Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 99)

Нарешті Тезан почав:

— Різенде, ти скликав цю зустріч. Змусив зібратися раніше, ніж ми домовлялись. Настав час пояснити, чим спричинена така нагальність.

Різ моргнув і повільно промовив:

— Невже висадка чужих армій біля наших берегів не пояснює цього?

— І для чого конкретно ти нас зібрав? — поцікавився Геліон, подавшись уперед і спираючись ліктями на свої м’язисті стегна. — Щоб ми скликали об’єднану армію?

— Це проміж усім іншим, — спокійно почав Різ. — Ми…

Це сталося майже так, як у минулому.

Він так само з’явився того вечора в нашій старій хижі, коли розтрощив двері й звіром увірвався разом із віхолою й холодом, заревівши на нас.

Він прибув без свити. Він не скористався балконом. Йому не знадобився супровід слуг. Він розсіявся просто в залу, як спалах весняної блискавки.

І кров моя стала холодніша за кригу Калліаса.

Темлін з’явився перед нами із вовчою посмішкою на губах.

Розділ 44

Запала тиша. Зібрання застигло.

Я відчула, як тремтить від магії зала, коли щит за щитом опускаються на своє місце навколо кожного Вищого Лорда і його свити. Щит, яким Різенд від самого початку затулив нас, став іще відчутнішим. Різа проймала лють. Він палав вогнем, пропри те що зовні обличчя мого судженого було спокійне, навіть знуджене.

Я спробувала вдати холодну увагу, яка була на обличчі у Нести, або ледь приховану відразу, як у Мор. Я намагалася… але марно. Бо я знала його настрої, його вдачу.

Перед нами стояв Вищий Лорд, який пошматував тих нагів на криваві клапті, той, хто прохромив Амаранту мечем Люсьєна і вирвав їй горло власними зубами.

І все це світилось у його зелених очах, які невідривно вдивлялись у мене, у Різа. Зуби Темліна у широкій посмішці були білі, як начисто обібрані воронами кістки.

Тезан підвівся. Його командир залишився сидіти, але рука його лежала на руків’ї меча.

— Ми не очікували на тебе, Темліне.

Тезан вишуканим жестом обвів присутніх.

— Принесіть крісло для Вищого Лорда, — подав він знак слугам.

Темлін не зводив очей з мене. З нас. Його посмішка пригасла, і це чомусь тривожило ще дужче. Вона стала більш пильною, зловісною.

На ньому була звична зелена туніка — ні корони, ані прикрас, ані перев’язу взамін того, що я в нього забрала.

— Зізнаюся, Темліне, я дуже здивований твоєю появою тут, — протяжно мовив Берон. — Подейкують, що твоя вірність відтепер належить не нам, що ти тепер тримаєш союз з іншою стороною.

Погляд Темліна змістився з мого обличчя вниз, на обручку на моєму пальці. І татуювання, яке прикрашало праву руку, текло під мерехтливим, блідо-блакитним рукавом сукні. А потім шугнув угору — до корони, яку я сама собі вибрала.

Я не знала, що сказати. Що мені робити з моїм тілом, з диханням.

Ми домовилися, що більше не буде масок, не буде брехні та омани. Тільки правда, яка тепер відкрилася очам Темліна. Усе, що я вчинила, охоплена люттю. Уся брехня, якою я його годувала. Люди і землі, які я підставила під удар Гайберну. А тепер я повернулася до своєї сім’ї, свого судженого. Моя бурхлива лють вляглася, а натомість з’явилося в мені щось дуже гостре й крихке.

Слуги принесли ще одне крісло і втиснули його між одним із синів Берона і кимось зі свити Геліона. Обоє не зраділи сусідству, але їм стало розуму не сахнутися, коли Темлін сів.

Він досі мовчав. Ані пари з вуст.

Тезан прочистив горло. Ніхто не глянув у його бік. Бо Темлін звузив очі на руку Різа, яка тепер лежала на моєму вкритому мерехтливою тканиною коліні. В очах його кипіла відраза.

Ніхто, навіть Амаранта, ніколи не дивився на мене з такою ненавистю. Ні, Амаранта ж мене не знала, її ненависть була поверхова, зумовлена моєю причетністю до Темліна, яким їй кортіло побавитися. Темлін же… Темлін мене знав. І ненавидів кожну мою клітину. Те, чим і ким я була.

Він розтулив рота, і я внутрішньо підготувалася.

— Схоже на те, що вас можна привітати.

Слова були сухі, але гострі наче кігті, що зараз ховалися під його золотавою шкірою.

Я нічого на те не сказала.

Різ тримав погляд Темліна. Тримав із крижаним обличчям, але під тонкою кригою вирувала розпечена лють. Катастрофічна, неймовірна, бурхлива, вона бриніла через зв’язок між нами.

Але мій суджений звернувся до Темліна, який нарешті сів на призначене йому місце, але ані на йоту не розслабився.

— Можемо обговорити поточні питання пізніше.

— О, не варто цього робити, — спокійно сказав Темлін.

Світло в очах Різенда згаснуло, ніби рука пітьми зітерла з них усі зірки. Але він відкинувся в кріслі, прибрав з мого коліна руку і став вимальовувати нею ліниві кола на підлокітнику.

— Я не маю звички ділитися своїми планами з ворогами.

Геліон, по той бік дзеркального плеса, розплився у лев’ячій посмішці.

— Ні, — так само розслаблено відповів Темлін. — Ти маєш звичку з ними трахатися.

У мене з голови вилетіли всі думки, зникли раптом усі звуки.

Азріель, Кассіан і Мор завмерли, їхня лють безшумними колами розійшлася залом. Чи помітив Темлін і чи зауважив, що троє найсмертоносніших створінь у цій залі наразі бажають його знищити?

Різ знизав плечима й посміхнувся, мовивши:

— Як на мене, це менш руйнівна альтернатива війні.

— Але ти сам її розпочав. А тепер заявився сюди.

Різенд спантеличено мигнув. З пальця Темліна з’явився кіготь.

Калліас напружився, його рука лягла на підлокітник крісла Вівіани, ніби він закривав її собою. Але Темлін лише провів тим кігтем по дерев’яному підлокітнику, легенько, майже ніжно — як колись по моїй шкірі. І посміхнувся, достоту знаючи, які спогади розбурхає цей жест. Але звернувся не до мене, а до мого судженого:

— Якби ти не вкрав мою наречену, Різенде, як злодій серед ночі, мені б не довелося вдаватися до таких катастрофічних заходів для її повернення.

— Коли я пішла від тебе, був білий день, — тихо сказала я.

Зелені очі, чужі, матові, поглянули на мене. Темлін тихо пирхнув і знову відвернувся.

Презирство.

— Чому ти тут, Темліне? — спитав Калліас.

Кіготь Темліна увіп’явся в дерево, але голос залишився спокійним. Я не сумнівалася, що цей жест також був для мене.

— Я обміняв доступ до своїх земель на повернення жінки, яку кохав і яка перебувала в руках садиста, для якого чужий розум є просто іграшкою. Я збирався битися з Гайберном, знайти спосіб обійти укладену з королем угоду, коли вона повернеться. Ось тільки Різенд зі своєю зграєю перетворив її на одну з них. І вона з радістю розчахнула кордони моєї території для Гайбернових загарбників. Усе через дріб’язкову мстивість. Її власну або ж…її хазяїна.

— Не намагайся перекрутити те, що сталося, — видихнула я. — Ти не зможеш збрехати про це собі на користь.

Темлін тільки схилив голову набік, роздивляючись Різа.

— А коли ти її трахаєш, помічав той тоненький схлип, що вона видає за мить до оргазму?

У мене запалали щоки. Це була не словесна битва, це було розмірене, прораховане знищення моєї честі й довіри до мене.

Берон радісно сяяв… Еріс нашорошено спостерігав.

Різ розвернувся до мене, оглянув з голови до ніг. Потім — так само Темліна. Насувався справжній шторм.

Але першим заговорив Азріель, голосом холодним, як сама смерть:

— Обережніше з тим, що говориш про мою Вищу Леді.