Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 137)

Азріель звів голову. Він лежав у калюжі крові, очі його були сповнені болю і гніву.

— Не чіпай її! — прогарчав він королю.

Мор подивилася на Азріеля, і в цьому погляді був справжній страх. Страх і щось іще. Вона задкувала, поки знову не опинилася поруч і не поклала руку на його рану. Азріель зашипів, але накрив її закривавлені пальці своїми.

Різ затулив мене від короля. Я опустилася на коліна біля Кассіана. Залишалося надірвати рукав обладунків.

— Першою заштовхніть ту, що гарніша, — розпорядився король, забувши про Мор.

Я розвернулася. І тієї ж миті королівські солдати схопили мене ззаду. Різ підбіг до них, але зупинився, почувши крик Азріеля. Азріель вигинав спину від болю — отрута короля проникла всередину.

— Різенде, будь ласка, утримайся від дурних ідей, — сказав король і посміхнувся до мене. — Якщо хтось із вас втрутиться, Співець тіней помре. Шкода, що моя магія зіпсувала крила другому вашому головорізові.

Він уклонився моїм сестрам.

— Юні пані, вічність чекає на вас. Доведіть їх величності, що Котел безпечний для… сильних особистостей.

Я похитала головою, не в змозі дихати. Не могла придумати, як вибратися звідси.

Елейн тремтіла і плакала, коли її потягли до Котла. Неста намагалася вирватися з рук охоронців, які тримали її.

Темлін закричав:

— Зупиніться!

Король і вухом не повів.

— Зупини це знущання! — крикнув королю Люсьєн, і його рука знову лягла на руків’я меча.

Елейн волочили до Котла. Неста гарчала на варту, на короля, коли Елейн ступала крок за кроком у бік Котла. Коли король змахнув рукою, рідина наповнила його до країв. Усе в мені волало: «Ні! Ні!»

Королеви з кам’яними обличчями дивилися на те, що відбувається. А Різ і Мор, відділені від мене охоронцями, не наважувалися навіть поворухнутися.

Темлін зашипів на короля:

— Це не входило в нашу угоду. Не займай її сестер.

— Мені начхати, — просто відповів король.

Темлін кинувся до трону. Здавалося, що він збирався розірвати короля на шматки.

Сяйлива сила вдарила його, відкинувши на підлогу, і зв’язала. Темлін напружився, опираючись нашийнику зі світла на своїй шиї і навколо зап’ясть. Його золотава магічна сила вихоплювалася, але не давала результату. Я намагалася розірвати кулак, який досі стримував мою силу, проте безсило врізалася в нього знову і знову…

Люсьєн ступив уперед, коли двоє охоронців схопили й підняли Елейн над Котлом. Вона стала пручатися, але її ступні вже вдарилися у стінки Котла, який вона намагалася перекинути.

— Припиніть! — закричав Люсьєн й кинувся до Елейн.

Магія короля і його зупинила й відкинула до Темліна. Живе око Люсьєна було сповнене жаху. Він дивився то на свого поваленого верховного правителя, то на Елейн.

— Будь ласка! — благала я, звертаючись до короля, який подав знак кинути Елейн у Котел. — Будь ласка, я зроблю все що завгодно, віддам усе, що захочеш.

Я підвелася, відходячи від поваленого Кассіана, і подивилася у бік королев:

— Будь ласка, вам не потрібні докази: я і є доказом того, що це працює. Джуріан є доказом того, що це безпечно.

Стара королева сказала:

— Ти крадійка і брехуха. Ти змовилася з нашою сестрою. Твоє покарання має бути таким самим, як і її. Вважай це подарунком.

Ноги Елейн торкнулися води, і вона закричала з жаху, а той жах пронизав мене — я заплакала.

— Будь ласка… — благала я.

Неста ще боролася, гарчала крізь кляп.

Елейн, заради якої Неста зробила б що завгодно: вбила, украла б, кому завгодно віддалася, — наша ніжна, лагідна, привітна Елейн… Наречена хлопця, батько якого смертельно ненавидів фейрі…

Охоронці кинули Елейн у котел.

Мій крик іще не встиг відзвучати, а її голова вже зникла під рідиною, що зовні нагадувала звичайну воду. Я сподівалася, що Елейн висуне голову. Невже захлинулася?

Я плакала, коли вона пішла під воду. Вона не виринула.

Крик Нести був єдиним звуком. Кассіан сліпо потягнувся до неї, застогнавши від болю.

Король Гайберну злегка вклонився королевам:

— Дивіться.

Різ, із яким мене розділяла стіна охоронців, стиснув руку в кулак. Але не рухався. Так само як і Мор, я не насмілювалися рухатися, розуміючи, що життя Азріеля висіло на волосинці.

А по тому невидимі руки нахилили Котел, і він похилився набік. Звідти каскадом полилася чорна вода. Над нею клубочився дим. І Елейн, немов її викинуло на берег хвилею, винесло з Котла обличчям униз на камені. Її ноги були такі бліді, такі ніжні. Я не могла згадати, коли востаннє бачила її босою.

Королеви рушили вперед. Жива, вона мала бути живою, бо їй так хотілося жити… Вона не могла померти в Котлі, куди її штовхнули заради вічної молодості й безсмертя.

Елейн втягнула повітря, її спина виструнчилася. Мокра нічна сорочка стала майже прозорою. Елейн підвелася на ліктях і, як і раніше, з кляпом у роті, подивилася на мене.

Неста знову загарчала.

На блідій шкірі Елейн з’явився рум’янець. Її обличчя стало ще гарнішим. Але тепер воно набуло іншої вроди. Її вуха… Крізь мокре волосся Елейн проглядали загострені фейські вуха.

Королеви охнули. І на коротку мить я подумала про свого батька. Що він зробить, що скаже, коли його найулюбленіша дочка постане перед ним як Фе…

— Отже, і ми зможемо вижити, — захоплено видихнула наймолодша чорнява королева.

Я впала на коліна, ридаючи, але охоронці навіть не завдали собі клопоту підвести мене. Що він накоїв…

— А тепер мегеру киньте, будьте такі ласкаві, — сказав король Гайберну.

Я повернулася до старшої сестри. Неста застигла. Котел сам собою став на ніжки. Кассіан ворухнувся, трохи проповз і простягнув руку до Нести.

Елейн тремтіла, лежачи на мокрих каменях. Нічна сорочка на ній задралася вище стегон. Під мокрою тканиною видно було горбки грудей. Охоронці хтиво посміхалися.

Люсьєн, ніби він забув про магічний нашийник, загарчав на короля:

— Скільки ж їй іще лежати на цій проклятій підлозі!

Спалахнуло світло, щось скрипнуло, і Люсьєн, вивільнившись із кайданів, поповз до Елейн. Темлін міг лише стежити за ним. Рот Темліна прикривав блискучий магічний кляп.

Але його погляд був прикутий до Люсьєна, коли… той зняв туніку й опустився на коліна перед Елейн. Вона зіщулилася, ухиляючись від його туніки, від нього…

Охоронці поволокли Несту в бік Котла.

Я зрозуміла, що існує безліч видів катувань. Були тортури, які я могла витримати, які Різ міг витримати. І ще існувало це.

Тортури, яких Різ боявся всі п’ятдесят років полону в Амаранти, але досі таке снилося йому лише в кошмарних снах. У тебе на очах знущаються над тими, кого любиш, а ти не в змозі заступитися за них. Ти навіть поворухнутися не можеш. У фіолетових очах Різа я побачила безсилу лють, розпачливе відчуття провини й такий само запеклий душевний біль. Те саме було і в моїх очах.

Кожен свій крок Неста перетворювала на бій. Вона не квапилася коритися долі. Неста дряпалася і копалась, опираючись усім тілом. Але цього було замало. А ми, перебуваючи поряд, нічим не могли їй зарадити.

Солдати підняли Несту. Елейн тремтіла від холоду на підлозі, і Люсьєн таки накинув на неї туніку. Котел стояв у неї за спиною, і вона не бачила, як ноги нашої старшої сестри гамселять по воді.

Кассіан знову ворухнувся, його розірвані крила тремтіли, з них струменіла кров. Потім здригнулося все тіло. Від криків Нести, хвиль її гніву Кассіан розплющив очі — каламутні, осклянілі. Кассіан зараз відгукувався на обіцянку, що її дав Несті. Однак власний біль був сильніший. Очі Кассіана знову заплющилися.

Вода доходила Несті до плечей. Неста й зараз продовжувала копатися, чорні бризки летіли вусібіч, а в ній не було й краплі страху. Лише гнів і готовність боротися.

— Так занурте вже її з головою! — зашипів на охоронців король.

Але біль знову переміг. Він заплющив очі.