Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 136)
Я розлютилася і прошипіла Темліну:
— Якщо ти забереш мене звідси, якщо забереш від мого судженого, я знищу тебе. Я
Темлін закусив губу і сказав лише:
— Ти сама не знаєш, що говориш.
Люсьєн зіщулився. Король кивнув у бік варти, що стояла коло дверей, звідки з’явилися Темлін і Люсьєн:
— Вона таки справді не знає, що говорить. Але невдовзі все зрозуміє. Можеш не хвилюватися, Темліне. Ніякі руйнування твоєму Двору не загрожують.
Двері знову відчинилися. До зали увійшли чотири
За королевами йшли охоронці.
— Фейро Арчерон, зараз ти переконаєшся, що сама маєш бути зацікавленою поводитися мудро й не влаштовувати бунту. І не лише ти.
Чотири королеви дивилися на нас з ненавистю. Потім вони розступилися, даючи дорогу охоронцям.
Увесь страх, відомий мені раніше, був ніщо — я зрозуміла це, коли побачила, кого вони тягнуть до помосту з королем Гайберну. Моїх сестер. Зв’язаних, із кляпом у роті.
Розділ 65
Це було нове коло пекла. Новий рівень кошмару. Я навіть спробувала прокинутися й ущипнула себе, вирішивши, що сплю.
Але це були вони, в мереживних нічних сорочках, брудних і рваних. Елейн тихо плакала, її кляп був мокрий від сліз. Волосся Нести було скуйовджене, ніби вона, мов дика кішка, чинила спротив. Сестра важко дихала, дивлячись на нас і на Котел.
— Ти припустився великої помилки, — сказав король Різенду, і мій суджений міцніше оповив мене руками, — коли вирішив здобути Книгу Дихання. Мені вона була не потрібна. Мені було досить, що обидві її частини надійно сховані. Але коли дізнався, що твої люди почали винюхувати все… я спитав себе: хто краще впорається з роллю мого емісара в людських землях, ніж мій недавно воскреслий друг Джуріан? Він щойно закінчив своє багатомісячне відновлення і дуже хотів побачити колишню батьківщину, тому з неабиякою радістю вирушив на континент з тривалим візитом.
І королеви посміхнулися йому, схиливши голови. Руки Різа міцніше оповили мене на знак попередження.
— Відважний хитрий Джуріан, який так постраждав наприкінці Війни, тепер мій спільник. Він чимало зробив, переконуючи смертних королев допомогти моїй справі. Щоправда, не без вигоди для себе, але зараз це не має значення. Людям значно вигідніше співпрацювати зі мною і моїм Двором, ніж дозволити чудовиськам Двору Ночі панувати й поводитися як їм заманеться. Джуріан своєчасно попередив їх величності, що Різенд і його зграя спробують вкрасти вашу половину Книги, усипляючи пильність брехливими промовами про любов і добро. Але він на власні очі бачив і добре знає, на що здатний верховний правитель Двору Ночі. Колись Джуріан героїчно воював як командир армії смертних. Я відродив його, щоб показати світу людей, що ще не втратив віру в їх здоровий глузд і вміння розрізняти чорне й біле. Я допоміг королевам позбавити їх Двір пролазливих очей, показавши їхній величності, якою корисною є співпраця зі мною.
Він посміхнувся до Азріеля, який ледве міг підвести голову, щоб огризнутися у відповідь:
— Які разючі спроби проникнути в їх священний палац, Співець тіней, і, звісно ж, абсолютний доказ для їх королівських величностей, що ваш Двір такий доброзичливий, яким здаєшся ти.
— Брехун! — засичала я і різко повернулася до королев, які насмілювалися стояти за крок від Різа. — Вони
— Ви чуєте ці загрози, що їх використовують у Дворі Ночі? — запитав король у смертних королев, охорона яких обступила нас півколом. — Кровопролиття, ультиматуми… Вони хочуть кінця світу. Я дам їм його.
Старша королева відповіла йому, не беручи до уваги ні мене, ні моїх слів:
— То покажи нам доказ існування того дару, про який казав.
Різенд притиснув мене до себе й тихо відповів:
— Ну й дурна ж ти.
Король утрутився:
— Хіба? Усім відомо, що людська порода відрізняється коротким життям. До того ж люди хворіють і старіють. Але правительці зовсім не обов’язково розділяти долю з простими смертними. І я пропоную їм вічну молодість! Гадаю, ти не заперечуватимеш усіх відчутних переваг цього. Смертні королеви можуть стати безсмертними і правити вічно. Звісно, певний ризик є. Перехід може бути важким. Але особистості, наділені силою, здатні це витримати.
Наймолодша, темноволоса, королева ледь посміхнулася. Пихата молодість і жорстока старість. Проте інші дві королеви, вдягнені в чорне й біле, здавалося, сумнівалися, присуваючись одна до одної та своїх охоронців.
Стара королева скинула голову:
— Доведи нам, що це можливо й безпечно.
Я пам’ятала її слова, сказані в день їхнього другого візиту. Тоді вона мало не дорікала мені безсмертям. Лукава
Король кивнув:
— Як гадаєш, чому я попросив мою любу подругу Аянту дізнатися, з ким Фейра Арчерон воліла б провести вічність?
Жах задзвенів мені у вухах, і я глянула на королев із німим запитанням, безсумнівно, написаним на моєму обличчі.
Король пояснив:
— О, спочатку я запитав їх. Вони вважають це… нешляхетним — дурити двох молодих, введених в оману жінок. У Аянти ж не було сумнівів. Вважай це моїм весільним подарунком вам обом, — додав він, звертаючись до Темліна.
Проте обличчя Темліна напружилося:
— Що?
Король підвів голову, насолоджуючись кожним сказаним словом:
— Гадаю, Вища Жриця чекала твого повернення, щоб про все розповісти. А ти колись замислювався над тим, чому вона була так переконана в тому, що я можу розірвати зв’язок? Чому в неї було стільки роздумів з приводу цієї ідеї? Протягом скількох тисячоліть Вищих Жриць ставили на коліна перед Вищими Лордами? І протягом цих років вона животіла в тому чужому Дворі… Її відкритий розум швидко вбирав нові віяння. Коли ми зустрілися, коли я намалював їй картину майбутньої Прифії, вільної від верховних правителів, де Верховні Жриці можуть мудро правити, мені не довелося довго її переконувати.
Я думала, мене знудить. Темліну, треба віддати йому належне, теж було неприємно його слухати. Люсьєн зблід.
— Вона продала, продала сім’ю Фейри. Тобі, — пробурмотів він, не дивлячись на короля.
Це ж я розповіла Аянті все про своїх сестер. Вона розпитувала. Розпитувала, хто вони, де живуть. І я була такою дурепою, що розповіла їй усе дуже детально.
— Продала? — Король пирхнув. — Скоріше, врятувала від кайданів неминучої смерті! Аянта підказала, що обидві вони мають сильну волю, що вони такі самі, як і їхня сестра. Звісно, вони витримають перетворення. І доведуть нашим королевам, що це можливо. Звісно, якщо у їх величностей не забракне внутрішньої сили.
Серце в мене зупинилося:
Король урвав мене:
— Я б порадив вам приготуватися.
І пекло розверзлося навколо нас.
Сила, сліпучо-біла, нескінченна й жахлива, прошила нас.
Я відчувала, що Різ прикрив мене своїм тілом. Навіть він не втримався від стогону, зіткнувшись з ударом королівської магії.
Кассіан розкинув крила, затуляючи собою Азріеля. Його крила… крила. Невидимі кігті чужої магії роздирали його крила. Такого моторошного крику я ще не чула. Мор кинулася до Кассіана, але було запізно.
Різ підхопився і спробував прорватися до трону, однак сила короля завдавала йому удару за ударом. Різ упав на коліна.
Мої сестри стогнали з кляпами в роті. У крикові Елейн я вловила засторогу і зрозуміла: скориставшись тим, що праворуч мене ніхто не прикривав, до мене метнувся Темлін. Він розраховував мене схопити.
Зібравшись на силі, я метнула в нього ніж.
Йому довелося пригнутися, щоб ухилитися. Він відступив, побачивши другий ніж, який я вже приготувала, і здивовано дивився то на мене, то на Різа, ніби міг розгледіти зв’язок суджених між нами.
Але я розвернулася, коли солдати наблизилися, відрізавши нас. Обернулася й побачила, що Кассіан і Азріель лежать на землі, а Джуріан тихо сміється з того, як кров юшить із розірваних крил Кассіана.
Розірваних на шмаття.
Я поповзла до нього, маючи намір дати кілька ковтків своєї крові. Вона могла б його врятувати…
Мор, досі стоячи на колінах біля Кассіана, підхопилася на ноги й, мов блискавка, метнулася до короля. Він скерував на неї удар магії. Вона пригнулася, замахнувшись ножем, і…
Азріель пронизливо закричав від болю. Вона завмерла. Завмерла за крок від трону. Її ніж брязнув об підлогу.
Король підвівся.
— Яка ти могутня королева, — видихнув він.
І Мор відступила. Крок за кроком.
— Який трофей, — сказав король, пожираючи її недобрим поглядом.