лорд Фе — ваш суджений.

Наймолодша королева ступила вперед, її очі металися між усіма присутніми чоловіками Фе. Немов після занурення в Котел усі вони будуть її.

— Що ж, от і добре, — посміхнувся король.

Ненависть затопила мене, така жорстока ненависть. Я не мала жодного контролю над собою й чула в серці лише бойовий клич. Мені хотілося вбити їх усіх.

— Якщо ти так охоче укладаєш угоди, — несподівано звернувся Різ до короля, зводячись на ноги і тягнучи мене за собою, — можливо, я укладу її з тобою.

— Он як?

Різ знизав плечима.

Ні. Більше ніяких угод, ніяких жертв. Я не дозволю йому розірвати себе на частини.

Досить жертв.

І якщо король відмовиться, я муситиму просто дивитися, як мої друзі гинуть…

Я цього не витримаю. Це неможливо. Тільки не це.

І заради Різа, заради сім’ї, яку я знайшла… Вони бачили в мені не лише живе знаряддя, здатне пригасити силу Котла.

Я зрадила їх. Так само, як зрадила своїх сестер, життя яких зараз занапастила…

Я подумала про перстень, що чекав на мене вдома. Подумала про перстень на пальці Елейн від чоловіка, який відтепер буде, найімовірніше, полювати на неї і вб’є. Якщо Люсьєн узагалі відпустить її.

Я подумала про сюжети для картин, які хотіла намалювати, але більше не намалюю. Але заради них — заради обох моїх сімей, по крові й за свідомим вибором, заради свого судженого… Ідея, що спала мені на думку, не здалася такою вже страшною.

Тож мені не було страшно.

Я впала на коліна, тримаючись за голову і зціпивши зуби, задихаючись від ридань. Я скиглила, схопивши себе за волосся й мало не вириваючи його… Кулак, що стискав мою силу, утримуючи заклинання, не встиг замкнутися знову, коли я вибухнула попри його хватку.

Різ потягнувся до мене, але я вивільнила свою силу — спалах білого сяйного світла, все те, що змогло уникнути заклинання короля. Спалах світла, який був призначений лише Різу, сила, яка з’явилася тільки завдяки йому. Я сподівалася, що він зрозумів.

Моя сила вибухнула й заповнила всю залу, і присутні в ній воїни зашипіли й відступили назад. Навіть Різ завмер. Король і королеви застигли з відкритими ротами. Мої сестри і Люсьєн також були в сум’ятті.

Цей дар мені дістався від Двору Дня… Світло, що допоможе дізнатися про всі пастки короля й розплутати їх. Руйнівниця Прокляття стала ще й Руйнівницею Заклинань. Сліпуче світло дало змогу побачити всі закляття, накладені королем, усі його магічні покриви, показуючи мені найкоротший вихід із замку… Світло ставало дедалі яскравішим, і я вдивлялася, вдивлялася.

Мене оточували міцні щити, поховані всередині зроблених із кісток стін замку. Я знову послала спалах сліпучого світла — виверт, хитрий трюк, поки я перерізала стародавні переплетення щитів.

Зараз мені залишалося лише зіграти свою роль.

Світло погасло, а я знітилася на підлозі, вхопившись за голову руками.

Тиша. Стояла суцільна тиша, і всі пильно дивилися на мене. Навіть із обличчя Джуріана, який стояв, притулившись до стіни, зникла їдка посмішка.

Але мої очі були зосереджені тільки на Темліні, коли я опустила руки, ковтаючи ротом повітря.

— Темліне, — пошепки позвала я його.

Він не зрушив з місця. Позаду нього король здивовано дивився на мене. Знав він чи ні, що я розірвала його щити, знав чи ні, що це був спектакль? Тепер мені було байдуже. Поки що.

Я знову моргнула, немов приходячи до тями:

— Темліне?

Я роздивлялася свої руки, кров на них, і, коли глянула на Різа, коли побачила спотворені обличчя моїх друзів, промоклих до рубця сестер…

На обличчі Різа не відбилося нічого, крім шоку й потрясіння, коли я відскочила геть від нього. Подалі від нього. Просто до Темліна.

— Темліне, — втретє позвала я його.

Око Люсьєна розширилося, і емісар став між мною й Елейн. Я повернулася до короля Гайберну й подивилася на Різенда.

— Що ти скоїв зі мною? — зітхнула я повільно й гортанно, відступаючи до Темліна. — Що ти скоїв?

«Виведи їх звідси. Виведи моїх сестер».

«Підіграй, будь ласка, підіграй мені. Будь ласка…»

Ні звуку, жодного щита чи проблиску почуттів крізь наш зв’язок. Сила короля остаточно заблокувала його. Нічого, що я могла б зробити, щоб протистояти їй, була я Руйнівницею Прокляття чи ні.

Але руки Різа ковзнули в кишені, коли він промуркотів:

— Як ти звільнилася?

— Що? — обурився Джуріан, відштовхнувшись від стіни і підступивши до нас.