Сара Маас – Двір мороку і гніву (страница 140)

Крики Люсьєна ще лунали, коли Різ кинувся на землю, схопив Азріеля й Кассіана і розсіявся геть, навіть не озирнувшись на мене.

Король підхопився на ноги, виплескуючи свій гнів на варту й на Джуріана за те, що не вгледіли моїх сестер. Він вимагав дізнатися, що трапилося з охоронною магією замку. Як же ці нахаби зуміли так легко втекти?

Я його майже не чула. У мене в голові була гнітюча тиша. Така тиша там, де колись був сміх і веселощі. Простір, наповнений життям, перетворився на пустелю, що продувалася байдужим вітром.

Люсьєн похитав головою і, важко дихаючи, повернувся до нас із Темліном.

— Поверни її, — прогарчав він Темліну, перекриваючи просторікування короля.

Її. Елейн. Він суджений моєї сестри… Ледве знайшовши пару, Люсьєн одразу її втратив, через те оскаженів. Відчувалося, він ладен битися на смерть, щоб повернути Елейн. Свою пару. Чи… власність?

Темлін проігнорував його слова. Так само, як і я. Я ледь трималася на ногах, але стояла перед королем, коли той упав на трон, стискаючи руки на підлокітниках так сильно, що під його шкірою проявилися бліді суглоби.

— Дякую, — видихнула я, поклавши руку собі на серце. Шкіра на моїх руках була бліда. — Дякую.

Дотримуючись розумної дистанції, він сказав королевам, які стояли неподалік від нього:

— Починайте.

Королеви перезирнулися і тоді, обернувшись на охоронців, що стояли за ними з широко розплющеними очима, стали пробиратися до Котла. Вони переможно усміхалися, дедалі більш зухвало. Вовчиці, що оточують здобич. Одна з них вдарила другу по пиці за те, що та її штовхнула. Король пробурмотів щось їм усім, але що саме, я не розчула. Та, власне, мені було байдуже.

Джуріан підійшов до Люсьєна. Його не цікавила метушня королев біля Котла. Посміхнувшись, він спитав Люсьєна:

— А ти знаєш, що роблять іллірійські виродки з гарненькими жінками? Ти вже не побачиш своєї судженої. У всякому разі, в тому стані, який тебе влаштував би.

Люсьєну відібрало мову, він лише несамовито загарчав.

— А тобі, мерзенний виродку, я бажаю повернутися туди, звідки тебе витягнув король, — сказала я Джуріану, плюнувши йому під ноги.

Руки Темліна стиснулися на моїх плечах. Люсьєн повернувся до мене, і його металеве око звузилося. Століття знадобляться на те, щоб повернути наші добрі стосунки й розставити все на місця. Я не панікувала через те, що моїх сестер забрали.

Я тихо вимовила:

— Ми повернемо її.

Але Люсьєн насторожено дивився на мене. Занадто насторожено.

Я сказала Темліну:

— Забери мене додому.

— Куди вона поділася? Де вона? — раптом спитав король, перервавши суперечку королев.

У нього навіть голос змінився. І куди поділася владна жорстокість? Зараз він був схожий на чоловіка, якого пошили в дурні.

— Це ж ти повинна була принести сюди Книгу Дихання, — бурмотів він. — Я ж відчував її. Вона щойно була тут…

Весь замок здригнувся. Король зрозумів: Книги Дихання в мене немає.

— Ти помиляєшся, — відповіла я королю.

Його ніздрі роздулися. Навіть море далеко внизу здавалося наляканим від люті, яка біліла на його червоному обличчі. Він твердо сказав Темліну:

— Коли Книгу Дихання буде знайдено, я очікую тебе тут.

Сила, яка пахла бузком, кедром і першими паростками зелені, огорнула мене й приготувалася розсіяти нас крізь захист, який я знищила, про що вони ще не здогадувалися.

Тому я сказала королю, Джуріану і присутнім королевам, які вже були біля Котла й вирішували, хто піде першим:

— Я власноруч запалю ваші похоронні вогнища за те, що ви зробили з моїми сестрами.

І ми зникли.

Розділ 68. Різенд

Я впав на підлогу нашого міського будинку. Амрен, лаючись крізь зуби, вже рятувала крила Кассіана. Потім вона оглянула рану в грудях Азріеля.

Але навіть її цілющої магії забракне, щоб вилікувати їх обох. Ні, нам потрібен справжній цілитель для кожного з них. І якнайшвидше, адже якщо Кассіан втратить крила… Я знав, що для нього краще померти, ніж опинитися без них. Будь-який іллірієць так скаже.

— Де вона? — зажадала відповіді Амрен.

«Де вона, де вона, де вона…»

— Прибери Книгу звідси, — сказав я, кидаючи обидві частини на землю.

Мені відразливий був дотик до них, до їх металевих аркушів, було неприємно відчувати їхні безумство, відчай і радість.

Амрен проігнорувала наказ.

Мор іще не з’явилася. Вона сховала Несту й Елейн там, де, на її думку, було безпечно, і поки що залишалася з ними.

— Де вона? — знову запитала Амрен, притискаючи руку до пораненої спини Кассіана.

Я знав, що вона мала на увазі не Мор.

Однак моя сестра не забарилася й невдовзі постала перед нами. Вигляд у Мор був украй виснажений, вона тяжко дихала, немов бігла сюди. Опустившись на підлогу поруч із Азріелем, вона тремтливими, вкритими запеченою кров’ю руками витягла стрілу з його грудей. На килим хлинула кров. Пальці Мор ледь торкнулися її, і вона засяяла яскравим мерехтливим світлом. Сила моєї сестри поєднала кістки, плоть і вени.

— Може, хтось із вас скаже мені нарешті, де вона? — утретє запитала Амрен.

Я не міг вимовити ані слова. За мене сказала їх Мор. Кассіан і Азріель були досі непритомні й не чули нашої розмови. Гадаю, воно й на краще.

— Темлін увійшов у змову з правителем Гайберну. За те, що король влаштує пастку для Фейри, зруйнує її зв’язок із Різендом і допоможе повернути її до Двору Весни, Темлін пообіцяв пропустити королівську армію через свої землі й водночас піднести йому наші голови до трону. Але Темліна зрадила Аянта. Вона повідомила королю, де перебувають сестри Фейри. Король притягнув їх до свого замку разом із королевами, щоб довести цим дурепам, що набуття безсмертя цілком можливе. Коротко кажучи, за його наказом дівчат запхали в Котел. Обидві вижили. Ми були не в змозі втрутитися. Король тримав нас за яйця.

Ці очі кольору ртуті переметнулися до мене:

— Різенде…

Я тихо промовив:

— У нас не було вибору, і Фейра знала це. Тому вона прикинулася, що звільнилася від контролю, який, як Темлін гадав, я мав над нею. Прикинулася, що вона… ненавидить нас. І сказала йому, що піде додому, але тільки за тієї умови, що король припинить убивства і ми всі будемо вільні.

— А зв’язок… — видихнула Амрен.

Кров Кассіана сяяла на її руках, поки вона сповільнювала кровотечу.

Мор сказала:

— Вона попросила короля розірвати зв’язок. Він зробив їй цю послугу.

Мені здавалося, що я помираю. Здавалося, що мої груди ось-ось розколються навпіл.

— Це неможливо, — сказала Амрен. — Такий зв’язок не може бути розірваний.

— Король сказав, що він у змозі виконати її прохання і зробить це.

— Король ідіот, — гаркнула Амрен. — Такого роду зв’язок не можна розірвати.

— Так, не можна, — сказав я.

Вони обидві подивилися на мене, очікуючи на продовження.

Я повинен їм пояснити. Зусиллям волі я зупинив хаос думок, що заполонили мої мізки. Серце моє кровоточило від того, що сталося. Моя суджена пожертвувала собою заради мене й моєї родини. Заради своїх сестер. І вона досі… вважала, що є дуже потрібною, важливою частиною нас. Навіть після того, що зробила.

— Король розірвав зв’язок між нами. Але він не міг розпізнати, що то не був зв’язок суджених.

— А Фейра… вона знає… — У Мор не стало сил закінчити фразу.

Подумки я ледь торкнувся зв’язку, що тепер був захований глибоко всередині нас, і сказав: